814/394/13-а Про скасування податкових повідомлень - рішень щодо податку на додану вартість - 17.07.2013 Прийняття

головуючого судді -Кравець О.О.судді -Домусчі С.Д.судді -Шеметенко Л.П.за участю секретаря Левицької З.С.розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у Корабельному районі м.Миколаєва Миколаївської області Державної податкової служби на постанову Миколаївського окружного адміністративного суду від 19 березня 2013 року по справі за адміністративним позовом Фізичної особи підприємця ОСОБА_5 до Державної податкової інспекції у Корабельному районі м.Миколаєва Миколаївської області Державної податкової служби про скасування податкових повідомлень - рішень,-

ФОП ОСОБА_5 звернувся з позовом до Державної податкової інспекції у Корабельному районі м.Миколаєва Миколаївської області Державної податкової служби та просив визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 18.10.2012р. №0001141720, №0001151720, від 10.01.2013 року №0000031720.

Постановою Миколаївського окружного адміністративного суду від 19 березня 2013 року позов був задоволений.

Не погоджуючись з постановою суду представник відповідача подав апеляційну скаргу, в яких вважає вказану постанову прийнятою з порушенням норм матеріального та процесуального права, просить скасувати та прийняти нову, якою відмовити у задоволенні позову.

Особи, що беруть участь у справі, про час і місце судового розгляду були сповіщені належним чином відповідно до ст. 34 - 39 КАС України.

Апеляційний суд, заслухавши доповідача, вивчивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість постанови суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, вважає, що вона не підлягає задоволенню з наступних підстав:

Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та місцевого самоврядування зобов'язані діяти тільки на підставі,в межах повноважень та у спосіб,що передбачені Конституцією (254к/96-ВР) й законами України

Судом 1-ої інстанції було встановлено, що Державною податковою інспекцією у Корабельному районі м.Миколаєва Миколаївської області Державної податкової служби було проведено документальну позапланову виїзну перевірку ФОП ОСОБА_5 з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2009р. по 31.12.2011р., за результатами якої складено акт від 28.07.2012року №1951/17-20/НОМЕР_1.

Актом перевірки було встановлено,що згідно з актом від 05.04.2011року ДПІ у Ленінському районі м.Миколаєва "Про результати невиїзної документальної перевірки ТОВ "Вега Груп" з питань дотримання вимог податкового законодавства з податку на додану вартість щодо відображення правових відносин з платниками податків за жовтень 2010 року з ПП "Агропрайд", за грудень 2010 року з ТОВ "Международний труд" було встановлено, що ТОВ "Вега Груп" штучно сформував валові витрати у жовтні 2010 року в розмірі 918 865,71 грн по контрагенту "Агропрайд", у грудні 2010 року по контрагенту ТОВ "Международний труд", а ФОП ОСОБА_5 не надано первинних документів, які підтверджують транспортування товарів (товаро - транспортні накладні з відмітками про місце навантаження та розвантаження, подорожні листи та інші документи), договорів на перевезення вантажів, укладених у письмовій формі з ТОВ "Вега Груп".

Зважаючи на зазначене ДПІ було зроблено висновок про те, що правочини, здійснені ФОП ОСОБА_5 та ТОВ "Вега Груп" мають ознаки нікчемності.

Актом перевірки встановлено порушення :

- пп. 7.4.5 п.7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" "із змінами і доповненнями, з урахуванням вимог частини 1 ст. 203, 205, 215, 216, 228, 662, 655, 656, 712 Цивільного кодексу України від 16.01.2003 року № 435 - IV зі змінами та доповненнями, в результаті чого занижено податок на додану вартість за період з 01.01.09 по 31.12.11 роки на суму 316666,67 грн., в тому числі: за жовтень 2010 року на суму 141866,67 гри., за листопад 2010 року на суму 14800,0 грн., за грудень 2010року на суму 160000,00 грн.;

