Колегія суддів Судової палати у цивільних справах

Верховного Суду України в складі:

Пшонки М.П., Прокопчука Ю.В., Романюка Я.М.,-

розглянувши в попередньому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_5 про визнання договору купівлі – продажу дійсним та визнання права власності, за касаційною скаргою ОСОБА_4 на рішення Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області від 6 березня 2009 року та ухвалу апеляційного суду Миколаївської області від 18 серпня 2009 року,

У листопаді 2008 року ОСОБА_4 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_5 про визнання договору купівлі – продажу дійсним та визнання права власності. Свої вимоги мотивувала тим, що на початку 2002 року між нею та відповідачкою відбулась усна домовленість про майбутнє укладення договору купівлі – продажу АДРЕСА_1, Вознесенського району, Миколаївської області за 1700 доларів США. На підтвердження такої домовленості позивачка передала відповідачці 4500 грн. завдатку, а остання надала дозвіл на вселення у спірний будинок та зобов’язалась до кінця 2002 року укласти з позивачкою договір купівлі – продажу. У жовтні того ж року позивачка сплатила відповідачці ще 5500 грн., виконавши всі умови договору повністю, а відповідачка в односторонньому порядку змінила домовленість, вимагаючи від позивачки додатково сплатити 8300 доларів США. Посилаючись на те, що всі істотні умови договору купівлі – продажу нею виконані, а відповідачка ухиляється від належного посвідчення договору, позивачка звернулась до суду і просила визнати такий договір дійсним, а також визнати за нею право власності на спірний будинок.

Рішенням Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області від 6 березня 2009 року у задоволенні позову відмовлено.

Ухвалою апеляційного суду Миколаївської області від 18 серпня 2009 року рішення Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області від 6 березня 2009 року залишено без змін.

У касаційній скарзі ОСОБА_4 ставить питання про скасування рішення Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області від 6 березня 2009 року та ухвали апеляційного суду Миколаївської області від 18 серпня 2009 року, та ухвалення нового рішення про задоволення позову, мотивуючи свою вимогу порушенням судами норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України вважає, що касаційна скарга підлягає відхиленню.

Згідно з ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до вимог ст. 335 ЦПК України під час розгляду справи в касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Встановлено й це вбачається з матеріалів справи, що рішення Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області від 6 березня 2009 року та ухвалу апеляційного суду Миколаївської області від 18 серпня 2009 року постановлено з додержанням норм матеріального та процесуального права, відсутні передбачені статтею 338 ЦПК України підстави для обов’язкового скасування судового рішення.

Наведені в касаційній скарзі доводи висновків суду не спростовують.

Керуючись ст. ст. 332, 337 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України

Касаційну скаргу ОСОБА_4 відхилити, а рішення Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області від 6 березня 2009 року та ухвалу апеляційного суду Миколаївської області від 18 серпня 2009 року залишити без зміни.

Ухвала оскарженню не підлягає.