Колегія суддів Судової палати у цивільних справах

Верховного Суду України в складі:

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення апеляційного суду Волинської області від 26 лютого 2008 року,

У листопаді 2006 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2. про відшкодування матеріальної та моральної шкоди.

Зазначав, що 22 листопада 2005 року на перехресті доріг на вулицях Рівненській – Казакова в місті Луцьку сталася дорожньо-транспортна пригода. Автомобіль марки "Фольксваген-Гольф", номерний знак НОМЕР_1, під керуванням ОСОБА_2. рухався зустрічною смугою, здійснюючи розворот на перехресті доріг; відповідач не пересвідчився, що вказаний розворот буде безпечним для інших учасників руху, унаслідок чого позивач з метою уникнення зіткнення повернув праворуч і пошкодив свій автомобіль марки "БМВ-318", номерний знак НОМЕР_2, об металеву огорожу.

Посилаючись на те, що його автомобіль зазнав технічних пошкоджень, а він був змушений після дорожньо-транспортної пригоди докладати додаткових зусиль для організації свого життя, оскільки не міг використовувати автомобіль за призначенням, переніс певні моральні страждання, ОСОБА_1 просив позов задовольнити і стягнути з відповідача 6 741 грн. на відшкодування матеріальної шкоди та 1 500 грн. – моральної шкоди.

Рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 25 грудня 2007 року позов задоволено частково. Постановлено стягнути з ОСОБА_2. на користь ОСОБА_1. 6 741 грн. на відшкодування матеріальної шкоди та 600 грн. на відшкодування моральної шкоди.

Рішенням апеляційного суду Волинської області від 26 лютого 2008 року зазначене рішення суду скасовано й ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову відмовлено.

У поданій касаційній скарзі ОСОБА_1 просить рішення апеляційного суду скасувати, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального та порушення норм процесуального права, і залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Судом установлено, що 22 листопада 2005 року на перехресті доріг на вулицях Рівненській – Казакова в місті Луцьку сталася дорожньо-транспортна пригода за участі автомобілів: "Фольксваген-Гольф" номерний знак НОМЕР_1, під керуванням ОСОБА_2. та "БМВ-318", номерний знак НОМЕР_2, під керуванням ОСОБА_1.

Постановою апеляційного суду Волинської області від 19 червня 2006 року скасовано постанову Луцького міськрайонного суду від 7 грудня 2005 року, провадження у справі відносно ОСОБА_1. закрито за відсутністю в його діях складу адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП.

Постановою Луцького міськрайорнного суду від 12 грудня 2005 року провадження у справі відносно ОСОБА_2. також закрито за відсутністю в його діях складу адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 122 ч. 4 КУпАП.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове про відмову в позові, апеляційний суд виходив виключно з вищезазначеної постанови.

Проте з таким висновком не можна погодитися, оскільки суд дійшов його в порушення вимог ст. ст. 212- 215, 316 ЦПК України.

Згідно зі ст. 212 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об’єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення.

Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв’язок доказів у їх сукупності.

Результати оцінки доказів суд відображає в рішенні, в якому наводяться мотиви їх прийняття чи відмови у прийнятті.

Наявність постанови суду від 12 грудня 2005 року про закриття провадження у справі відносно ОСОБА_2. з вищезазначених підстав не звільняла суд від обов’язку перевірити доводи сторін щодо причин дорожньо-транспортної пригоди і вини її учасників у заподіянні шкоди.

З постанови апеляційного суду Волинської області від 19 червня 2006 року вбачається, що водій автомобіля "Фольксваген-Гольф" здійснив розворот на перехресті доріг, не пересвідчившись при цьому в безпечності своїх дій для інших учасників руху, у результаті чого сталася дорожньо-транспортна пригода; водій автомобіля "БМВ-318" не мав технічної можливості уникнути зіткнення й змушений був застосувати поворот праворуч.

Згідно з висновком № 0105 дослідження механізму дорожньо-транспортної пригоди причиною скоєння дорожньо-транспортної пригоди стало порушення водієм ОСОБА_2 п. 10.1, п. 16.3 Правил дорожнього руху, відповідно до вимог яких останній, маючи намір виконати лівий поворот (розворот), при наближенні автомобілів по зустрічній смузі, повинен був пересвідчитись, що виконання маневру буде безпечним і не створить перешкод або небезпеки іншим учасникам руху, та дати дорогу транспортним засобам, що рухалися зустрічною смугою.

Визначити швидкість автомобіля "БМВ-318" при слизький дорозі не є можливим; водій цього автомобіля діяв відповідно до Правил дорожнього руху й не мав технічної можливості без застосування відвороту праворуч уникнути зіткнення з автомобілем "Фольксваген-Гольф".

Відповідно до ст. 1187 ЦК України шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Статтею 1188 ЦК України передбачено, що шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою.

Згідно з вимогами ч. 1 ст. 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини.

Ухвалюючи рішення та задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив із того, що вина відповідача ОСОБА_2. у скоєнні дорожньо-транспортної пригоди доведена, порушення ним Правил дорожнього руху знаходяться в причинному зв’язку зі спричиненням шкоди позивачу; доводи відповідача не знайшли свого підтвердження й спростовуються матеріалами справи.

Такий висновок суду першої інстанції є обґрунтованим, під час встановлення зазначених фактів судом не були порушені норми цивільного процесуального законодавства й правильно застосовані норми матеріального права.

Безпідставно скасувавши законне й обґрунтоване рішення суду першої інстанції, апеляційний суд припустився помилки в застосуванні процесуального та матеріального закону.

Ураховуючи викладене, рішення апеляційного суду Волинської області від 26 лютого 2008 року підлягає скасуванню із залишенням у силі рішення суду першої інстанції з підстав, передбачених ст. 339 ЦПК України.

Керуючись ст. ст. 336, 339 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Рішення апеляційного суду Волинської області від 26 лютого 2008 року скасувати, рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 25 грудня 2007 року залишити в силі.

Ухвала оскарження не підлягає.