Колегія суддів Судової палати у цивільних справах

Верховного Суду України в складі:

головуючого Гнатенка А.В.,

суддів: Григор'євої Л.І., Данчука В.Г.,

Барсукової В.М., Косенка В.Й.,-

розглянувши в судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, ОСОБА_3, третя особа – обласне комунальне підприємство "Кіровоградське обласне об’єднане бюро технічної інвентаризації", про визнання угод недійсними та визнання права власності за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення апеляційного суду Кіровоградської області від 15 квітня 2009 року,

У вересні 2007 року ОСОБА_1 звернулася до суду із зазначеним позовом, мотивуючи вимоги тим, що їй на праві приватної власності належала квартира АДРЕСА_1. З 1999 року вона періодично виїжджала до Російської Федерації. У вересні 2007 року, коли вона повернулася до м. Кіровограда, в її квартирі проживала стороння особа – ОСОБА_2 Згодом вона дізналася, що рішенням третейського суду від 31 березня 2006 року було визнано дійсним договір купівлі-продажу її квартири від 13 березня 2006 року та визнано право власності на спірну квартиру за ОСОБА_3, яка уклала договір купівлі-продажу її квартири з ОСОБА_2 Указувала, що не мала наміру продавати свою квартиру. Просила визнати недійсними третейську угоду від 23 березня 2006 року про передачу на розгляд третейського суду спору про визнання за ОСОБА_3 права власності на спірну квартиру, рішення третейського суду від 31 березня 2006 року й договори купівлі-продажу від 13 березня 2006 року та від 14 квітня 2006 року, скасувати державну реєстрацію права власності ОСОБА_2 на спірну квартиру та визнати за нею право власності на цю квартиру.

Ухвалою Кіровського районного суду м. Кіровограда від 13 травня 2008 року прийнято відмову ОСОБА_1 від позову в частині скасування державної реєстрації права власності ОСОБА_2 на квартиру АДРЕСА_1.

Рішенням Кіровського районного суду м. Кіровограда від 8 грудня 2008 року позов ОСОБА_1 задоволено частково. Визнано недійсною третейську угоду від 23 березня 2006 року про передачу на розгляд третейського суду спору про визнання за ОСОБА_3 права власності на квартиру АДРЕСА_1, укладену між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 Рішення третейського суду від 31 березня 2006 року скасовано. Визнано недійсним договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1, укладений 14 квітня 2006 між ОСОБА_3 і ОСОБА_2 Стягнуто з ОСОБА_3 та ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 по 15 грн. з кожного витрат на оплату інформаційно-технічного забезпечення розгляду справи та по 25 грн. 50 коп. з кожного судового збору. У задоволенні позову ОСОБА_1 про визнання недійсним договору купівлі-продажу квартири від 13 березня 2006 року відмовлено.

Рішенням апеляційного суду Кіровоградської області від 15 квітня 2009 року рішення районного суду скасовано, у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

У поданій до Верховного Суду України касаційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати рішення апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права й порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Судами встановлено, що ОСОБА_1 на підставі свідоцтва про право власності на житло від 16 червня 1994 року належала на праві приватної власності квартира АДРЕСА_1 (а.с. 38).

Рішенням третейського суду м. Кіровограда 31 березня 2006 року на підставі третейської угоди від 23 березня 2006 року визнано дійсним договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1, укладений 13 червня 2006 року ОСОБА_3 і ОСОБА_1; визнано право власності на зазначену квартиру за ОСОБА_3 (а.с. 39-40).

3 квітня 2006 року на підставі рішення третейського суду м. Кіровограда від 31 березня 2006 року за ОСОБА_3 зареєстровано право власності на спірну квартиру (а.с. 41).

14 квітня 2006 року ОСОБА_3 та ОСОБА_2 уклали договір купівлі-продажу зазначеної квартири (а.с. 35).

6 травня 2006 року зазначена квартира на підставі договору купівлі-продажу від 14 квітня 2006 року зареєстрована за ОСОБА_2 (а.с. 37).

Задовольняючи позов ОСОБА_1 у частині визнання недійсною третейської угоди від 23 березня 2006 року та скасовуючи рішення третейського суду від 31 березня 2006 року суд першої інстанції виходив із відсутності доказів укладення ОСОБА_3 і ОСОБА_1 третейської угоди від 23 березня 2006 року та договору купівлі-продажу від 13 березня 2006 року, а у зв’язку з цим із факту незаконності рішення третейського суду.