- ст. 13 Декрету Кабінету Міністрів України від 26.12.92р. № 13-92 "Про прибутковий податок з громадян", із змінами і доповненнями, розділу IV ст. 13 та вимог додатку № 7 Інструкції "Про оподаткування доходів фізичних осіб від зайняття підприємницькою діяльністю", затвердженої наказом Головної державної податкової Інспекції України 21.04.1993р. № 12 та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 09.06.1993р. № 64 (z0064-93) , із змінами і доповненнями та п.177.4. ст. 177 Податкового кодексу України від 02.12.2010 року № 2755-ІУ, в результаті чого перевіркою донараховано податку на доходи фізичних осіб, що сплачується фізичними особами за результатами річного декларування за 2009-2011 роки в сумі 332060,08 гри., в тому числі: за 2009 рік в сумі 28311,69 грн., за 2010 рік в сумі 150604.04 грн.,за 2011 ріквсумі 153144,35 грн.

- пп.7.4.4 п.7.4 ст. 7 ЗУ "Про ПДВ" від 03.04.97р. № 168/97-ВР, із змінами і доповненнями, у та згідно з п.198.3 ст. 198 Податкового кодексу України із змінами та доповненнями, в результаті чого занижено ПДВ за період з 01.01.09 по 31.12.11 роки на суму 37957,66 гри., а саме: за жовтень 2010 року на суму 533,47 грн., за листопад 2010 року на суму 58,80 грн., за грудень 2010 року на суму 6913,45 грн., за січень 2010 року на суму 822,76 грн., за лютий 2010 року на суму 799,28 грн., за березень 201 Ороку на суму 482,49 грн., за квітень 2010 року на суму 661,12 грн., за травень 2010 року на суму 188,92 грн., за червень 2010 року на суму 560,37 грн., за липень 2010 року на суму 370,67 грн., за серпень 2010 року на суму 290,34 грн., за жовтень 2010 року на суму 1402,66 грн., за листопад 2010 року на суму 2414,30 грн. за грудень 2010 року на суму 2433,99 грн., за січень 2011 року на суму 287,68 грн., за лютий 2011 року на суму 301.18 грн., за березень 2011 року на суму 1367,75 грн., за квітень 2011 року на суму 639,07 грн., за травень 2011 року на суму 2169.48 грн., за червень 2011 року на суму 3321,78 грн., за липень 2011 року на суму І 564,07 грн., за серпень 2011 року на суму 3019,34 грн., за вересень 2011 року на суму 491,47 грн., за жовтень 2011 року на суму 2457,90 грн., за листопад 2011 року на суму 1781,69 грн., за грудень 2011 року на суму 2623,63 грн.

|- абз. г) пп.4.2,9 п.4.2. ст. 4 Закону України від 22,05.2003 року №889-ІУ "Про податок з доходів фізичних осіб", зі змінами та доповненнями, в результаті чого перевіркою донараховано податок з доходів фізичних осіб за 2009-2010 роки на суму 397,00 грн., в тому числі: за 2009 рік на суму 198.50 грн.. за 20 30 рік на суму 198,50 грн.,

За результатами перевірки були прийняті податкові повідомлення - рішення від 18.10.2012 року:

- за порушення пп.7.4.4 п.7.4 ст. 7 ЗУ "Про ПДВ" від 03.04.97р. № 168/97-ВР, із змінами і доповненнями, та п.198.3 ст. 198 Податкового кодексу України №0001141720, яким ФОП ОСОБА_5 збільшено податок на додану вартість в сумі 354 624, 33 грн, з яких 316 666,67 грн. по відносинам з ТОВ "Вега Груп", 37957,66 по закупівлі запчастин;

- за порушення ст. 13 Декрету Кабінету Міністрів України від 26.12.92р. № 13-92 "Про прибутковий податок з громадян", із змінами і доповненнями, розділу IV ст. 13 та вимог додатку № 7 Інструкції "Про оподаткування доходів фізичних осіб від зайняття підприємницькою діяльністю", затвердженої наказом Головної державної податкової Інспекції України 21.04.1993р. № 12 та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 09.06.1993р. № 64 (z0064-93) , із змінами і доповненнями та п.177.4. ст. 177 Податкового кодексу України №0001151720, яким ФОП ОСОБА_5 збільшено податок на доходи фізичних осіб в сумі 332060, 08 грн, з яких 237 483,33 грн. по відносинам з ТОВ "Вега Груп", 38676,24 по закупівлі запчастин, 55900,50 - амортизація.

