Колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України у складі:

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_7, третя особа – ОСОБА_8, про визнання майна спільною сумісною власністю подружжя та його поділ за касаційною скаргою ОСОБА_6 на рішення апеляційного суду Донецької області від 13 жовтня 2009 року,

У жовтні 2008 року ОСОБА_6 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_7 про поділ майна подружжя. У позові зазначав, що в період з липня 1985 року по січень 2008 року перебував з відповідачкою в зареєстрованому шлюбі. За час шлюбу та за рахунок коштів сімейного бюджету ними з відповідачкою було набуто майно, зокрема АДРЕСА_1 та гаражний бокс у автогаражному кооперативі "Збагачувач". Посилаючись на те, що згоди щодо належності їм з відповідачкою зазначеного майна на праві спільної сумісної власності, так само як і щодо способу поділу майна подружжя вони не дійшли, позивач просив поділити спільне майно подружжя в судовому порядку.

Рішенням Пролетарського районного суду м. Донецька від 27 липня 2009 року позов задоволено. Визнано АДРЕСА_1 об’єктом права спільної сумісної власності подружжя ОСОБА_6 та ОСОБА_7 Поділено майно, що є об’єктом права спільної власності подружжя ОСОБА_7. ОСОБА_6 виділено АДРЕСА_2 вартістю 401 449 грн.; автомобіль марки "КІА Sorento" 2007 року випуску державний реєстраційний номер НОМЕР_1 вартістю 194 750 грн., а разом на загальну суму 596 199 грн. ОСОБА_7 виділено АДРЕСА_1 вартістю 566 654 грн.; гаражний бокс № 1 в блоці "А" автогаражного кооперативу "Збагачувач" по вул. Апрельській (Родінській) в м. Донецьку вартістю 38 115 грн.; автомобіль марки "Mitsubishi L – 300" 1986 року випуску державний реєстраційний номер НОМЕР_2 вартістю 4 967 грн. 90 коп.; набір меблів для кухні: шафи підвісні – 7 шт., шафи робочі – 7 шт., 2006 року випуску, вартістю 6 300 грн.; піч газову з витяжкою, 2006 року випуску, вартістю 2 790 грн.; набір меблів для вітальні: шафа книжкова, шафа комбінована, шафа – бар, 1988 року випуску, вартістю 1 760 грн.; холодильник марки "LG" двохкамерний 2006 року випуску, вартістю 2 975 грн.; крісло шкіряне, 2006 року випуску, вартістю 3 600 грн.; стіл журнальний зі склом, 2006 року випуску, вартістю 990 грн.; стіл обідній 2006 року випуску, вартістю 2 160 грн.; шафу – купе двохстворчату зі склом 2006 року випуску, вартістю 6 800 грн.; телевізор плазмовий "Samsung" моделі РS 4227АО4207 зі столом – тумбою, 2006 року випуску. вартістю 11 610 грн.; телевізор марки "Samsung – 29", 2006 року випуску вартістю 3 010 грн.; телевізор марки "Samsung – 21", 2006 року випуску, вартістю 1 290 грн.; диван-ліжко, випуску 2006 року, вартістю 1 200 грн.; набір меблів для спальні: платтяна шафа для білизни шестидверна, 2 тумбочки, трюмо, пуфик, ліжко, 1997 року випуску, вартістю 8 000 грн., а разом на загальну суму 662 228 грн. 90 коп.

Рішенням апеляційного суду Донецької області від 13 жовтня 2009 року рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове, яким позов задоволено частково. Поділено майно, що є об’єктом права спільної сумісної власності подружжя ОСОБА_6 та ОСОБА_7 таким чином: ОСОБА_6 виділено автомобіль марки "КІА Sorento" 2007 року випуску, державний реєстраційний номер НОМЕР_1, вартістю 194 750 грн.; автомобіль марки "Mitsubishi L – 300", 1986 року випуску, державний реєстраційний номер НОМЕР_2, вартістю 4 967 грн. 90 коп.; телевізор марки "Samsung – 29", 2006 року випуску вартістю 3 010 грн.; диван-ліжко, випуску 2006 року, вартістю 1 200 грн. За ОСОБА_7 визнано право власності на 1/2 частку АДРЕСА_2 та виділено їй набір меблів для кухні: шафи підвісні – 7шт., шафи робочі – 7 шт., 2006 року випуску, вартістю 6 300 грн.; набір меблів для вітальні: шафа книжкова, шафа комбінована, шафа-бар, 1988 року випуску, вартістю 1 760 грн.; холодильник марки "LG" двохкамерний 2006 року випуску, вартістю 2 975 грн.; стіл журнальний зі склом, 2006 року випуску, вартістю 990 грн.; стіл обідній 2006 року випуску, вартістю 2 160 грн.; шафу – купе двохстворчату зі склом 2006 року випуску, вартістю 6 800 грн.; телевізор плазмовий "Samsung" моделі РS 4227АО4207 зі столом – тумбою, 2006 року випуску, вартістю 11 610 грн.; телевізор марки "Samsung – 21", 2006 року випуску, вартістю 1 290 грн., набір меблів для спальні: платяна шафа для білизни шестидверна, 2 тумбочки, трюмо, пуфик, ліжко,1997 року випуску, вартістю 8 000 грн., загальною вартістю 41 885 грн. Стягнуто з ОСОБА_6 на користь ОСОБА_7 різницю вартості часток у спільному майні подружжя в сумі 20 366 грн. В решті позову відмовлено.

