Справа: № 2а-16642/12/2670 

Головуючий у 1-й інстанції: Винокуров К.С. 

Суддя-доповідач: Мельничук В.П.

Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:

Головуючого-судді: Мельничука В.П.

суддів: Грищенко Т.М., Мацедонської В.Е.,

при секретарі: Анапріюк С.П.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду апеляційну скаргу представника Міністерства екології та природних ресурсів України - Жукович Людмили Володимирівни на постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 14 березня 2013 року у справі за адміністративним позовом Міністерства екології та природних ресурсів України до Державної служби України з питань регуляторної політики та розвитку підприємництва, третя особа: Фізична особа-підприємець ОСОБА_3 про визнання протиправними та скасування розпоряджень, -

У грудні 2012 року Міністерство екології та природних ресурсів України звернулося до Окружного адміністративного суду м. Києва з адміністративним позовом до Державної служби України з питань регуляторної політики та розвитку підприємництва, третя особа: Фізична особа-підприємець ОСОБА_3 про визнання протиправними та скасування розпоряджень. Свої вимоги обгрунтовує тим, що оскаржувані розпорядження прийнято відповідачем з порушенням вимог чинного законодавства України, у зв'язку з чим порушено право позивача на здійснення державного контролю у сфері ліцензування.

Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 14 березня 2013 року у задоволенні вказаного позову відмовлено.

Не погоджуючись з зазначеним судовим рішенням представник Міністерства екології та природних ресурсів України - Жукович Людмила Володимирівна подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції як таку, що постановлена з порушенням норм матеріального та процесуального права, та ухвалити нову постанову про задоволення даного позову.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства України, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, оскаржувану постанову суду першої інстанції - без змін з наступних підстав.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 198, п. 1 ч. 1 ст. 200 КАС України суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Відповідно до ст. 195 КАС України рішення суду першої інстанції підлягає перегляду в апеляційному порядку в межах апеляційної скарги.

Судом першої інстанції було встановлено наступне.

На підставі наказу Міністерства екології та природних ресурсів України від 18.01.2012 року № 16 "Про затвердження плану-графіку планових перевірок додержання ліцензіатами Ліцензійних умов на І квартал 2012 року" комісією Мінприроди України була проведена перевірка ФОП ОСОБА_3) з питань дотримання останнім ліцензійних умов.

За результатами даної перевірки був складений акт від 06.02.2012 року № 2, за змістом якого вказаною перевіркою зафіксовані порушення позивачем Ліцензійних умов та вимог чинного законодавства та акт від 06.02.2012 року № 1 про неможливість ліцензіата забезпечити виконання Ліцензійних умов, встановлених для певного виду господарської діяльності.

На підставі даних актів Міністерство екології та природних ресурсів України видало наказ № 60 від 15.02.2012 року (v0060737-12) "Про анулювання ліцензії ФОП ОСОБА_3 серії НОМЕР_1 від 18.06.2010 р. на операції у сфері поводження з небезпечними відходами (збирання, зберігання, утилізація)".

За результатами розгляду скарги фізичної-особи підприємця ОСОБА_3 щодо підстав прийняття Міністерством екології наказу № 60 від 15.02.2012 року (v0060737-12) в частині анулювання зазначеної вище ліцензії на засіданні Експертно-апеляційної ради при Державній службі України з питань регуляторної політики та розвитку підприємництва було прийнято рішення про задоволення скарги ФОП ОСОБА_3

Експертно-апеляційна рада при державній службі України з питань регуляторної політики та розвитку підприємництва (далі по тексту Рада) дійшла висновку про порушення органом ліцензування ч. 2 ст. 8 Закону України "Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності" та ч. 2 ст. 21 Закону України "Про ліцензування певних видів господарської діяльності".

На підставі рішення Ради, прийнятого 19.07.2012 року № 2.2., Державною службою України з питань регуляторної політики та розвитку підприємництва було видане розпорядження від 24.07.2012 року № 51 про усунення порушень законодавства у сфері ліцензування Міністерством екології та природних ресурсів України, яким зобов'язано скасувати наказ Мінприроди України від 15.02.2012 року № 60 (v0060737-12) в частині анулювання ліцензії ФОП ОСОБА_3 від 18.06.2010 року на операції у сфері поводження з небезпечними відходами (збирання, перевезення, зберігання).