та від 10.01.2013 року №0000031720 за порушення ст. 13 Декрету Кабінету Міністрів України від 26.12.92р. № 13-92 "Про прибутковий податок з громадян", із змінами і доповненнями, розділу IV ст. 13 та вимог додатку № 7 Інструкції "Про оподаткування доходів фізичних осіб від зайняття підприємницькою діяльністю", затвердженої наказом Головної державної податкової Інспекції України 21.04.1993р. № 12 та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 09.06.1993р. № 64 (z0064-93) , із змінами і доповненнями та п.177.4. ст. 177 Податкового кодексу України, яким ФОП ОСОБА_5 збільшено податок на доходи фізичних осіб із штрафними санкціями на суму 28738,67 грн.,

Документальною перевіркою у відповідності із підпунктом 75.1.2 пункту 75.1 статті 75 Податкового кодексу України вважається перевірка, предметом якої є своєчасність, достовірність, повнота нарахування та сплати усіх передбачених цим Кодексом податків та зборів, а також дотримання валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами) та яка проводиться на підставі податкових декларацій (розрахунків), фінансової, статистичної та іншої звітності, регістрів податкового та бухгалтерського обліку, ведення яких передбачено законом, первинних документів, які використовуються в бухгалтерському та податковому обліку і пов'язані з нарахуванням і сплатою податків та зборів, виконанням вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, а також отриманих в установленому законодавством порядку органом державної податкової служби документів та податкової інформації, у тому числі за результатами перевірок інших платників податків.

Таким чином апеляційний суд вважає, що податковий орган при проведенні планової виїзної документальної перевірки позивача діяв у межах повноважень, в порядку та у спосіб встановлений Законами України

Судом 1-ої інстанції було встановлено,що між ФОП ОСОБА_5 та ТОВ "Вега Групп" було укладено угоду на отримання послуг, необхідних для виконання договору, укладеного 22.07.2010 року між ФОП ОСОБА_5 та ВАТ "САН ИнБев України" про виконання будівельно - монтажних робіт та для виконання договору ФОП ОСОБА_5 з ТОВ "Сандора" від 08.10.2010 року монтажу купажних трубопроводів купажного цеху.

Факт виконання умов вказаних договорів підтверджується первинними документами бухгалтерського обліку : актами виконаних робіт, податковими накладними, копіями платіжних доручень по безготівковий розрахунок .

Відповідно до ст. 3 Господарського кодексу України господарська діяльність це діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність. Господарська діяльність, що здійснюється для досягнення економічних і соціальних результаті та з метою одержання прибутку, є підприємництвом, а суб'єкти підприємництва підприємцями.

Відповідно до ч.1 та ч.5 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно з ч.2 ст. 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Відповідно до статті 228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Згідно з ч.1 ст. 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. Отже в результаті виконання сторонами нікчемної угоди не можуть виникати право на податковий кредит.

Відповідно до п.п. 14.1.191 ст. 14 ПК України, постачання товарів - будь-яка передача права на розпорядження товарами як власник, у тому числі продаж, обмін чи дарування такого товару, а також постачання товарів за рішенням суду.

Відповідно до п.п. 14.1.185 ст. 14 ПК України постачання послуг - операція, зокрема, з надання послуг, що споживаються в процесі вчинення певної дії або провадження певної діяльності.

