Колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України в складі:

головуючого Сеніна Ю.Л.,

суддів: Левченка Є.Ф., Мазурка В.А.,

Охрімчук Л.І., Романюка Я.М.,

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4, ОСОБА_5 про визнання договору купівлі-продажу частини квартири дійсним та визнання права власності на ? частину квартири й за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_3, ОСОБА_4 про визнання права власності на ? частину квартири в порядку спадкування за заповітом,

У серпні 2007 року ОСОБА_3 звернулася до суду із зазначеним позовом, посилаючись на те, що ОСОБА_4 та його батьку ОСОБА_6 на праві власності кожному належало по ? частині квартири АДРЕСА_1, в березні 2007 року вона домовилася з власниками квартири про її купівлю, передала їм обом кошти за їх частки в квартирі, й 13 червня 2007 року вони з ОСОБА_4 уклали та нотаріально посвідчили договір купівлі-продажу ? частини квартири, а з ОСОБА_6 такий договір укладений лише в простій письмовій формі з незалежних від неї причин, так як 12 червня 2007 року ОСОБА_6 раптово захворів і ІНФОРМАЦІЯ_1 помер.

Позивачка просила визнати дійсним договір купівлі-продажу ? частини квартири АДРЕСА_2, укладений між нею та ОСОБА_6, та визнати за нею право власності на ? частину зазначеної квартири.

ОСОБА_5 пред’явила позов про визнання за нею права власності на ? частину квартири АДРЕСА_2 в порядку спадкування за заповітом, посилаючись на те, що зазначена частина квартири належала ОСОБА_6, який 17 квітня 2007 року склав на її користь заповіт на усе своє майно, а ІНФОРМАЦІЯ_1 помер, але вона не може оформити своє право на спадщину в нотаріальній конторі, так як свідоцтво про право власності на квартиру від 4 січня 1994 року втратило свою чинність у зв’язку з видачею відповідного дубліката.

Судом зазначені позови об’єднано в одне провадження.

Рішенням Ленінського районного суду м. Миколаєва від 17 квітня 2009 року в задоволенні позовів відмовлено.

Рішенням Апеляційного суду Миколаївської області від 16 липня 2009 року рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове рішення про задоволення позову ОСОБА_3 та відмову в задоволенні позову ОСОБА_5

У касаційній скарзі ОСОБА_5 просить скасувати рішення апеляційного суду в частині задоволення позову ОСОБА_3 та передати справу на новий розгляд, посилаючись на порушення апеляційним судом норм матеріального та процесуального права.

Касаційна скарга підлягає задоволенню частково з таких підстав.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та задовольняючи позов ОСОБА_3, апеляційний суд виходив із того, що 22 травня 2007 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_6 було укладено договір купівлі-продажу ? частини квартири АДРЕСА_2, ОСОБА_3 передала продавцю гроші за частину квартири, нотаріально посвідчити договір сторони домовилися 13 червня 2007 року, проте через хворобу, а згодом і смерть продавця такого не відбулося, тому згідно частини другої статті 220 ЦК України договір купівлі-продажу слід визнати дійсним.

Проте з такими висновками апеляційного суду погодитися не можна.

Частиною другою статті 220 ЦК України передбачено, якщо сторони домовилися щодо усіх істотних умов договору, що підтверджується письмовими доказами, і відбулося повне або часткове виконання договору, але одна із сторін ухилилася від його нотаріального посвідчення, суд може визнати такий договір дійсним. У цьому разі наступне нотаріальне посвідчення договору не вимагається.

Згідно з частиною третьою статті 640 ЦК України договір, який підлягає нотаріальному посвідченню або державній реєстрації, є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення або державної реєстрації, а в разі необхідності і нотаріального посвідчення, і державної реєстрації – з моменту державної реєстрації.

Таким чином норма частини другої статті 220 ЦК України не застосовується щодо правочинів, які підлягають і нотаріальному посвідченню, і державній реєстрації, оскільки момент вчинення таких правочинів пов’язується з державною реєстрацією, тому вони не є укладеними і не створюють прав та обов’язків для сторін.

За статтею 657 ЦК України договір купівлі-продажу житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню та державній реєстрації.

Відмовляючи в задоволенні позову ОСОБА_3, суд першої інстанції виходив із того, що ОСОБА_3 і ОСОБА_6 не додержалися визначених законом вимог щодо форми вчинення договору купівлі-продажу частини квартири, й указаний правочин є нікчемним.

При встановленні фактів судом першої інстанції не було порушено норми процесуального права. а при ухваленні рішення правильно застосовано норми матеріального права.

Апеляційний суд у порушення вимог статей 303, 316 ЦПК України в достатньому обсязі не визначився з характером спірних правовідносин та правовою нормою, що підлягає застосуванню, не звернув уваги на норми статей 210, 640, 657 ЦК України, й безпідставно задовольнив позов ОСОБА_3

За таких обставин рішення апеляційного суду в частині задоволення позову ОСОБА_3 підлягає скасуванню із залишенням у цій частині в силі рішення суду першої інстанції з підстав, передбачених статтею 339 ЦПК України.

У решті рішення апеляційного суду ОСОБА_5 не оскаржує.

Керуючись статтею 336 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України

Касаційну скаргу ОСОБА_5 задовольнити частково.

Рішення Апеляційного суду Миколаївської області від 16 липня 2009 року в частині задоволення позову ОСОБА_3 до ОСОБА_4, ОСОБА_5 про визнання договору купівлі-продажу частини квартири дійсним та визнання права власності на ? частину квартири скасувати, залишити в цій частині в силі рішення Ленінського районного суду м. Миколаєва від 17 квітня 2009 року про відмову ОСОБА_3 в задоволенні зазначеного позову.

Ухвала оскарженню не підлягає.