Колегія суддів Судової палати у цивільних справах

Верховного Суду України в складі:

головуючого Патрюка М.В.,

суддів: Лященко Н.П.,

Прокопчука Ю.В,-

розглянувши в попередньому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1, правонаступником якого є ОСОБА_2 до ОСОБА_3, ОСОБА_4, треті особи: приватні нотаріуси Чернігівського міського нотаріального округу Чернігівської області ОСОБА_5, Красногор Олександр Володимирович, про визнання недійсними довіреності та договору міни, визнання права власності на квартиру, за касаційною скаргою ОСОБА_5 на рішення апеляційного суду Чернігівської області від 25 квітня 2008 року,

У квітні 2005 року ОСОБА_1. звернувся до суду із позовом, в якому просив визнати недійсним договір міни від 12 листопада 2004 року, посвідчений приватним нотаріусом Чернігівського міського нотаріального округу Чернігівської області Красногором О.В., відновити його право власності на квартиру АДРЕСА_1.

Посилався на те, що разом зі своєю матір’ю, ОСОБА_6., проживали в однокімнатній квартирі АДРЕСА_1. У квітні 1991 року мати померла і після її смерті він залишився проживати у квартирі сам. Восени 2004 року він познайомився з ОСОБА_3., який запропонував йому обміняти квартиру на іншу в тому ж районі міста і сплатити за нього заборгованість з житлово-комунальних послуг.

Скориставшись його схильністю до спиртних напоїв та після їх вживання, ОСОБА_3. привіз його, як потім виявилося, до нотаріальної контори, де він підписав довіреність на ім’я відповідача.

Пізніше йому стало відмово, що на підставі цієї довіреності, 20 листопада 2004 року був укладений договір міни, між ним, в особі ОСОБА_3., та ОСОБА_4 Згідно цього договору його квартира була обмінена на кімнату в гуртожитку. В грудні 2004 року до нього прийшов ОСОБА_4 та вивіз його речі до гуртожитку по АДРЕСА_2.

На підставі ст. ст. 232, 233, 238, 241 ЦК України просив визнати недійсним договір міни від 20 листопада 2004 року з наведених вище підстав та з урахуванням того, що доручення на обмін квартири на кімнату в гуртожитку він узагалі не давав.

ІНФОРМАЦІЯ_1 року ОСОБА_1. помер. На підставі ст. 37 ЦПК України до участі у справі було залучено, як правонаступника – спадкоємця ОСОБА_2

У процесі розгляду справи ОСОБА_2 уточнила вимоги і просила визнати недійсними довіреність від 28 жовтня 2004 року та укладений на її підставі договір міни від 12 листопада 2004 року, визнати за нею право власності на спірну квартиру в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_1

Рішенням Деснянського районного суду м. Чернігова від 28 грудня 2007 року в позові ОСОБА_2 про визнання недійсним договору міни, визнання за нею права власності на спірну квартиру в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_1 відмовлено.

15 січня 2008 року ОСОБА_2 звернулася із заявою про ухвалення додаткового рішення щодо позовної вимоги про визнання недійсною довіреності від 28 жовтня 2004 року.

Ухвалою Деснянського районного суду м. Чернігова від 26 лютого 2008 року в задоволенні заяви ОСОБА_2 відмовлено.

Рішенням апеляційного суду Чернігівської області від 25 квітня 2008 року рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 28 грудня 2007 року та ухвала цього ж суду від 26 лютого 2008 року скасовані й ухвалено нове рішення про задоволення позову.

У касаційній скарзі ОСОБА_5 просить скасувати рішення апеляційного суду в частині визнання недійсною довіреності і в задоволенні цих вимог відмовити, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, зокрема, визнання недійсним доручення без заявленої на це вимоги.

У решті – рішення суду не оскаржується.

Згідно ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження судового рішення може бути неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до вимог ст. 335 ЦПК України суд касаційної інстанції не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні суду чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність чи недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Задовольняючи позовні вимоги суд апеляційної інстанції дійшов обґрунтованого висновку про наявність позовної вимоги про визнання недійсним доручення, виходячи з того, що ОСОБА_1. звертаючись до суду з позовом (т. 1 а.с. 3-6) визначив предмет позову – визнання недійсним довіреності від 28 жовтня 2004 року та укладеного на її підставі договору міни від 12 листопада 2004 року. В судовому засіданні 28 грудня 2007 року ОСОБА_2 заявляла вимогу про визнання доручення недійсним і письмова заява з приводу цього була долучена судом до матеріалів справи (т. 2, а.с. 125, 126-128, 151).

У процесі розгляду справи в суді як першої інстанції, так і апеляційної, ОСОБА_2, ОСОБА_4, ОСОБА_3. та приватні нотаріуси Красногор О.В., ОСОБА_5 надавали докази та давали пояснення з приводу заявленої позовної вимоги про визнання недійсною довіреності від 28 жовтня 2004 року.

За таких обставин висновок апеляційного суду щодо визнання недійсною довіреності від 28 жовтня 2004 року є таким, що ґрунтується на матеріалах справи та відповідає вимогам закону.

Оскільки з матеріалів справи та змісту касаційної скарги не вбачається порушення судом норм матеріального та процесуального права колегія суддів вважає за необхідне відхилити касаційну скаргу.

Керуючись ст. 332 ЦПК України, колегія суддів

Касаційну скаргу ОСОБА_5 відхилити.

Рішення апеляційного суду Чернігівської області від 25 квітня 2008 року залишити без змін.

Ухвала оскарженню не підлягає.