Відповідно до частини 1 статті 207 Господарського кодексу України (в редакції на момент виникнення спірних правовідносин) господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Якщо господарське зобов'язання визнано недійсним як таке, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то за наявності наміру в обох сторін -у разі виконання зобов'язання обома сторонами -в доход держави за рішенням суду стягується все одержане ними за зобов'язанням, а в разі виконання зобов'язання однією стороною з другої сторони стягується в доход держави все одержане нею, а також усе належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного. У разі наявності наміру лише в однієї зі сторін усе одержане нею повинно бути повернено другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується за рішенням суду в доход держави (частина 1 статті 208 Господарського кодексу України (в редакції на момент виникнення спірних правовідносин)).

Відповідно до ст. 18 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців " від 15.05.2003р. №755-IV якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін. Якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, є недостовірними і були внесені до нього, то третя особа може посилатися на них у спорі як на достовірні. Третя особа не може посилатися на них у спорі у разі, якщо вона знала або могла знати про те, що такі відомості є недостовірними. Якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, не були до нього внесені, вони не можуть бути використані в спорі з третьою особою, крім випадків, коли третя особа знала або могла знати ці відомості.

Статтею 104 Цивільного кодексу України від 16.01.2003р. №435-IV (із змінами і доповненнями) визначено, що юридична особа припиняється в результаті передання всього майна, прав та обов'язків іншим юридичним особам - правонаступникам (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або в результаті ліквідації. Юридична особа є такою, що припинилася, з дня внесення до єдиного державного реєстру запису про її припинення.

До того ж, згідно ст. 59 Господарського кодексу України від 16.01.2003р. №436-IV (із змінами і доповненнями) припинення діяльності суб'єкта господарювання здійснюється шляхом його реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації - за рішенням владника (власників) чи уповноважених ним органів, за рішенням інших осіб - засновників суб'єкта господарювання чи їх правонаступників, а у випадках, передбачених цим кодексом, - за рішенням суду. Суб'єкт господарювання вважається ліквідованим з дня внесення до державного реєстру запису про припинення його діяльності.

Згідно частини 2 статті 33 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців"(в редакції на момент виникнення спірних правовідносин) юридична особа є такою, що припинилася, з дати внесення до Єдиного державного реєстру запису про державну реєстрацію припинення юридичної особи.

Отже, судом першої інстанції було правомірно встановлено, що на час укладання та виконання господарських зобов'язань контрагенти були належним чином зареєстрованими та відносилися до платників податку на додану вартість.

Крім того, згідно п.9.8 ст. 9 Закону України №168/97-ВР реєстрація особи як платника податку на додану вартість діє до дати її анулювання. А відповідно до п.25 "Положення про реєстрацію платників податку на додану вартість ", затвердженого наказом ДПА України від 01.03.2000р. №79 (z0208-00) (із змінами і доповненнями), реєстрація платників податку на додану вартість діє до дати анулювання, яке відбувається у випадках, визначених п.9.8 ст. 9 Закону України "Про податок на додану вартість ". Анулювання реєстрації здійснюється шляхом анулювання Свідоцтва та виключення платника податку на додану вартість з Реєстру.

Відповідно до п.184.1 ст. 184 Податкового кодексу України реєстрація діє до дати анулювання реєстрації платника податку, яка проводиться шляхом виключення з реєстру платників податку. Згідно п.1 розділу V "Положення про реєстрацію платників податку на додану вартість", затвердженого наказом ДПА України від 22.12.2010р. №978 (z1400-10) (далі - Положення №978), реєстрація діє до дати анулювання, яке відбувається у випадках, визначених пунктом 184.1 ст.184 розділу V Податкового кодексу України (2755-17) .

А пунктом 2 розділу V Положення №978 (z1400-10) встановлено, що анулювання реєстрації здійснюється шляхом виключення платника ПДВ з реєстру платників ПДВ. Свідоцтво про реєстрацію платника податку вважається анульованим з дати анулювання реєстрації платника податку.

Так, санкції застосовуються за вчинення правочину з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства. Для застосування санкцій, передбачених частиною 1 статті 208 Господарського кодексу України, необхідним є наявність умислу на укладення угоди з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства. Однак зазначені санкції не можна застосовувати за сам факт несплати податків (зборів, інших обов'язкових платежів) однією зі сторін договору, оскільки за таких обставин правопорушенням була б несплата податків, а не вчинення правочину.

