Колегія суддів Судової палати у цивільних справах

Верховного Суду України в складі:

головуючого

Патрюка М.В.,

суддів:

Жайворонок Т.Є.,

Лященко Н.П.,

Мазурка В.А.,

Перепічая В.С.,

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_6 до Гончарівської селищної ради про визнання права користування жилим приміщенням за касаційною скаргою ОСОБА_6 на рішення апеляційного суду Чернігівської області від 17 лютого 2009 року,

У вересні 2008 року ОСОБА_6 звернувся до суду з позовом до Гончарівської селищної ради про визнання права користування жилим приміщенням.

Зазначав, що з 16 червня 1989 року постійно мешкає у квартирі АДРЕСА_1, що була отримана його батьком, ОСОБА_7, на сім’ю у складі трьох осіб, в тому числі на нього та матір – ОСОБА_8, згідно з ордером від 18 березня 1985 року.

У 1997 року він був включений до ордера на отримання його батьком квартири АДРЕСА_2, у зв’язку із чим виписався з спірної квартири. Проте залишився за згодою матері в ній мешкати, з нею вели спільне господарство. За згоди матері в цій квартирі поселилася його дружина, народилося двоє дітей. Спірна квартира є єдиним постійним місцем проживання його сім’ї. 31 березня 2006 року його мати, ОСОБА_8, померла. Відповідач не визнає за ним право користування спірним жилим приміщенням. З підстав ст. ст. 64, 65 Житлового кодексу (далі - ЖК) України (5464-10) задовольнити позов.

Рішенням Чернігівського районного суду Чернігівської області від 10 грудня 2008 року позов ОСОБА_6 задоволено. Визнано за ним право користування квартирою АДРЕСА_5.

Рішенням апеляційного суду Чернігівської області від 17 лютого 2009 року вказане рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_6 відмовлено.

У касаційній скарзі ОСОБА_6 просить скасувати ухвалене у справі рішення суду апеляційної інстанції, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, і залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до ст. 64 ЖК України члени сім'ї наймача, які проживають разом з ним, користуються нарівні з наймачем усіма правами і несуть усі обов'язки, що випливають з договору найму жилого приміщення. До членів сім'ї наймача належать дружина наймача, їх діти і батьки.

Статтею 65 ЖК України встановлено, що наймач вправі в установленому порядку за письмовою згодою всіх членів сім'ї, які проживають разом з ним, вселити в займане ним жиле приміщення свою дружину, дітей, батьків, а також інших осіб. На вселення до батьків їх неповнолітніх дітей зазначеної згоди не потрібно. Особи, що вселилися в жиле приміщення як члени сім'ї наймача, набувають рівного з іншими членами сім'ї права користування жилим приміщенням, якщо при вселенні між цими особами, наймачем та членами його сім'ї, які проживають з ним, не було іншої угоди про порядок користування жилим приміщенням.

Згідно з роз’ясненнями, що містяться в п. 9 постанови Пленуму Верховного Суду України від 12 квітня 1985 року № 2 "Про деякі питання, що виникли в практиці застосування судами Житлового кодексу України" (v0002700-85) (зі змінами, внесеними постановами Пленуму від 10 березня 1989 року № 2 та від 25 грудня 1992 року № 3 (v0013700-92) ), при розгляді спорів про право користування жилим приміщенням осіб, які вселилися до наймача, суд повинен з’ясувати порядок, встановлений при їх вселенні, зокрема: чи була письмова згода на це всіх членів сім’ї наймача, чи прописані вони в цьому жилому приміщенні, чи було це приміщення постійним місцем їх проживання, чи вели вони з наймачем спільне господарство, тривалість їх проживання, чи не обумовлювався угодою між цими особами, наймачем і членами сім’ї, що проживають з ним, певний порядок користування жилим приміщенням. Однак відсутність письмової згоди членів сім’ї наймача на вселення сама по собі не свідчить про те, що особи, які вселилися, не набули права користування жилим приміщенням, якщо за обставинами справи безспірно встановлено, що вони висловлювали таку згоду.

Ухвалюючи рішення та задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив із того, що позивач проживав в спірній квартирі за згодою матері тривалий час, вів з нею спільне господарство, дана квартира є постійним місцем його проживання, іншого житла у власності не має. В спірній квартирі проживає його сім’я: дружина, з якою він перебуває у фактичних шлюбних відносинах, та діти. У 1997 році позивач виписався з квартири, але за згодою матері залишився проживати в ній як член її сім"ї.

Лише та обставина, що позивача було включено в ордер на отримання квартири АДРЕСА_3 не є підставою для відмови в позові, оскільки наявність ордеру дає підстави для вселення позивача у житлове приміщення, на яке видано ордер, однак судом встановлено, що позивач залишився проживати у спірному жилому приміщенні.

Такий висновок суду першої інстанції є обґрунтованим, при встановленні зазначених фактів судом не було порушено норм цивільного процесуального законодавства й правильно застосовано норми матеріального права.

Суд апеляційної інстанції скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення про відмову у задоволенні позову дійшов помилкового висновку про те, що позивач у червні 1997 року виписавшись із спірної квартири, втратив право на проживання у ній, набувши таке право у квартирі АДРЕСА_4.

Доказів, які б спростовували висновки суду першої інстанції апеляційний суд ухвалюючи нове рішення не навів.

Безпідставно скасувавши законне й обґрунтоване рішення суду першої інстанції, апеляційний суд припустився помилки в застосуванні процесуального та матеріального закону.

Ураховуючи викладене, рішення апеляційного суду Чернігівської області від 17 лютого 2009 року підлягає скасуванню із залишенням у силі рішення суду першої інстанції з підстав, передбачених ст. 339 ЦПК України.

Керуючись ст. ст. 336, 339 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України

Касаційну скаргу ОСОБА_6 задовольнити.

Рішення апеляційного суду Чернігівської області від 17 лютого 2009 року скасувати, рішення Чернігівського районного суду Чернігівської області від 10 грудня 2008 року залишити в силі.

Ухвала оскарження не підлягає.