Враховуючи те, що при прийнятті рішення № 2.2. Експертно-апеляційноїради від 19.07.2012 року була допущена технічна помилка, Рада рішенням від 28.08.2012 року № 8.1. замінила резолютивну частину рішення № 2.2. виклавши її у наступній редакції: "задовольнити скаргу ФОП ОСОБА_3 щодо підстав прийняття Міністерством екології та природних ресурсів України наказу від 15.02.2012 року № 60 (v0060737-12) в частині анулювання ліцензії серії НОМЕР_1 від 18.06.2010 року на операції у сфері поводження з небезпечними відходами (збирання, зберігання, утилізація)", а не "збирання, перевезення, зберігання", як було зазначено раніше.

На підставі рішення Ради, прийнятого 28.08.2012 року № 8.1., Державною службою України з питань регуляторної політики та розвитку підприємництва було видане розпорядження від 30.08.2012 року № 112 про усунення порушень законодавства у сфері ліцензування Міністерством екології та природних ресурсів України, яким зобов'язано скасувати наказ Мінприроди України від 15.02.2012 року № 60 (v0060737-12) в частині анулювання ліцензії ФОП ОСОБА_3 серії НОМЕР_1 від 18.06.2010 року на операції у сфері поводження з небезпечними відходами (збирання, зберігання, утилізація).

Вважаючи видані відповідачем розпорядження протиправними, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Відмовляючи у задоволенні даного позову суд першої інстанції виходив з того, що вимоги позивача є необгрунтованими, а тому не підлягають задоволенню.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції та вважає його обгрунтованим з огляду на наступне. Закон України "Про ліцензування певних видів господарської діяльності" (1775-14) визначає види господарської діяльності, що підлягають ліцензуванню, порядок їх ліцензування, встановлює державний контроль у сфері ліцензування, відповідальність суб'єктів господарювання та органів ліцензування за порушення законодавства у сфері ліцензування.

Статтею 1 Закону визначено, що орган ліцензування - орган виконавчої влади, визначений Кабінетом Міністрів України, уповноважений законом державний колегіальний орган, спеціально уповноважений виконавчий орган рад для ліцензування певних видів господарської діяльності.

Відповідно до ст. 4 Закону реалізацію державної політики у сфері ліцензування здійснює Кабінет Міністрів України, спеціально уповноважений орган з питань ліцензування, а також органи виконавчої влади, визначені Кабінетом Міністрів України, уповноважені законом державні колегіальні органи, спеціально уповноважені виконавчі органи рад, уповноважені провадити ліцензування певних видів господарської діяльності.

Згідно п. 1 Положення про Міністерства екології та природних ресурсів України, затвердженого Указом Президента України від 13.04.2011 pоку № 452/2011 (452/2011) , Міністерства екології та природних ресурсів України (далі - Мінприроди України) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України.

Мінприроди України є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади у формуванні і забезпеченні реалізації державної політики у сфері охорони навколишнього природного середовища, екологічної та у межах своєї компетенції біологічної, генетичної та радіаційної безпеки, поводження з відходами, пестицидами і агрохімікатами, раціонального використання, відтворення і охорони природних ресурсів (надр, поверхневих та підземних вод, внутрішніх морських вод і територіального моря, атмосферного повітря, лісів, тваринного (у тому числі водних живих ресурсів, мисливських та немисливських видів тварин) і рослинного світу та природних ресурсів територіальних вод, континентального шельфу та виключної (морської) економічної зони України (далі - природні ресурси), відтворення та охорони земель, збереження, відтворення і невиснажливого використання біо- та ландшафтного різноманіття, формування, збереження і використання екологічної мережі, організації, охорони та використання природнозаповідного фонду, збереження озонового шару, регулювання негативного антропогенного впливу на зміну клімату та адаптації до його змін і виконання у межах компетенції вимог Рамкової конвенції ООН про зміну клімату (995_044) та Кіотського протоколу (995_801) до неї, розвитку водного господарства і меліорації земель, геологічного вивчення та раціонального використання надр, а також у сфері здійснення державного нагляду (контролю) за додержанням вимог законодавства про охорону навколишнього природного середовища, раціональне використання, відтворення та охорону природних ресурсів.

Підпунктами а, в пункту 4 Положення визначено, що Мінприроди України відповідно до покладених на нього завдань, зокрема: забезпечує нормативно-правове регулювання з питань щодо: ліцензійних умов провадження господарської діяльності у сфері поводження з небезпечними відходами, збирання і заготівлі окремих видів відходів як вторинної сировини (згідно з переліками, що визначаються Кабінетом Міністрів України) та порядків контролю за їх дотриманням; проводить ліцензування операцій у сфері поводження з небезпечними відходами, збирання і заготівлі окремих видів відходів як вторинної сировини (згідно з переліками, що визначаються Кабінетом Міністрів України) та здійснює контроль за додержанням суб'єктами господарювання ліцензійних умов.

