6-2273св09 Про знесення самочинного будівництва - 13.01.2010 Прийняття

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом виконавчого комітету Рівненської міської ради до ОСОБА_3, третя особа – ОСОБА_4, про знесення самочинного будівництва за касаційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 27 червня 2008 року та ухвалу апеляційного суду Рівненської області від 20 листопада 2008 року,

У грудні 2007 року виконавчий комітет Рівненської міської ради звернувся до суду з позовом, про знесення самочинного будівництва, посилаючись на те, що двоповерховий і чотириквартирний будинок АДРЕСА_1 відноситься до державного житлового фонду й перебуває на балансі та обслуговуванні житлово-комунального підприємства "Центральне" (далі - ЖКП "Центральне").

Квартира АДРЕСА_1 житловою площею 12,2 кв. м у зазначеному будинку відповідно до договору купівлі-продажу від 17 березня 2006 року належить на праві власності ОСОБА_3, в якій разом із нею мешкають її чоловік, ОСОБА_5, та неповнолітні діти.

Без будь-якого погодження та дозволу відповідних установ ОСОБА_6 проводить самовільну реконструкцію своєї квартири, зокрема, добудову до своєї квартири на прибудинковій території, яка знаходиться в спільному користуванні всіх мешканців зазначеного будинку, на місці старої господарської будівлі.

За самовільну реконструкцію ОСОБА_6 було притягнуто до адміністративної відповідальності.

Виконавчий комітет Рівненської міської ради просив позов задовольнити та знести за рахунок ОСОБА_6 самовільну реконструкцію господарської будівлі у дворі будинку АДРЕСА_1

Рішенням Рівненського міського суду Рівненської області від 27 червня 2008 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Рівненської області від 20 листопада 2008 року, позов задоволено.

Зобов’язано знести самовільну реконструкцію господарської будівлі у дворі житлового будинку АДРЕСА_1 за рахунок ОСОБА_3

Стягнуто із ОСОБА_3 на користь держави судовий збір у розмірі 8 грн. 50 коп.

У касаційній скарзі ОСОБА_3 ставить питання про скасування судових рішень, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального та процесуального права, ухвалення нового рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Оскаржувані судові рішення зазначеним вимогам не відповідають.

Ухвалюючи рішення про задоволення позову, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, виходив із того, що реконструкцію господарської будівлі у дворі будинку АДРЕСА_1 ОСОБА_3. здійснено самочинно з порушенням права інших мешканців зазначеного будинку.

Однак з таким висновком погодитися не можна з таких підстав.

Згідно зі ст. 2 ЗК України земельні відносини – це суспільні відносини щодо володіння, користування і розпорядження землею.

Суб’єктами земельних відносин є громадяни, юридичні особи, органи місцевого самоврядування та органи державної влади.

Відповідно до ч. 1 ст. 3 ЗК України земельні відносини регулюються Конституцією України (254к/96-ВР) , цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

Згідно зі ст. 142 Конституції України право на землю комунальної власності належить територіальним громадам.

Таким чином, органи місцевого самоврядування є суб’єктами земельних відносин, здійснюючи регулювання земельних відносин, а також контроль за додержанням земельного законодавства.

Повноваження сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин передбачені в ст. 12 ЗК України.

Перелік повноважень міських рад у сфері земельних відносин свідчить, що вони наділені повноваженнями органів територіальних громад щодо земель комунальної власності, зокрема: розпорядження ними, передача їх у власність громадян і юридичних осіб, надання в користування, вилучення та викупу для суспільних потреб міста, припинення права користування й прийняття рішення щодо звільнення самовільно зайнятих земельних ділянок.

ОСОБА_3 у своїй касаційній скарзі посилається на те, що власником земельної ділянки є територіальна громада міста Рівного, від імені якої розпорядження землями відповідно до ст. 12 ЗК України здійснює Рівненська міська рада, яка не була залучена до участі у справі.

Відповідно до ч. 1 ст. 376 ЦК України житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без належного дозволу чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил.

Згідно із ч. 2 ст. 376 ЦК України передбачено загальне правило про те, що особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього.

Відповідно до ч. 4 ст. 376 ЦК України, якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці, або якщо це порушує права інших осіб, майно підлягає знесенню особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, або за її рахунок.

Згідно зі ст. 214 ЦПК України та виходячи зі змісту ч. 4 ст. 376 ЦК України суд повинен установити: чи порушує самочинна будова права інших осіб, а якщо порушує, то яких саме осіб; чи відповідає вона державним нормам та будівельним правилам, які давали б підстави для прийняття її в експлуатацію в порядку, установленому законодавством, та чи є виконавчий комітет Рівненської міської ради належним позивачем.

У касаційній скарзі ОСОБА_3 указує на те, що відповідно до ст. 377 ЦК України разом із переходом права власності на квартиру та господарську будівлю до неї перейшло право користування земельною ділянкою, на якій вони розташовані та яка необхідна для їх обслуговування.

Проте в матеріалах справи відсутні докази, які б підтверджували право власності відповідачки на квартиру та спірну господарську будівлю.

Виходячи з викладеного судом першої інстанції допущено порушення норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, і ці порушення не були усунені апеляційним судом, у зв’язку із чим судові рішення відповідно до ст. 338 ЦПК України підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись ст. ст. 336, 338, 345 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України

Касаційну скаргу ОСОБА_3 на рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 27 червня 2008 року та ухвалу апеляційного суду Рівненської області від 20 листопада 2008 року задовольнити частково.

Рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 27 червня 2008 року та ухвалу апеляційного суду Рівненської області від 20 листопада 2008 року скасувати.