Колегія суддів Судової палати у цивільних справах

Верховного Суду України в складі:

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до Антрацитівської районної державної адміністрації Луганської області про поновлення на роботі та стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу, за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Антрацитівського міськрайонного суду Луганської області від 24 жовтня 2006 року та ухвалу Апеляційного суду Луганської області від 12 грудня 2006 року,

У серпні 2006 року ОСОБА_1. звернувся до суду з названим позовом.

Зазначав, що з 30 червня 2005 року він працював у Антрацитівській районній державній адміністрації Луганської області на посаді першого заступника голови районної державної адміністрації.

Розпорядженням № 20-ОС від 14 липня 2006 року його звільнено з посади за недотримання вимог, пов’язаних з проходженням державної служби, передбачених п. 2 ч. 1 ст. 30 Закону України "Про державну службу".

Оскільки на час звільнення з роботи він перебував на лікуванні в Антрацитівській міській лікарні Луганської області, ОСОБА_1. просив суд поновити його на роботі та стягнути з відповідача на його користь середній заробіток за час вимушеного прогулу.

Рішенням Антрацитівського міськрайонного суду Луганської області від 24 жовтня 2006 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Луганської області від 12 грудня 2006 року, в позові відмовлено.

В обґрунтування касаційної скарги ОСОБА_1. посилається на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, в зв’язку з чим ставить питання про скасування судових рішень та ухвалення нового рішення про задоволення позову.

Колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Вирішуючи спір, суди вважали, що названа справа підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Проте погодитися з таким висновком судів не можна.

Статтею 15 ЦПК України встановлено, що суди розглядають в порядку цивільного судочинства справи про захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, а також з інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства.

З 1 вересня 2005 року набрав чинності Кодекс адміністративного судочинства України (2747-15) (далі – КАС України (2747-15) ).

Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 17 КАС України компетенція адміністративних судів поширюється на спори з приводу прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби.

Пунктом 15 ч. 1 ст. 3 КАС України визначено поняття публічної служби, якою є діяльність на державних політичних посадах, професійна діяльність суддів, прокурорів, військова служба, альтернативна (невійськова) служба, дипломатична служба, інша державна служба, служба в органах влади Автономної Республіки Крим, органах місцевого самоврядування.

Судами встановлено, що ОСОБА_1. проходив державну службу в Антрацитівській районній державній адміністрації Луганської області та був державним службовцем четвертої категорії та сьомого рангу.

Таким чином, спір між сторонами, що виник з приводу звільнення ОСОБА_1 з публічної служби, повинен був вирішуватися в порядку адміністративного, а не цивільного судочинства.

Оскільки ОСОБА_1. звернувся до суду з даним позовом після набрання чинності КАС України (2747-15) , то відповідно до вимог п. 1 ч. 1 ст. 205 і ст. 340 ЦПК України судові рішення підлягають скасуванню із закриттям провадження в справі.

Керуючись ст.ст. 336, 340 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Антрацитівського міськрайонного суду Луганської області від 24 жовтня 2006 року та ухвалу Апеляційного суду Луганської області від 12 грудня 2006 року скасувати, а провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до Антрацитівської районної державної адміністрації Луганської області про поновлення на роботі та стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу закрити.

Ухвала оскарженню не підлягає.