З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції доходить до висновку, що позивачем відповідно до вимог частини 1 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України не було доведено, що сторони, укладаючи господарські зобов'язання, мали умисел на укладення угоди з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, такою, так як термін " фіктивне підприємство",застосований у акті перевірки, визначений Кримінальним Кодексом України (2341-14) ,як злочин, відповідальність за який встановлена ст. 205 КК України та є створенням або придбанням суб'єктів підприємницької діяльності (юридичних осіб) з метою прикриття незаконної діяльності або здійснення видів діяльності щодо яких є заборона, а факт скоєння вказаного злочину в порядку ст. 72 КАС України може бути підтверджений тільки вироком суду,який набув законної сили, а ні актом перевірки податкового органу .

Відповідно до частин 1, 2 ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні"підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Згідно з п. 2.1., 2.2. Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24 травня 1995 року № 88 (z0168-95) , первинні документи - це документи, створені у письмовій або електронній формі, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення.

Господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів.

Первинні документи повинні бути складені у момент проведення кожної господарської операції або, якщо це неможливо, безпосередньо після її завершення. При реалізації товарів за готівку допускається складання первинного документа не рідше одного разу на день на підставі даних касових апаратів, чеків тощо. Для контролю та впорядкування обробки інформації на основі первинних документів можуть складатися зведені документи (далі - первинні документи).

Таким чином, апеляційний суд погоджується із висновком суду 1-ої інстанції,що виникнення права платника податку на податковий кредит та бюджетне відшкодування є наслідком фактичного проведення господарських операцій, які є об'єктами оподаткування, за наявності первинних документів бухгалтерського та податкового обліку по розрахункам між позивачем та ТОВ "ВЕГА-ГРУПП", яке на момент укладання договорів, додатків до них та їх виконання було зареєстроване, не припинене та не виключене з Єдиного державного реєстру юридичних та фізичних осіб - підприємців та мало свідоцтво про реєстрацію платника ПДВ.

Відповідно до пп.7.4.4. п.7.4 ст.7 ЗУ "Про ПДВ" якщо платник податку придбаває (виготовляє) матеріальні та нематеріальні активи (послуги), які не призначаються для їх використання в господарській діяльності такого платника, то сума податку, сплаченого у зв'язку з таким придбанням (виготовленням), не включається до складу податкового кредиту.

Відповідно до пп.7.4.5. п.7.4 ст.7 ЗУ "Про ПДВ" не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6. цього пункту).

Виходячи зі змісту наведених вище норм законодавства, право на віднесення сум ПДВ, сплачених при придбанні товару, до податкового кредиту виникає у суб'єкта господарювання у разі дотримання ним наступних умов: 1) фактичності придбання такого товару, тобто, реальності відповідної господарської операції (оскільки податковий кредит складається з сум податку, сплачених у зв'язку з придбанням або виготовленням товару, умова придбання або виготовлення товару є обов'язковою та підлягає доказуванню); 2) наявності податкових накладних, складених особою, зареєстрованою платником податку, чи митних декларацій на підтвердження придбання такого товару та сплати відповідної суми ПДВ; 3) подальшого використання придбаного товару в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності підприємства.

Згідно із п. 1.7 ст. 1 Закону України "Про податок на додану вартість", податковий кредит - сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду.

Підпунктом 7.2.6. ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" встановлено, що податкова накладна видасться платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту. Законом України "Про податок на додану вартість" (168/97-ВР) передбачено лише єдиний випадок не включення до складу податкового кредиту витрат по сплаті податку на додану вартість - відсутність податкової накладної або митної декларації (пп.7.4.5. п.7.4. ст.7 Закону). Інших підстав для не включення до складу податкового кредиту витрат по сплаті податку на додану вартість даний Закон не передбачає.

Порядок формування податкового кредиту з 01.01.2011 року визначений ст. 198 Податкового кодексу України (надалі - ПК України (2755-17) ).

