Колегія суддів Судової палати у цивільних справах

Верховного Суду України в складі:

головуючого Гнатенка А.В.,

суддів: Григор'євої Л.І., Гуменюка В.І.,

Барсукової В.М., Луспеника Д.Д.,-

розглянувши в судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Дніпропетровської обласної філії акціонерного комерційного банку "Укрсоцбанк" про стягнення коштів з урахуванням індексу інфляції та трьох процентів річних від заборгованої суми, відшкодування моральної шкоди за касаційною скаргою Дніпропетровської обласної філії акціонерного комерційного банку "Укрсоцбанк" на рішення апеляційного суду Дніпропетровської області від 24 червня 2009 року,

У вересні 1999 року ОСОБА_1 звернувся до суду із зазначеним позовом, мотивуючи вимоги тим, що 27 липня 1999 року вніс до каси Дніпропетровської обласної філії акціонерного комерційного банку "Укрсоцбанк" (далі – Банк) особисті грошові кошти в розмірі 34 800 грн. для зарахування на рахунок приватного підприємства "МСДС "АРС" (далі – ПП "МСДС "АРС"), засновником і керівником якого він є. У квитанції він зазначив призначення платежу – погашення кредитного зобов’язання підприємства. Однак відповідач у порушення законодавства, без узгодження із ним – керівництвом ПП "МСДС "АРС", самовільно зарахував ці кошти на розрахунковий рахунок ПП "МСДС "АРС", а з цього рахунку – 15 600 грн. на погашення кредиту, решту – на погашення процентів за кредитом. Вказував, що діями Банку йому завдано майнової та моральної шкоди. Просив стягнути з Банку на його користь незаконно вилучені грошові кошти в сумі 21 300 грн. з урахуванням індексу інфляції за весь час утримання коштів та три відсотки річних від простроченої суми – 5 648 грн. 04 коп. і 3 млн. грн. на відшкодування моральної шкоди.

Справа судами розглядалась неодноразово.

Рішенням Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 11 грудня 2008 року в задоволенні позову відмовлено.

Рішенням апеляційного суду Дніпропетровської області від 24 червня 2009 року рішення районного суду скасовано. Стягнуто з Банку на користь ОСОБА_1. 21 300 грн. майнової шкоди, 13 020 грн. індексу інфляції, 5 тис. грн. моральної шкоди та витрати на сплату судового збору в сумі 1 700 грн.

У поданій до Верховного Суду України касаційній скарзі Банк просить скасувати рішення апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права й порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Судами встановлено, що 27 серпня 1997 року Банк та ПП "МСДС "АРС" в особі директора ОСОБА_1. уклали кредитний договір на суму 92 тис. грн. (а.с. 48-50 т. 1).

27 липня 1999 року ОСОБА_1 вніс до каси Банку на рахунок ПП "МСДС "АРС" грошові кошти в сумі 34 800 грн. у рахунок погашення кредиту (а.с. 11 т. 1).

27 липня 1999 року Банком переховано на погашення кредиту кошти в сумі 13 500 грн., а 17 300 грн. – на погашення процентів за кредитним договором від 27 серпня 1997 року (а.с. 156 т.1).

Відмовляючи ОСОБА_1 у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, що зарахування Банком внесених позивачем на рахунок ПП "МСДС "АРС" коштів для погашення заборгованості цього підприємства за кредитним договором від 27 серпня 1997 року № 92 не суперечать вимогам закону.

Рішення суду першої інстанції є законним і обґрунтованим.

Так, на час виникнення спірних правовідносин правові основи банків, порядок створення і основні принципи їх діяльності визначалися Законом України від 20 березня 1991 року "Про банки і банківську діяльність" (872-12) (далі – Закон).

Згідно зі ст. 2 Закону банки – це установи, функцією яких є кредитування суб'єктів господарської діяльності та громадян за рахунок залучення коштів підприємств, установ, організацій, населення та інших кредитних ресурсів, касове та розрахункове обслуговування народного господарства, виконання валютних та інших банківських операцій, передбачених цим Законом. Банки у своїй діяльності керуються цим Законом, законодавством України про акціонерні товариства та інші види господарських товариств, іншими законодавчими актами України, нормативними актами Національного банку України і своїми статутами.

Відповідно до ст. 3 Закону банки, зокрема, виконують операції по здійсненню розрахунків за дорученням клієнтів, банків-кореспондентів та їх касове обслуговування; веденню рахунків клієнтів і банків-кореспондентів та здійснюють інші операції з дозволу Національного банку України (далі – НБУ). Операції, передбачені цією статтею, проводяться в грошових одиницях, що знаходяться в обігу на території України, у порядку, встановленому НБУ. Банки здійснюють операції, передбачені цією статтею, у межах, встановлених їх статутами.

