Колегія суддів Судової палати у цивільних справах

Верховного Суду України в складі:

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 до прокуратури Одеської області, Державного казначейства України про відшкодування моральної шкоди,

У березні 2007 року ОСОБА_1, ОСОБА_2., ОСОБА_3 звернулись до суду з позовом до прокуратури Одеської області, Державного казначейства України про відшкодування моральної шкоди.

Зазначали, що протягом 1999 - 2003 років вони неодноразово звертались до прокуратури Одеської області, Генеральної прокуратури України зі скаргами та заявами про злочини, скоєні, на їхню думку, працівниками правоохоронних органів м. Білгород-Дністровського Одеської області під час порушення та розслідування кримінальної справи щодо дорожньо-транспортної пригоди, у результаті якої було завдано шкоди ОСОБА_1, а також просили видати їм копії постанов про відмову в порушенні кримінальних справ.

Рішенням Приморського районного м. Одеси від 10 вересня 2003 року визнано незаконною бездіяльність прокуратури Одеської області та зобов`язано прийняти відповідні рішення по скаргах.

Посилаючись на те, що бездіяльністю прокуратури порушено їхнє право на захист у державному органі в розумні строки, у зв`язку із чим їм була завдана моральна шкода, просили стягнути на їхню користь по 75 000 грн. кожному на відшкодування моральної шкоди.

Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 19 березня 2008 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Одеської області від 8 вересня 2008 року, позовні вимоги ОСОБА_1 ОСОБА_2., ОСОБА_3 задоволено частково. Стягнуто з Державного казначейства України на користь ОСОБА_1 ОСОБА_2., ОСОБА_3 по 2 000 грн. кожному на відшкодування моральної шкоди.

У касаційній скарзі прокуратура Одеської області просить скасувати постановлені у справі судові рішення та ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права й порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог позивачів, суд першої інстанції з висновками якого погодився і апеляційний суд, виходив з того, що бездіяльністю прокуратури позивачам завдана моральна шкода, яка підлягає відшкодуванню за рахунок держави.

Однак з такими висновками суду погодитись не можна.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Згідно зі ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; 6) як розподілити між сторонами судові витрати; 7) чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення; 8) чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову.

Ухвалені у справі судові рішення зазначеним вимогам закону не відповідають.

Судом установлено, що рішенням Приморського районного м. Одеси від 10 вересня 2003 року визнано незаконною бездіяльність прокуратури Одеської області по невидачі постанов у порядку ст. 97 Кримінального процесуального кодексу України та зобов`язано прокуратуру Одеської області видати заявникам постанови у порядку ст. 97 Кримінального процесуального кодексу України за їх скаргами щодо ОСОБА_4 ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7., ОСОБА_8., ОСОБА_9, ОСОБА_10, ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_15, ОСОБА_16, ОСОБА_17, ОСОБА_18, ОСОБА_19, ОСОБА_20

Відповідно до вимог ст. 1173 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.

Під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Стаття 23 ЦК України закріплює загальні положення про відшкодування моральної шкоди як способу захисту суб`єктивних цивільних прав.

Відповідно до ст. 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі, гідності, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Вирішуючи спір, суд першої інстанції у порушення вимог ст. ст. 213, 214 ЦПК України на зазначені положення закону уваги не звернув; доводів сторін як на підтвердження, так і на заперечення позову належним чином не перевірив; не з`ясував, чим підтверджується факт заподіяння позивачам моральних страждань.

Апеляційний суд у порушення вимог ст. ст. 303, 315 ЦПК України в достатній мірі не перевірив доводів апеляційної скарги; в ухвалі не зазначив конкретних обставин і фактів, що спростовують такі доводи, і залишив рішення суду першої інстанції без змін.

За таких обставин ухвалені у справі судові рішення підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції з підстав, передбачених ч. 2 ст. 338 ЦПК України.

Керуючись ст.ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України

Касаційну скаргу прокуратури Одеської області задовольнити частково.

Рішення Приморського районного суду м. Одеси від 19 березня 2008 року

та ухвалу апеляційного суду Одеської області від 8 вересня 2008 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.