Відповідно до п.п. 198.1 ст. 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій, зокрема з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг. Пунктом 198.2. ПК України (2755-17) встановлено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: або дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг, або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно до п. 198.3 ст. 198 ПК України, Податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів(основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Пунктом 198.6 ст. 198 ПК України визначено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтвердженімитними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу).

Таким чином, податковий кредит відповідно до закону України "Про податок на додану вартість" (168/97-ВР) та Податкового кодексу України (2755-17) для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість має бути фактично підтверджений належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Згідно п. 201.1. ст. 201 ПК України, платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою (за наявності) податкову накладну, у якій зазначаються в окремих рядках: а) порядковий номер податкової накладної; б) дата виписування податкової накладної; в) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); ґ) місцезнаходження юридичної особи-продавця або податкова адреса фізичної особи - продавця, зареєстрованої як платник податку; д) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг; е) опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг; є) ціна постачання без урахування податку; ж) ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні; з) загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку; и) вид цивільно-правового договору;

Відповідно до п. 201.4 ст. 201 ПК України податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Оригінал податкової накладної видається покупцю, копія залишається у продавця товарів/послуг.

Згідно з п. 201.6 ст. 201 ПК України, податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця.

Пунктом 201.8 ст. 201 ПК України визначено, що право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.

Відповідно до п. 201.10 ст. 201 ПК України, податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Згідно п.п. 201.1 ст. 201 ПК України платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну, у якій зазначаються в окремих рядках:

а) порядковий номер податкової накладної;

б) дата виписування податкової накладної;

в) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг;

г) податковий номер платника податку (продавця та покупця);

ґ) місцезнаходження юридичної особи - продавця або податкова адреса фізичної особи - продавця, зареєстрованої як платник податку;

д) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг;

е) опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг;

є) ціна постачання без урахування податку;

ж) ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні;

з) загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку;

и) вид цивільно-правового договору. Податковий кодекс України (2755-17) не передбачає відповідальності платника податків за дії інших платників, в тому числі підприємств, установ, організацій, СПД - фізичних осіб.

Судом 1-ої інстанції було встановлено, що ФОП ОСОБА_5 до складу валових витрат включено суми на придбання запчастин, технічне обслуговування та ремонт машин RENAULT KANGOO (НОМЕР_3), MERCEDES BENZ (НОМЕР_4), VOLKSWAGEN CADDY II (НОМЕР_5), ГАЗ 3221 314 (НОМЕР_6), які належать ОСОБА_5 фізичній особі, та використовувалися в діяльності ФОП ОСОБА_5, що підтверджується первинними бухгалтерськими документами(у т.ч. подорожніми листами). У перевіряємий період проводилось технічне обслуговування автомобілів, закупівля запчастин, необхідних для їх функціонування..

Згідно п.п. 138.8.1. п.138.8 ст. 138 ПК України до складу прямих матеріальних витрат включається вартість сировини та основних матеріалів, що утворюють основу виготовленого товару, виконаної роботи, наданої послуги, придбаних напівфабрикатів та комплектувальних виробів, допоміжних та інших матеріалів, які можуть бути безпосередньо віднесені до конкретного об'єкта витрат. Прямі матеріальні витрати зменшуються на вартість зворотних відходів, отриманих у процесі виробництва, які оцінюються у порядку, визначеному в положеннях (стандартах) бухгалтерського обліку;

Згідно п.п. 139.1.9. п.139.1 ст. 139 ПК України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

У разі втрати, знищення або зіпсуття зазначених документів платник податку має право письмово заявити про це органу державної податкової служби та здійснити заходи, необхідні для поновлення таких документів. Письмова заява має бути надіслана до/або разом із поданням розрахунку податкових зобов'язань за звітний податковий період. Платник податків зобов'язаний відновити втрачені, знищені або зіпсовані документи протягом 90 календарних днів з дня, що настає за днем надходження такої заяви до органу державної податкової служби, митного органу.