При цьому, крім посилання на відсутність належних і допустимих доказів (ст. ст. 58, 59 ЦПК України) на підтвердження факту укладення цих договорів, суд послався й на надані ОСОБА_1 докази про її перебування в цей час (з 10 березня 2006 року до 2 квітня 2006 року) за межами України (квитанції до прибуткового касового ордера про оплату перебування на базі відпочинку закритого акціонерного товариства "Кіперорт" (далі – ЗАТ "Кіперорт") Ленінградської області Російської Федерації) (а.с. 82-83).

Перевіряючи законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в цій частині апеляційний суд дослідив оригінали зазначених квитанцій, довідку ЗАТ "Кіперорт" від 17 квітня 2006 року й допитав свідків: ОСОБА_4, суддю третейського суду, і ОСОБА_5 – секретаря цього суду – та дійшов помилкового висновку про спростування вказаними доказами висновків суду першої інстанції й про відсутність підстав для визнання недійсною третейської угоди та для скасування рішення третейського суду.

Так, відповідно до вимог ст. 12 Закону України "Про третейські суди" (тут і далі в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) третейська угода повинна бути укладена у письмовій формі, у разі її недодержання, третейська угода є недійсною.

Згідно із ч. 2 ст. 218 ЦК України рішення суду щодо факту вчинення або оспорювання окремих частин правочину, для укладення якого законом передбачена письмова форма, не може ґрунтуватися на показаннях свідків, а лише на письмових або інших доказах.

Крім того, відповідно до ст. 657 ЦК України для договору купівлі-продажу нерухомого майна (житлового будинку, квартири) вимагається, крім письмової форми, її нотаріальне посвідчення та державна реєстрація.

У разі недодержання вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним (ч. 1 ст. 220 ЦК України).

Частина 2 ст. 220 ЦК України передбачає можливість у певних випадках визнання судом договору дійсним за умови досягнення сторонами домовленості щодо всіх істотних умов договору, що підтверджуються письмовими доказами, та при частковому чи повному виконанні договору.

При цьому виходячи з вимог ч. 2 ст. 220 ЦК України, ст. ст. 15, 17 ЦПК України, ст. 3 Закону України "Про судоустрій", п. 7 ст. 6 Закону України "Про третейські суди" такий спір не підлягає розгляду третейським судом, який не входить до складу судової системи України.

Не врахувавши положення зазначених норм матеріального й процесуального права, а також вимог ч. 2 ст. 59, ст. ст. 60, 64, 212, 213, 214, 303, 307 ЦПК України, за відсутності належних і допустимих доказів факту укладення сторонами 13 березня 2006 року договору купівлі-продажу нерухомого майна та 23 березня 2006 року третейської угоди й при встановленні факту вирішення третейським судом спору поза межами його компетенції та з порушенням передбаченого законом порядку, апеляційний суд ухвалив незаконне й необґрунтоване рішення про відмову ОСОБА_1 у задоволенні позову про визнання недійсною третейської угоди та скасування рішення третейського суду, безпідставно скасувавши рішення суду першої інстанції, ухвалене згідно із законом.

Установивши, що спірна квартира придбана ОСОБА_2 за відплатним договором у ОСОБА_3 – особи, яка не мала права його відчужувати, (про що набувач не знав і не міг знати) у зв’язку з вибуттям цього майна з володіння власника ОСОБА_1 не з її волі, суд першої інстанції в межах заявлених вимог обґрунтовано, на підставі ст. 203, ч. 1 п. 1 ст. 215 ЦК України визнав зазначений договір недійсним.

Таким чином, оскільки апеляційним судом скасовано судове рішення, ухвалене згідно із законом, рішення апеляційного суду підлягає скасуванню із залишенням у силі рішення суду першої інстанції.

Керуючись ст. ст. 336, 339 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Рішення апеляційного суду Кіровоградської області від 15 квітня 2009 року скасувати, залишити в силі рішення Кіровського районного суду м. Кіровограда від 8 грудня 2008 року.

Ухвала оскарженню не підлягає.