ВЕРХОВНИЙ СУД УКРАЇНИ
У Х В А Л А
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
23 грудня 2009 року м. Київ
Колегія суддів Судової палати у цивільних справах
Верховного Суду України в складі:
головуючого Гнатенка А.В.,
суддів: Балюка М.І., Барсукової В.М.,
Косенка В.Й., Луспеника Д.Д.,
розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до Солом’янської районної в м. Києві державної адміністрації, ОСОБА_4, треті особи: комунальне підприємство по утриманню житлового господарства Солом’янського району м. Києва, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, про визнання ордера недійсним, виселення та вселення за касаційною скаргою ОСОБА_3 на рішення апеляційного суду м. Києва від 2 жовтня 2008 року,
в с т а н о в и л а:
У грудні 2007 року ОСОБА_3 звернулась до суду з указаним позовом, посилаючись на те, що в установленому законом порядку на підставі виданого 17 листопада 2004 року за спільним рішенням адміністрації та профспілкового комітету відкритого акціонерного товариства "Більшовик" спеціального ордера вселилась й зареєструвалась із неповнолітньою дочкою ОСОБА_8 в кімнаті АДРЕСА_2
Розпорядженням районної у м. Києві державної адміністрації від 9 грудня 2004 року № 1755 зазначений будинок АДРЕСА_1 передано до комунальної власності територіальної громади Солом’янського району м. Києва, а на підставі розпорядження Київської міської державної адміністрації від 27 жовтня 2005 року № 1990 цей будинок визнано жилим будинком із загальними квартирами, унаслідок чого нумерацію кімнати № 148 змінено на кімнату № 15 у квартирі № 7.
У жовтні 2007 року під час розгляду справи про її виселення стало відомо, що 3 грудня 2007 року за розпорядженням Солом’янської районної в м. Києві державної адміністрації на кімнату, яку вона займає з дитиною, видано ордер ОСОБА_4 на сім’ю у складі чотирьох осіб, який самоправно виселив її з кімнати, змінив замки у дверях.
Вважаючи, що ордер видано сім’ї ОСОБА_4 із порушенням вимог ст. 58 ЖК України, оскільки він виданий на зайняте приміщення, позивачки просила визнати ордер недійсним, виселити відповідача та третіх осіб із квартири, а її з неповнолітньою дочкою вселити до спірної квартири.
Заочним рішенням Солом’янського районного суду м. Києва від 1 лютого 2008 року позов задоволено. Визнано недійсним ордер на поселення в кімнату № 15 у квартирі АДРЕСА_1, виданий 3 грудня 2007 року на ім’я ОСОБА_4 Виселено з указаної кімнати ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, а ОСОБА_3 з дочкою, ОСОБА_9, ІНФОРМАЦІЯ_1, вселено до цієї кімнати.
Рішенням апеляційного суду м. Києва від 2 жовтня 2008 року заочне рішення суду першої інстанції скасовано та в задоволенні позову ОСОБА_3 відмовлено.
У касаційній скарзі ОСОБА_3 просить рішення апеляційного суду скасувати, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, і залишити без змін рішення суду першої інстанції.
Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
Відповідно до ст. 324 ЦПК України підставами для касаційного оскарження є неправильне застосування судами норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Відмовляючи в задоволенні позову ОСОБА_3, суд апеляційної інстанції виходив із того, що іншим рішенням суду від 26 жовтня 2007 року, яке набрало законної сили, позивачці відмовлено в задоволенні позову про визнання за нею права користування спірною кімнатою, а тому не можна вважати, що ордер сім’ї ОСОБА_4 видано на зайняте жиле приміщення. Крім того, суд посилався й на те, що ОСОБА_3 вселилась до спірної кімнати з порушенням установленого порядку, на квартирному обліку не перебуває, а після надання будинку статусу жилого у відповідні органи із заявою про закріплення за нею спірного жилого приміщення не зверталася.
Проте повністю погодитись із такими висновками суду не можна, оскільки до них суд дійшов із порушенням норм матеріального та процесуального права.
Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим, а ст. 214 цього Кодексу визначені питання, які суд повинен вирішити під час ухвалення рішення.
Судом установлено, що на підставі виданого 17 листопада 2004 року за спільним рішенням адміністрації та профспілкового комітету відкритого акціонерного товариства "Більшовик" спеціального ордера ОСОБА_3 з неповнолітньою дочкою вселилась і зареєструвалась у кімнаті АДРЕСА_2 Після передачі гуртожитку територіальній громаді та визнання його жилим будинком змінилась нумерація кімнати з № 148 на № 15 у квартирі № 7.
Відповідно до ч. 2 ст. 58 ЖК України ордер на вселення у жиле приміщення може бути видано лише на вільне жиле приміщення, а згідно зі ст. 59 ЖК України ордер на жиле приміщення може бути визнано недійсним, зокрема, у разі порушення прав інших громадян на зазначене в ордері жиле приміщення.
У порушення вимог ст. ст. 212- 214, 303, 304, 316 ЦПК України апеляційний суд, скасовуючи рішення суду й відмовляючи в задоволенні позову, не звернув уваги на те, що на час видачі ордера сім’ї ОСОБА_4 у спірній кімнаті проживали позивачка ОСОБА_3 і її неповнолітня дочка на підставі ніким на скасованого та не визнаного недійсним і виданого в установленому законом порядку спеціального ордера. Саме по собі посилання на те, що ОСОБА_3 іншим рішенням суду відмовлено в задоволенні позову про визнання права користування спірною кімнатою, не свідчить про те, що вона не проживає в кімнаті чи вселилась до кімнати в гуртожитку незаконно, чи про те, що виданий їй ордер є недійсним. Більше того, це свідчить про те, що вона проживає в спірній кімнаті, а на розгляді суду знаходиться справа за позовом комунального підприємства по утриманню житлового господарства Солом’янського району м. Києва про виселення ОСОБА_3 зі спірної кімнати як такої, яка проживає в ній.
Не може залишатись у силі й рішення суду першої інстанції, яким виселено зі спірної кімнати ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6 і ОСОБА_7, тому що останні не були залучені до участі у справі в якості відповідачів, що є порушенням вимог ЦПК України (1618-15)
, оскільки процесуальний статус відповідачів та третіх осіб є різним, а позовні вимоги про виселення можуть бути заявлені лише до відповідачів, а не до третіх осіб.
Указане порушення норм ЦПК України (1618-15)
в силу п. 4 ч. 1 ст. 311 ЦПК України було безумовною підставою для скасування рішення суду, проте апеляційний суд на це не звернув уваги, тому в силу п. 4 ч. 1 ст. 338 ЦПК України рішення суду підлягає скасуванню в порядку касаційного провадження з передачею справи на новий розгляд.
Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України
у х в а л и л а:
Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково.
Заочне рішенням Солом’янського районного суду м. Києва від 1 лютого 2008 року та рішення апеляційного суду м. Києва від 2 жовтня 2008 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Головуючий А.В. Гнатенко
Судді: М.І. Балюк
В.М. Барсукова
В.Й. Косенко
Д.Д. Луспеник