Якщо платник податку поновить зазначені документи в наступних податкових періодах, підтверджені витрати включаються до витрат за податковий період, на який припадає таке поновлення;

Згідно п.146.5 ст. 146 ПК України первісна вартість об'єкта основних засобів складається з таких витрат:

суми, що сплачуються постачальникам активів та підрядникам за виконання будівельно-монтажних робіт (без непрямих податків);

реєстраційні збори, державне мито та аналогічні платежі, що здійснюються у зв'язку з придбанням/отриманням прав на об'єкт основних засобів;

суми ввізного мита;

суми непрямих податків у зв'язку з придбанням (створенням) основних засобів (якщо вони не відшкодовуються платнику);

витрати на страхування ризиків доставки основних засобів;

витрати на транспортування, установлення, монтаж, налагодження основних засобів;

фінансові витрати, включення яких до собівартості кваліфікаційних активів передбачено положеннями (стандартами) бухгалтерського обліку;

інші витрати, безпосередньо пов'язані з доведенням основних засобів до стану, в якому вони придатні для використання із запланованою метою.

Підпунктом 54.3.2 пункту 54.3 статті 54 ПК України передбачено, що контролюючий орган зобов'язаний самостійно визначити суму грошових зобов'язань, зменшення (збільшення) суми бюджетного відшкодування та/або зменшення (збільшення) від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток або від'ємного значення суми податку на додану вартість платника податків, передбачених цим Кодексом або іншим законодавством, якщо дані перевірок результатів діяльності платника податків свідчать про заниження або завищення суми його податкових зобов'язань, суми бюджетного відшкодування та/або від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток або від'ємного значення суми податку на додану вартість платника податків, заявлених у податкових (митних) деклараціях, уточнюючих розрахунках.

Згідно з абз. 1 п. 123.1 ст. 123 ПК України у разі якщо контролюючий орган самостійно визначає суму податкового зобов'язання, зменшення суми бюджетного відшкодування та/або від'ємного значення суми податку на додану вартість платника податків на підставах, визначених підпунктами 54.3.1, 54.3.2, 54.3.4, 54.3.5, 54.3.6 пункту 54.3 статті 54 цього Кодексу, - тягне за собою накладення на платника податків штрафу в розмірі 25 відсотків суми визначеного податкового зобов'язання, завищеної суми бюджетного відшкодування.

З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції доходить до висновку, що відповідачем відповідно до вимог частини 1 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України не було доведено, що сторони, укладаючи господарські зобов'язання, мали умисел на укладення угоди з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, такою, так як вказані обставини щодо відсутності у контрагента виробничих потужностей, автотранспорту та складських приміщень не підтверджені допустимими та достатніми доказами, є тільки припущеннями податкового органу,вказаними в актах перевірки контрагентів, яких взагалі не знайдено за останнім місцем знаходження, що унеможливлює подальші вищевказані висновки, та не є свідченнями нікчемності правочину, та, крім того, вважає, що фактичне звинувачення у створенні фіктивного підприємства, що є злочином, відповідальність за який встановлена ст. 205 КК України, та факт скоєння якого в порядку ст. 72 КАС України може бути підтверджений тільки вироком суду, який набув законної сили, а ні актом перевірки податкового органу чи на підставі пояснень осіб, допитаних по кримінальній справі чи обвинувальним висновком .

Судами 1-ої та апеляційної інстанції було встановлено, що ТОВ "ВЕГА-ГРУПП" відповідно до повідомлення-рішення ДПІ у Ленінському районі м.Миколаїва від 29.03.2011 року № 0000802301 за порушення пп.7.4.1,7.4.5. п.7.4,пп.7.7.1 п.7.7 ст. 7 ЗУ "Про ПДВ" від 03.04.97р. № 168/97-ВР, із змінами і доповненнями, та п.123.1 ст. 123 Податкового кодексу України збільшено податок на додану вартість в сумі 2797511,60 грн., тобто вже притягнуто до відповідальності .

