Колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України в складі:

головуючого Яреми А.Г.,

суддів: Левченка Є.Ф., Охрімчук Л.І.,

Романюка Я.М., Сеніна Ю.Л.,

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до Львівської міської ради, виконавчого комітету Львівської міської ради, Личаківської районної адміністрації Львівської міської ради, Львівського обласного комунального підприємства "Бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки", третя особа – дачний кооператив "Веселка плюс", про визнання права власності на самочинно збудоване нерухоме майно,

У серпні 2007 року ОСОБА_3 звернувся до суду із зазначеним позовом до виконавчого комітету Львівської міської ради, Львівського обласного комунального підприємства "Бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки", посилаючись на те, що йому на праві власності належить земельна ділянка площею 578 кв.м., що розташована в м. Львові на території дачного кооперативу "Веселка плюс", з цільовим призначенням для ведення садівництва, він за власні кошти самочинно збудував два будинки на цій земельній ділянці, але таке будівництво не порушує прав інших осіб, встановлених законодавством містобудівних, санітарних та протипожежних норм, а тому він має право на визнання права власності на новостворене нерухоме майно в судовому порядку.

Під час розгляду справи позивач уточнив та доповнив позов, пред’явив вимоги до Львівської міської ради, виконавчого комітету Львівської міської ради, Личаківської районної адміністрації Львівської міської ради, Львівського обласного комунального підприємства "Бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки" і просив визнати за ним право власності на будинки літ. "А-1", "А-2" по вул. Лисеницькій у м. Львові, зобов’язати виконавчий комітет Львівської міської ради оформити його право власності на нерухоме майно, зобов’язати Личаківську районну адміністрацію Львівської міської ради присвоїти будинкам відповідний номер та зобов’язати Львівське обласне комунальне підприємство "Бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки" зареєструвати його право власності.

Рішенням Личаківського районного суду м. Львова від 11 листопада 2008 року в задоволенні позову відмовлено.

Рішенням Апеляційного суду Львівської області від 15 червня 2009 року рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове рішення про задоволення позову ОСОБА_3

У касаційній скарзі Личаківська районна адміністрація Львівської міської ради просить скасувати рішення апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на порушення апеляційним судом норм матеріального та процесуального права.

Касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та задовольняючи позов, апеляційний суд керувався положеннями частини п’ятої статті 376 ЦК України та виходив із того, що позивачу на праві власності належить земельна ділянка для ведення садівництва, за статтею 35 ЗК України він має право на будівництво жилих будинків на цій ділянці й цим будівництвом ОСОБА_3 не порушив прав інших осіб, будинки відповідають будівельно-технічним нормам і можуть використовуватися для проживання.

Проте з такими висновками апеляційного суду погодитися не можна.

Відповідно до частин першої та другої статті 375 ЦК України власник земельної ділянки має право зводити на ній будівлі та споруди, створювати закриті водойми, здійснювати перебудову, а також дозволяти будівництво на своїй ділянці іншим особам. Власник земельної ділянки набуває право власності на зведені ним будівлі, споруди та інше нерухоме майно.

Разом із тим частинами третьою та четвертою статті 375 ЦК України передбачено, що право власника на забудову здійснюється ним за умови додержання архітектурних, будівельних, санітарних, екологічних та інших норм і правил, а також за умови використання земельної ділянки за її цільовим призначенням. Правові наслідки самочинної забудови, здійсненої власником на його земельній ділянці, встановлюються статтею 376 цього Кодексу.

Згідно з частинами першою та другою статті 376 ЦК України житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без належного дозволу чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил. Особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього.

Статтею 376 ЦК України також визначені певні правила, за якими можливе визнання за особою права власності на самочинно збудоване нерухоме майно.

При цьому з урахуванням норм Закону України "Про основи містобудування" (2780-12) та Закону України "Про планування і забудову територій" (1699-14) для вирішення питання про визнання за особою права власності на об’єкт нерухомого майна в тому разі, коли в прийнятті такого об’єкту в експлуатацію відмовлено, обов’язковою умовою є дотримання усіх визначених законом вимог та умов, які необхідні для прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об'єкта.

До того ж частиною третьою статті 376 ЦК України передбачено, що право власності на самочинно збудоване нерухоме майно може бути за рішенням суду визнане за особою, яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, що не була їй відведена для цієї мети, за умови надання земельної ділянки у встановленому порядку особі під уже збудоване нерухоме майно.

Відповідно до частини третьої статті 35 ЗК України земельні ділянки, призначені для садівництва, можуть використовуватись для закладання багаторічних плодових насаджень, вирощування сільськогосподарських культур, а також для зведення необхідних будинків, господарських споруд тощо.

Цільове призначення таких ділянок не передбачає можливості зведення на них жилих будинків.

Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_3 є власником земельної ділянки з цільовим призначенням для ведення садівництва, на цій ділянці він самочинно збудував два жилих будинки – літ. "А-1" площею 102,6 кв.м. та літ. "А-2" площею 181 кв.м.

Також установлено, що цільове призначення земельної ділянки позивач не змінював.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, що позивач допустив самочинне будівництво жилих будівників на земельній ділянці, яка не відноситься до земель житлової та громадської забудови, а тому за ним не може бути визнане право власності на нерухоме майно.

При встановлені зазначених фактів судом не було порушено норм процесуального права, правильно застосовано норми матеріального права.

Апеляційний суд помилково скасував рішення суду першої інстанції, у порушення вимог статей 303, 316 ЦПК України не навів достатніх мотивів, за якими він вважає невірними висновки цього суду, при ухваленні рішення узяв до уваги ті ж факти й обставини, що установлені судом першої інстанції, але не врахував положення статті 375 ЦК України та неправильно застосував норми статей 35 ЗК України й 376 ЦК України (435-15) .

За таких обставин рішення апеляційного суду підлягає скасуванню із залишенням в силі рішення суду першої інстанції з підстав, передбачених статтею 339 ЦПК України.

Керуючись статтею 336 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України

Касаційну скаргу Личаківської районної адміністрації Львівської міської ради задовольнити.

Рішення Апеляційного суду Львівської області від 15 червня 2009 року скасувати, залишити в силі рішення Личаківського районного суду м. Львова від 11 листопада 2008 року.

Ухвала оскарженню не підлягає.