6-26866св08 Про визнання вселення незаконним та виселення - 04.11.2009 Прийняття

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом Богуславського гуманітарного коледжу ім. І.С. Нечуя-Левицького до ОСОБА_1 про визнання вселення незаконним та виселення,

У січні 2008 року Богуславський гуманітарний коледж ім. І.С. Нечуя-Левицького, звернувшись до суду з указаним позовом, зазначав, що є власником житлової будівлі – гуртожитку АДРЕСА_1

На підставі договору оренди від 1 липня 2004 року № 23 відповідачці строком на один рік була надана у користування кімната № 29 в цьому гуртожитку, однак до цього часу вона не виселилася, в добровільному порядку вирішити це питання не бажає.

Богуславський гуманітарний коледж ім. І.С. Нечуя-Левицького просив визнати незаконним вселення ОСОБА_1 у гуртожиток, оскільки вона вселилася без спеціального ордера та виселити її з неповнолітньою донькою ОСОБА_2 1994 року народження, з кімнати № 29 гуртожитку без надання іншого жилого приміщення.

Рішенням Богуславського районного суду Київської області від 8 липня 2008 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Київської області від 30 вересня 2008 року, у задоволенні позову відмовлено.

У касаційній скарзі Богуславський гуманітарний коледж ім. І.С. Нечуя-Левицького просить зазначені судові рішення скасувати, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права.

Касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з’ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Суд, відмовляючи у позові, виходив із відсутності законних підстав для виселення відповідачки разом з неповнолітньою дитиною із кімнати гуртожитку без надання іншого жилого приміщення.

Проте з таким висновком суду погодитися не можна.

Судом установлено, що Богуславський гуманітарний коледж ім. І.С. Нечуя-Левицького є власником гуртожитку АДРЕСА_2.

У 1998 році чоловіку відповідачки з урахуванням його членів сім‘ї було надано приміщення АДРЕСА_2.

У 2000 році ОСОБА_1 розірвала шлюб з чоловіком та виселилася з гуртожитку.

У 2004 році вона з донькою повернулася, вони стали проживати у гуртожитку та 1 липня 2004 року ОСОБА_1 уклала договір оренди з коледжем.

Позивач, заявляючи позов, посилався як на норми ст. ст. 128, 129 ЖК України, так і на те, що дія договору оренди закінчилася.

Відповідно до ст. ст. 128, 129 ЖК України єдиною підставою для вселення в гуртожиток є спеціальний ордер, що видається на підставі спільного рішення адміністрації установи та профспілкового комітету.

Суд, відмовляючи у позові, дійшов висновку про те, що, оскільки відповідачка поселилась в кімнату гуртожитку зі згоди адміністрації, хоча і без відповідного ордера на вселення, то між сторонами виникли житлові правовідносини, тобто фактично був укладений договір найму жилого приміщення.

При цьому суд у порушення вимог ст. 213 ЦПК України не уточнив підстави позову, фактично не з‘ясував, які правовідносини виникли між сторонами, не дав оцінку такому доказу, як договір оренди жилого приміщення в гуртожитку, дія якого закінчилася. Якщо позов заявляється з підстав припинення договору оренди, коли діють норми Цивільного кодексу України (435-15) , застосування ст. ст. 125, 132 ЖК України не передбачено.

Оскільки допущені порушення норм матеріального та процесуального права призвели до неправильного вирішення справи, рішення судів першої та апеляційної інстанцій підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись ст. 336 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України

Касаційну скаргу Богуславського гуманітарного коледжу ім. І.С. Нечуя-Левицького задовольнити.

Рішення Богуславського районного суду Київської області від 8 липня 2008 року та ухвалу апеляційного суду Київської області від 30 вересня 2008 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.