Згідно з правовою позицією,викладеної у постанові Верховного Суду України від 31 січня 2011 р. № 14/11 у справі за позовом закритого акціонерного товариства "Мукачівський лісокомбінат"до Мукачівської об'єднаної державної податкової інспекції в Закарпатській області про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення: за тотожних обставин та на підставі вказаних норм Закону Верховний Суд України дійшов висновку про те, що "чинне законодавство України не ставить в залежність виникнення у платника ПДВ права на податковий кредит від дотримання вимог податкового законодавства іншим суб'єктом господарювання". Верховний Суд України у вказаному рішенні також наголосив, що такий висновок "узгоджується із практикою Європейського Суду з прав людини. Так, у справі "Булвес"проти Болгарії"(заява № 3991/03) Європейський Суд з прав людини у своєму рішенні від 22 січня 2009 року зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ другий раз, а також сплачувати пеню. На думку Суду, такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності".

Відповідно до п.п. 4.1.4. п.4.1. ст. 4 ПК України (в редакції, діючої на момент прийняття рішення податковим органом), основним принципом податкового законодавства є презумпція правомірності рішень платника податку в разі, якщо норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або якщо норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов'язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу.

Крім того, у позивача наявні фактичні наслідки виконання угод та наявні належним чином оформлені податкові накладні, позивачем сплачено у повному обсязі податок на додану вартість у складі вартості поставлених товарів, належним чином оформлені та здані до ДПІ податкові декларації, укладена угода між позивачем та контрагентом до теперішнього ніким не оскаржена та не визнавалася недійсною у судовому порядку, "товарність" операцій підтверджено довідками,податковими та видатковими накладними, які відображають зміст та обсяг товарів, їх кількість, вартість, підписані від імені юридичних осіб та завірені печаткою юридичних осіб, банківськими платіжними дорученнями в яких зафіксовані всі відомості, необхідність засвідчення яких передбачена Законом України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" (996-14) , та містять інформацію що дає змогу ідентифікувати осіб, які брали участь у здійсненні господарської операції .Крім того, контрагент вже притягнутий до відповідальності,що унеможливлює відповідальність позивача.

Апеляційний суд погоджується із висновком суду 1-ої інстанції, що податкові повідомлення-рішення від 18.10.2012р. №0001141720, №0001151720, від 10.01.2013 року №0000031720 є протиправним, та підлягає скасуванню, оскільки позивач виконав вимоги приписів Податкового кодексу України (2755-17) , Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" (996-14) щодо документального оформлення операцій та податкового обліку та на підтвердження правомірності формування податкового зобов'язання надав документи, а виявлені за результатами перевірки порушення з боку позивача є припущеннями та не є доказом фіктивності діяльності, крім того позивач не несе відповідальності за облікову політику контрагентів, через те що, закон не ставить у залежність сплату податків, ведення податкового та бухгалтерського обліку, складання звітності контрагентом-продавцем із правом на одержання податкового кредиту безпосередньо покупцем, також сама по собі несплата податку контрагентом (у тому числі внаслідок ухилення від сплати) в разі фактичного здійснення господарської операції не впливає на формування податкового кредиту покупцем та суму бюджетного відшкодування, а висновки відповідача, викладені у акті перевірки щодо нікчемності укладених договорів, є помилковими та обґрунтованими припущеннями стосовно заниження податкового зобов'язання та не підтвердженими належними та достатніми доказами, укладені між позивачем та його контрагентами договори не віднесено законом до нікчемних, а судові рішення, із врахуванням вимог ст. 204 ЦК України, про визнання їх недійсними відсутні, але дії податкового органу по проведенню перевірки є правомірними.

Апеляційний суд вважає, що судом першої інстанції правильно застосовані норми матеріального та процесуального права, вірно встановлено фактичні обставини справи та дана правова оцінка, постановлене рішення суду першої інстанції викладена достатньо повно, висновки обґрунтовані з посиланням на конкретні норми законів України та відповідає чинному законодавству.