У касаційній скарзі ОСОБА_6, посилаючись на порушення апеляційним судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати ухвалене ним рішення і залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Заслухавши доповідь судді Верховного Суду України, дослідивши матеріали справи та перевіривши наведені у скарзі доводи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення, апеляційний суд виходив із того, що висновки суду першої інстанції не відповідають обставинам справи, а рішення ухвалене з порушенням норм матеріального права.

Однак з таким висновком погодитися не можна.

Відповідно до ч. 1 ст. 303 ЦПК України під час розгляду справи в апеляційному порядку апеляційний суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Оскаржуючи рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку відповідачка ОСОБА_7 серед іншого посилалася на те, що джерела придбання спірного майна судом не встановлено, а при поділі майна судом порушено принцип справедливості.

Ці доводи апеляційної скарги апеляційний суд належним чином не перевірив.

Так, визнаючи АДРЕСА_1 об’єктом права спільної сумісної власності сторін, суд першої інстанції виходив із того, що квартира набута в період їх перебування в зареєстрованому шлюбі, за рахунок спільної участі коштами та працею та для задоволення потреб їх сім’ї.

Такого висновку суд дійшов із установленого ним факту придбання зазначеної квартири у ОСОБА_9

Заперечуючи висновок суду першої інстанції про спільну власність сторін на спірну квартиру, апеляційний суд вказав, що така набута за договором довічного утримання, стороною якого була відповідачка ОСОБА_7, а посилання позивача ОСОБА_6 на те, що на виконання цього договору затрачалися спільні кошти подружжя не є підставою для виникнення права спільної власності сторін на квартиру.

Однак, за змістом ч. 1 ст. 22 КпШС України, який був чинним на час виникнення спірних правовідносин, належність майна на засадах спільної сумісної власності подружжя визначається як фактом перебування в шлюбі, так і спільністю участі подружжя коштами або працею в набутті майна.

Судом встановлено, що 17 грудня 1993 року ОСОБА_9 та ОСОБА_7 уклали договір довічного утримання, за яким ОСОБА_9 передав ОСОБА_7 у власність однокімнатну АДРЕСА_3. 13 лютого 1996 року ОСОБА_9 та ОСОБА_7 розірвали зазначений договір і квартира була повернута у власність ОСОБА_9 (а.с. 55). 2 квітня 1996 року за договором міни ОСОБА_9 обміняв зазначену квартиру на трикімнатну АДРЕСА_1 (а.с. 61-62), а 30 липня 1996 року за договором довічного утримання відчужив її ОСОБА_7 (а.с. 29).

Також судом першої інстанції установлено, що набута ОСОБА_9 за договором міни та відчужена в подальшому ОСОБА_7 АДРЕСА_1 придбавалася ОСОБА_9 з доплатою за рахунок коштів подружжя ОСОБА_7. На час обміну зазначена квартира знаходилася у непридатному для проживання стані та в подальшому в ній проведено ремонт коштами ОСОБА_7 за рахунок одержаного в банку кредиту, оформленого на ім’я позивача ОСОБА_6 ОСОБА_9 за життя у спірній квартирі не проживав. ІНФОРМАЦІЯ_1 він помер. По завершенні ремонту у квартиру поселилася сім’я ОСОБА_6.

Апеляційний суд цих висновків суду першої інстанції не спростував, мотивів, з яких він відхилив зазначені вище докази у рішенні не вказав та помилково виходив із того, що набута за договором довічного утримання квартира належить лише відповідачці ОСОБА_7

Відмовляючи в позові про визнання об’єктом права спільної сумісної власності сторін гаражного боксу, апеляційний суд виходив із відсутності правовстановлюючих документів на нього.

Однак, як роз’яснив Пленум Верховного Суду України в підпункті б) п. 11 постанови "Про судову практику у справах за позовами про захист права приватної власності" від 22 грудня 1995 року № 20 (v0020700-95) при повному внесенні пайових внесків на гараж, наданий члену гаражного кооперативу, у особи, яка має право на частку в пайових внесках, виникає право власності на відповідну частку гаража.

Апеляційний суд на зазначене уваги не звернув та доводи апеляційної скарги щодо джерел, за рахунок яких сплачувалися пайові внески членом гаражного кооперативу ОСОБА_6 не перевірив, чи повністю внесено пайові внески на гараж не встановив.

Таким чином, апеляційним судом порушено норми процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи і відповідно до ч. 2 ст. 338 ЦПК України є підставою для скасування рішення апеляційного суду та передачі справи на новий апеляційний розгляд.

Керуючись п. 2 ч. 1 ст. 336, ч. 2 ст. 338, п. 2 ч. 1 ст. 344 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України,

Касаційну скаргу ОСОБА_6 задовольнити частково.

Рішення апеляційного суду Донецької області від 13 жовтня 2009 скасувати і передати справу на новий апеляційний розгляд.

Ухвала оскарженню не підлягає.