Колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України у складі:

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_7, ОСОБА_8 та ОСОБА_9 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, а також за зустрічним позовом ОСОБА_7, ОСОБА_8 та ОСОБА_9 до ОСОБА_6 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди за касаційною скаргою ОСОБА_7, ОСОБА_8 та ОСОБА_9 на рішення апеляційного суду Житомирської області від 2 вересня 2009 року,

У березні 2009 року ОСОБА_6 звернувся до суду з уточненим в подальшому позовом до ОСОБА_7, ОСОБА_8 та ОСОБА_9 про відшкодування майнової та моральної шкоди. Позивач зазначав, що 30 травня 2008 року він, керуючи автомобілем ВАЗ, рухався по дорозі с. Білинівка Ружинського району Житомирської області. В попутному з ним напрямку рухався неповнолітній велосипедист ОСОБА_7, який, грубо порушуючи Правила дорожнього руху, в безпосередній близькості від автомобіля здійснив різкий поворот ліворуч, внаслідок чого стався наїзд автомобіля на велосипедиста, і автомобіль з’їхав в кювет. Посилаючись на те, що винуватцем дорожньо-транспортної пригоди (далі – ДТП) був неповнолітній ОСОБА_7 і що в результаті ДТП автомобіль зазнав технічних ушкоджень, а він моральних переживань, позивач просив стягнути з відповідачів 3 671 грн. 70 коп. матеріальної та 3 000 грн. на відшкодування моральної шкоди.

У квітні 2009 року ОСОБА_7, ОСОБА_8 та ОСОБА_9 звернулися до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_6 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди з тих підстав, що ДТП сталася з вини ОСОБА_6, а в результаті ДТП пошкоджено велосипед і неповнолітній ОСОБА_7 отримав тілесні ушкодження. ОСОБА_7, ОСОБА_8 та ОСОБА_9 просили стягнути на користь ОСОБА_7 та ОСОБА_8 по 10 000 грн. на відшкодування моральної шкоди, а на користь ОСОБА_9 1 500 грн. матеріальної і 15 000 грн. на відшкодування моральної шкоди.

Рішенням Ружинського районного суду від 10 липня 2009 року у задоволені позовів ОСОБА_6, ОСОБА_8 та ОСОБА_9 відмовлено. Задоволено позов ОСОБА_7 до ОСОБА_6 та стягнуто з нього на користь ОСОБА_7 190 грн. 72 коп. на відшкодування матеріальної та 1 500 грн. на відшкодування моральної шкоди.

Рішенням апеляційного суду Житомирської області від 2 вересня 2009 року рішення суду першої інстанції скасовано в частині відмови у задоволені позову ОСОБА_6 та ухвалено в цій частині нове, яким позов задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_8 та ОСОБА_9 на користь ОСОБА_6 по 1 835 грн. 85 коп. та по 500 грн. з кожного на відшкодування матеріальної та моральної шкоди. Скасовано рішення суду першої інстанції і в частині стягнення на користь ОСОБА_7 190 грн. 72 коп. матеріальної шкоди та ухвалено у цій частині нове рішення, яким у задоволенні зазначеної позовної вимоги відмовлено. У решті рішення залишено без змін.

У касаційній скарзі ОСОБА_7, ОСОБА_8 та ОСОБА_9, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просять скасувати рішення апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції

Заслухавши доповідь судді Верховного Суду України, дослідивши матеріали справи та перевіривши наведені у скарзі доводи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково.

Згідно зі ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд, зокрема, вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 3) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Ухвалюючи рішення про задоволення зустрічного позову в частині відшкодування матеріальної шкоди, суд першої інстанції виходив із того, що ДТП сталася з вини водія ОСОБА_6, який неналежно оцінив дорожню обстановку та не вжив заходів до уникнення наїзду на велосипедиста.

Скасовуючи рішення в цій частині та відмовляючи в зазначеній позовній вимозі, апеляційний суд мотивів свого рішення на порушення вимог ст. 316 ЦПК України не вказав.

Разом з тим згідно з ч. 2 ст. 1187 ЦК України шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Частиною 5 ст. 1187 ЦК України встановлено, що особа, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, відповідає за завдану шкоду, якщо вона не доведе, що шкоди було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого.

Тобто, зазначеною нормою закону встановлено відповідальність володільця джерела підвищеної небезпеки за шкоду, яка стала наслідком дії джерела підвищеної небезпеки, незалежно від наявності вини в цьому його володільця. На володільця не може бути покладено обов’язок по відшкодуванню такої шкоди, лише якщо вона виникла внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого.

Судом установлено, що 30 травня 2008 року близько 14 години на дорозі с. Білилівка Ружинського району трапилася ДТП за участю автомобіля НОМЕР_1 під керуванням ОСОБА_6 та неповнолітнього велосипедиста ОСОБА_7, внаслідок чого велосипед було пошкоджено, а неповнолітній ОСОБА_7 отримав легкі тілесні ушкодження з короткочасним розладом здоров’я.

Суд на зазначені вище положення закону уваги не звернув та не взяв до уваги, що сама по собі відсутність вини водія транспортного засобу у наїзді на велосипедиста не є підставою для відмови у стягненні з нього завданої в результаті наїзду матеріальної шкоди, якщо не буде встановлено, що така сталася в результаті умислу потерпілого, а такого умислу в діях потерпілого суд не встановив.

Також суду слід було з’ясувати чи немає в даному випадку в діях велосипедиста грубої необережності, що відповідно до ч. 2 ст. 1193 ЦК України є підставою для зменшення розміру відшкодування шкоди потерпілому та відмови у позові про покладення на нього відповідальності за шкоду, заподіяну при цьому джерелу підвищеної небезпеки (абзац 4 п. 3 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 березня 1992 року № 6 "Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди" (v0006700-92) ).

Таким чином, апеляційним судом порушено норми процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи і відповідно до ч. 2 ст. 338 ЦПК України є підставою для скасування рішення апеляційного суду та передачі справи на новий апеляційний розгляд.

Керуючись п. 2 ч. 1 ст. 336, ч. 2 ст. 338, п. 2 ч. 1 ст. 344 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України,

Касаційну скаргу ОСОБА_7, ОСОБА_8 та ОСОБА_9 задовольнити частково.

Рішення апеляційного суду Житомирської області від 2 вересня 2009 року скасувати і передати справу на новий апеляційний розгляд.

Ухвала оскарженню не підлягає.