Колегія суддів Судової палати у цивільних справах

Верховного Суду України в складі:

головуючого Гнатенка А.В.,

суддів: Григор'євої Л.І., Косенка В.Й.,

Данчука В.Г., Луспеника Д.Д.,-

розглянувши в судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ будинку за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення апеляційного суду м. Києва від 15 вересня 2009 року,

У серпні 2007 року позивачка звернулася до суду з позовом про поділ будинку АДРЕСА_1 згідно з варіантами № 1 або № 2 судової будівельно-технічної експертизи.

Рішенням Солом’янського районного суду м. Києва від 18 листопада 2008 року позов задоволено.

Додатковим рішенням Солом’янського районного суду м. Києва від 3 березня 2009 року стягнуто з ОСОБА_2. на користь держави 305 грн. 42 коп. судового збору та 22 грн. 50 коп. витрат на оплату інформаційно-технічного забезпечення розгляду справи.

Рішенням апеляційного суду м. Києва від 15 вересня 2009 року рішення районного суду та додаткове рішення скасовано, у задоволенні позову відмовлено.

У поданій до Верховного Суду України касаційній скарзі ОСОБА_1. просить скасувати рішення апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права й порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Судами встановлено що ОСОБА_1. на підставі договору дарування від 14 грудня 1993 року належить ? частина будинку АДРЕСА_1, а ? частина – належить їй на підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 14 липня 1984 року. ОСОБА_2. на підставі свідоцтва про право на спадщину за заповітом від 14 липня 1984 року належить ? частина спірного будинку.

Задовольняючи позов ОСОБА_1. про поділ будинку в натурі за варіантом № 1 судової будівельно-технічної експертизи, суд першої інстанції виходив із того, що цей варіант найбільш повно враховує інтереси сторін, не потребує великих матеріальних затрат та трудових зусиль і надає можливість збереження комунікацій, необхідних для життєзабезпечення будинку (газопроводу, електропостачання та водопроводу без проведення ремонтно-будівельних робіт), і відповідає часткам сторін у спільній власності на будинок.

При цьому суд першої інстанції вважав, що здійснення переобладнання й перепланування в будинку за цим варіантом поділу не потребує отримання дозволу виконавчого комітету місцевої ради та узгоджень із компетентними органами, передбачених ст. 152 ЖК України.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення про відмову в задоволенні позову, апеляційний суд вважав, що до отримання сторонами відповідних узгоджень і дозволів на перепланування та переобладнання будинку підстави для його поділу відсутні.

Ухвалені судами попередніх інстанцій рішення не відповідають вимогам ст. ст. 213, 314 ЦПК України, підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Так, відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішує справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з’ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до ст. ст. 364, 367 ЦК України кожен із співвласників має право на виділ його частки майна, що є у спільній частковій власності в натурі або його поділ з дотриманням вимог ст. 183 ЦК України.

За відсутності згоди співвласників про поділ спільного майна це питання вирішується судом.

Під час вирішення зазначених спорів суди повинні враховувати роз’яснення, викладені в постанові Пленуму Верховного Суду України від 4 жовтня 1991 року № 7 (v0007700-91) "Про практику застосування судами законодавства, що регулює право приватної власності на житловий будинок".

Зокрема, виходячи з положень ст. ст. 183, 367 ЦК України та роз’яснень, викладених у пп. 6, 7 зазначеної постанови, виділ частки в натурі (поділ будинку) може мати місце за наявності технічної можливості виділення кожній із сторін відокремленої частини будинку із самостійним виходом (квартири), яка відповідає розміру їх часток у приватній власності або наявності технічної можливості переобладнання будинку в ізольовані квартири.

У тих випадках, коли для поділу необхідне переобладнання або перепланування будинку він провадиться за наявності на це дозволу виконавчого комітету місцевої ради (ст. 152 ЖК України).

Вирішуючи такі спори, суди з урахуванням вимог ст. 10 ЦПК України з метою всебічного і повного з’ясування обставин справи та забезпечення здійснення прав сторін повинні відповідно до заявлених вимог запропонувати сторонам подати або за їх клопотанням витребувати, зокрема, висновки технічної експертизи щодо можливих варіантів поділу будинку в натурі, а в необхідних випадках – висновки органів державного архітектурно-будівельного контролю, пожежної і санітарної інспекцій тощо, про допустимість пов’язаних із цим поділом переобладнань і перепланувань; дані про дозвіл виконавчого комітету місцевої ради на переобладнання і перепланування жилого будинку; дані про характер робіт і їх вартість, які необхідно здійснити для відокремлення виділеної частки будинку або поділу будинку.

Отримавши висновки будівельно-технічної та додаткової будівельно-технічної експертиз, призначених за клопотанням сторін, щодо можливих варіантів поділу будинку, які вимагають певних перепланувань і переобладнань, виконання яких потребує узгодження з компетентними органами в передбачені зазначеними у висновках нормативними актами строки, суд першої інстанції не обговорив це питання та не роз’яснив сторонам необхідності витребування від компетентних органів відповідних дозволів із метою правильного вирішення судом спору. Скасувавши рішення суду першої інстанції та ухваливши рішення про відмову в позові, апеляційний суд не усунув допущених порушень та фактично залишив спір сторін невирішеним.

За таких обставин судові рішення не можна визнати законними й обґрунтованими, а тому вони підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Солом’янського районного суду м. Києва від 18 листопада 2008 року та рішення апеляційного суду м. Києва від 15 вересня 2009 року скасувати, передати справу на новий розгляд до Солом’янського районного суду м. Києва.

Ухвала оскарженню не підлягає.