Діяльність банків у сфері кредитування та ведення банківських операцій з погашення кредитів і з готівкового обігу на час виникнення спірних правовідносин була врегульована, крім того, Положенням НБУ "Про кредитування" (далі – Положення), затвердженим постановою Правління НБУ від 28 вересня 1995 року № 246 (v0246500-95) , Інструкцією від 20 червня 1995 року № 4 (v0004500-95) "Про організацію роботи готівкового обігу установами банків України" (далі – Інструкція), затвердженою постановою Правління НБУ від 20 червня 1995 року № 149 (v0149500-95) у редакції постанови Правління НБУ від 13 жовтня 1997 року № 335, та Указом Президента України від 16 березня 1995 року № 227/95 "Про заходи щодо нормалізації платіжної дисципліни в народному господарстві України" (227/95) .

Отримавши від ОСОБА_1. кошти в готівковій формі для погашення кредиту ПП "МСДС "АРС" за кредитним договором від 27 серпня 1997 року № 92 Банк відповідно до п. 70 Інструкції (яким передбачено, що надання банківськими установами кредитів суб’єктами господарської діяльності, а також їх погашення та оплата за ними процентів повинна здійснюватися в безготівковій формі) зарахував спочатку ці кошти на поточний рахунок ПП "МСДС "АРС" (у цьому випадку транзитний рахунок), а потім списав їх у безготівковій формі на позичковий рахунок ПП "МСДС "АРС" для погашення кредитного зобов’язання підприємства.

Аналогічний порядок зарахування коштів передбачено на той час і Указом Президента України від 16 березня 1995 року № 227/95 "Про заходи щодо нормалізації платіжної дисципліни в народному господарстві України" (227/95) , в якому містилася заборона повернення заборгованості за виданими кредитами іншими підприємствами безпосередньо на позичковий рахунок, минуючи поточний рахунок позичальника.

Пунктом 5 Положення НБУ "Про кредитування", затвердженого постановою Правління НБУ від 28 вересня 1995 року № 246 (v0246500-95) , також передбачалося, що погашення кредиту та нарахування за ним процентів повинно здійснюватися позичальником з розрахункового або поточного рахунку.

За таких обставин суд першої інстанції дійшов правильного висновку про неможливість зарахування готівкових коштів, внесених ОСОБА_1 безпосередньо на позичковий рахунок ПП "МСДС "АРС" на погашення його кредиту, ураховуючи положення нормативних актів, які регулюють порядок здійснення банківських операцій при погашенні кредитних зобов’язань.

Виходячи зі змісту терміну "кредит", визначеним в ст. 1 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємства", п. 9 Положення НБУ "Про кредитування", затвердженого постановою Правління НБУ від 28 вересня 1995 року № 246 (v0246500-95) , чинного на момент здійснення вказаного платежу, – це позичковий капітал банку у грошовій формі, що передається на умовах забезпеченості, повернення строковості, платності та цільового характеру використання. З урахуванням такого визначення кредиту кошти, надані в користування особі є "кредитом" за наявності вказаних ознак, тобто проценти за користування кредитом (принцип платності) є невід’ємною частиною поняття "кредит" у розумінні зазначеного положення.

Крім того, погашення заборгованості за кредитом та процентів за його користування відповідно до вимог п. 25 Положення здійснюється в черговості, яка встановлюється сторонами при укладенні угоди про надання кредиту.

Відповідно до п. 4.1 Кредитного договору від 26 серпня 1997 року № 92 позичальник повинен забезпечити повернення отриманого кредиту та нарахованих процентів зі свого розрахункового рахунку, а згідно з п. 4.2 указаного договору кошти для погашення заборгованості в першу чергу направляються на сплату процентів за кредитом, а лише потім на погашення самого кредиту. Пунктом 4.7 кредитного договору банку надано право самостійно стягувати проценти у випадку настання терміну платежу за несвоєчасну сплату процентів (а.с. 48-49 т. 1).

Скасувавши законне й обґрунтоване рішення суду першої інстанції, апеляційний суд дійшов помилкового висновку про неправомірність дій Банку під час зарахування коштів ОСОБА_1. на погашення кредитної заборгованості ПП "МСДС "АРС" та про зміну Банком цільового призначення внесених позивачем коштів.

За таких обставин рішення апеляційного суду підлягає скасуванню із залишенням у силі рішення суду першої інстанції.

Керуючись ст. ст. 336, 339 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України

Касаційну скаргу акціонерного комерційного банку "Укрсоцбанк" задовольнити.

Рішення апеляційного суду Дніпропетровської області від 24 червня 2009 року скасувати, залишити в силі рішення Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 11 грудня 2008 року.

Ухвала оскарженню не підлягає.