Колегія суддів Судової палати у цивільних справах

Верховного Суду України в складі:

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, виконавчого комітету Ялтинської міської ради, ОСОБА_3 про визнання незаконною приватизацію в частині допоміжних приміщень, скасування розпорядження на приватизацію та свідоцтва про право власності на частку приміщень, визнання договору купівлі-продажу квартири частково недійсним за касаційною скаргою ОСОБА_3 на рішення колегії суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Автономної Республіки Крим від 9 липня 2007 року,

У вересні 2004 року ОСОБА_1. звернулася до суду із зазначеним позовом. Посилалася на те, що в 1957 році вона із чоловіком отримали кімнату в комунальній квартирі площею 15 кв.м, що розташована в будинку АДРЕСА_1. У 1958-1959 роках вони до своєї кімнати самочинно добудували веранди літ.1-2 та літ.1-3 площею 6,6 кв.м та 5,9 кв.м. У 1995 році вона приватизувала свою квартиру. Спірними верандами позивачка користувалася до 2004 року.

Однак у 2004 році відповідач ОСОБА_3. звернувся до суду з позовом до неї про усунення перешкод у користуванні верандами. Під час розгляду справи їй стало відомо, що спірні веранди були приватизовані мешканцями квартири №1 у цьому ж будинку: ОСОБА_2. і ОСОБА_4.

16 березня 2000 року ОСОБА_2 продали свою квартиру ОСОБА_3.

Вважає, що її право на користування верандами порушено, а тому просила визнати незаконною приватизацію веранд площею 6,6 кв.м та 5,9 кв.м, віднесених під час приватизації до квартири АДРЕСА_1 ОСОБА_4. та ОСОБА_2.; скасувати розпорядження виконавчого комітету Ялтинської міської ради №14449 від 3 червня 1997 року й свідоцтво про право власності на житло №11901-1 від 3 червня 1997 року в частині приватизації цих приміщень; визнати недійсним договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 від 16 березня 2000 року в частині спірних веранд.

Справа судами розглядалася неодноразово.

Останнім рішенням Ялтинського міського суду від 7 грудня 2006 року в задоволенні позову відмовлено за спливом строку позовної давності.

Рішенням колегії суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Автономної Республіки Крим від 9 липня 2007 року вказане рішення місцевого суду скасовано, позов задоволено. Постановлено: скасувати розпорядження виконавчого комітету Ялтинської міської ради від 3 червня 1997 року № 14449 у частині передачі у власність ОСОБА_2. та ОСОБА_5. веранд під № № 1-2 і 1-3 площею 6,6 кв.м і 5,9 кв.м; визнати недійсним свідоцтво № 11901-1, видане виконавчим комітетом Ялтинської міської ради, про право власності ОСОБА_2 і ОСОБА_5 на квартиру АДРЕСА_1 в частині передачі їм у власність зазначених веранд, віднесених до загальної площі квартири; визнати недійсним договір купівлі-продажу квартири від 16 березня 2000 року, укладений між ОСОБА_2., ОСОБА_5. і ОСОБА_3., у частині передачі вказаних веранд.

ОСОБА_3. звернувся до Верховного Суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення суду апеляційної інстанції й залишити в силі рішення місцевого суду, посилаючись на порушення апеляційним судом норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Задовольняючи позов, апеляційний суд виходив із того, що спірні приміщення на момент приватизації мешканцями квартири АДРЕСА_1 за договором найму до даної квартири не відносились, а тому вони були неправомірно включені до складу квартири №1.

Проте з таким висновком суду погодитися не можна.

Відповідно до вимог ст. ст. 213, 214 ЦПК України рішення повинно бути законним і обґрунтованим та відповідати на питання: чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Відповідно до п. 1 ст. 2 Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду" до об’єктів приватизації належать квартири багатоквартирних будинків, одноквартирні будинки, кімнати у гуртожитках, кімнати у квартирах та одноквартирних будинках, де мешкають два і більше наймачів, які використовуються громадянами на умовах найму.

Як убачається з матеріалів справи, приміщення веранд площею 6,6 кв.м і 5,9 кв.м до будинку №АДРЕСА_1 були самочинно збудовані та в експлуатацію не здавалися.

Із заяви ОСОБА_2 та ОСОБА_5 до керівника органу приватизації (а.с.156) і довідки про склад сім’ї наймачів (а.с. 156 зворот) убачається, що ОСОБА_2. та ОСОБА_5 просили безоплатно передати їм у приватну власність квартиру АДРЕСА_1, яка складається з однієї кімнати жилою площею 13,4 кв.м, кухні площею 5,8 кв.м, вбиральні площею 2,9 кв.м та коридору площею 3,8 кв.м. Тобто просили передати у власність квартиру загальною площею 25,9 кв.м, у тому числі жилою 13,4 кв.м.

Зі свідоцтва про право власності на житло №11901-1, виданого органом приватизації 3 червня 1997 року (а.с.175), убачається, що ОСОБА_5 та ОСОБА_2. приватизували в рівних частках квартиру АДРЕСА_1 загальною площею 25,9 кв.м, у тому числі жилою 13,4 кв.м.

З довідки-характеристики на квартиру №1 (а.с. 174 зворот) убачається, що загальна жила площа квартири була зменшена на 0,5 кв.м за рахунок установлення пічки.

За таких обставин, під час приватизації квартири № 1 до загальної площі були включені приміщення загального користування з квартирою № 2 площею 12 кв.м (кухня, убиральня та коридор) і, ураховуючи, що жила площа квартири зменшилася на 0,5 кв.м, загальна площа квартири на момент приватизації становила 25,9 кв.м, у тому числі житлова – 13,4 кв.м, що відповідає заяві наймачів квартири № 1, даним характеристики квартири, зазначеним у договорі купівлі-продажу квартири від 16 березня 2000 року.

Разом з тим у матеріалах справи на а.с. 15 міститься технічна характеристика квартири № 1, з якої вбачається, що квартира №1 складається з жилої кімнати площею 13,4 кв.м та веранд площею 6,6 кв.м і 5,9 кв.м. Загальна площа квартири становить 25,9 кв.м.

Проте з довідки комунального підприємства ремонтно-експлуатаційної організації № 3 від 3 березня 2004 року вбачається, що веранди під літ.1-2 та 1-3 в інвентарній справі будинку № АДРЕСА_1 не рахуються.

Ураховуючи те, що спірні веранди побудовані самочинно та що відповідно до довідки комунального підприємства вони не значаться в інвентарній справі, апеляційний суд дійшов висновку про задоволення позову без з’ясування цих обставин, не перевірив, чи спірні веранди прийняті в експлуатацію, чи внесені зміни до інвентарної справи будинку, чи використовувалися вони мешканцями квартири №1 на умовах найму та чи були вони предметом приватизації.

Суд першої інстанції, відмовляючи ОСОБА_1. у задоволенні позову за спливом строку позовної давності, також не врахував зазначених обставин.

З’ясування цих обставин має суттєве значення для правильного вирішення спору.

Оскільки порушення норм матеріального та процесуального права призвело до неправильного вирішення справи, рішення судів першої та апеляційної інстанцій підлягають скасуванню, а справа – направленню на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України

Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково.

Рішення Ялтинського міського суду Автономної Республіки Крим від 7 грудня 2006 року та рішення колегії суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Автономної Республіки Крим від 9 липня 2007 року скасувати, справу передати на новий судовий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.