Указом Президента України "Про Державну службу України з питань регуляторної політики та розвитку підприємництва" від 19.12.2011 року № 1168/2011 (1168/2011) утворено Державну службу України з питань регуляторної політики та розвитку підприємництва.

Відповідно до Положення про Державну службу України з питань регуляторної політики та розвитку підприємництва, затвердженого Указом Президента України від 30 березня 2012 року № 237/2012 (237/2012) , Державна служба України з питань регуляторної політики та розвитку підприємництва є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України.

Держпідприємництво України входить до системи органів виконавчої влади та забезпечує реалізацію державної політики у сфері розвитку підприємництва, нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності і є спеціально уповноваженим органом виконавчої влади з питань реалізації державної регуляторної політики, дозвільної системи та ліцензування у сфері господарської діяльності

Згідно п.п. 26. п. 4 Положення Держпідприємництво України формує склад експертно-апеляційної ради та здійснює її організаційне, інформаційне та матеріально-технічне забезпечення.

Відповідно до ч. 1 ст. 7 Закону України "Про ліцензування певних видів господарської діяльності" Експертно-апеляційна рада є колегіальним органом, створеним при спеціально уповноваженому органі з питань ліцензування. У своїй діяльності експертно-апеляційна рада керується Конституцією України (254к/96-ВР) , законами України, актами Президента України та Кабінету Міністрів України.

Відповідно до п. 1 Положення про експертно-апеляційну раду при Державній службі України з питань регуляторної політики та розвитку підприємництва, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.11.2000 року № 1669 (1669-2000-п) , із змінами та доповненнями, внесеними постановою Кабінету Міністрів України від 31.05.2012 року № 570 (570-2012-п) , експертно-апеляційна рада є постійно діючим колегіальним органом з питань ліцензування при Держпідприємництві.

Згідно ч. 1 ст. 7 Закону України "Про ліцензування певних видів господарської діяльності" рішення експертно-апеляційної ради мають характер експертних висновків і є обов'язковими для розгляду спеціально уповноваженим органом з питань ліцензування.

До компетенції Експертно-апеляційної ради крім іншого належать: розгляд заяв, претензій та скарг суб'єктів господарювання на рішення органів ліцензування щодо порушення цими органами законодавства у сфері ліцензування.

Рішення експертно-апеляційної ради з питань звернень (апеляцій) є підставою для видання спеціально уповноваженим органом з питань ліцензування розпорядження про усунення порушень законодавства у сфері ліцензування, допущених органом ліцензування.

Згідно ст. 5 Закону Розпорядження спеціально уповноваженого органу з питань ліцензування, прийняті у межах його компетенції, є обов'язковими до виконання органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування, юридичними особами всіх форм власності, а також фізичними особами-підприємцями.

Таким чином, колегія суддів вважає правильним висновок суду першої інстанції про те, що оскаржувані розпорядження були винесені відповідачем в межах наданої йому компетенції.

Що ж стосується надання оцінки оскаржуваним розпорядженням по суті, колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.

Так, відповідно до ч. 2 ст. 21 Закону України "Про ліцензування певних видів господарської діяльності" відповідно до якої "орган ліцензування приймає рішення про анулювання ліцензії протягом десяти робочих днів з дати встановлення підстав для анулювання ліцензії, яке вручається (надсилається) ліцензіату із зазначенням підстав анулювання не пізніше трьох робочих днів з дати його прийняття".

Судом першої інстанції було встановлено, що органом ліцензування на адресу ліцензіата було надіслано лише повідомлення про анулювання ліцензії без надання рішення про анулювання ліцензії.

Позивачем в один день 06.02.2012 року було винесено як акт планової перевірки додержання ліцензіатом Ліцензійних умов і акт про неможливість ліцензіата забезпечити виконання Ліцензійних умов, встановлених для певного виду господарської діяльності.

Таким чином, ОСОБА_3 не міг подати заперечення на акт, що є порушенням норми п.6.5. Порядку: "у разі виявлення порушень Ліцензійних умов орган контролю, що здійснив перевірку, не пізніше п'яти робочих днів з дати складання акта перевірки видає у двох примірниках розпорядження про усунення порушення Ліцензійних умов".

Проте позивачем за наслідками виявлення порушень був складений акт про неможливість ліцензіата забезпечити виконання Ліцензійних умов, встановлених для певного виду господарської діяльності, та саме внаслідок винесення такого акту прийняло вищезазначений наказ від 15.02.2012 року № 60 (v0060737-12) .

Крім вказаного, колегія суддів враховує, що нумерація актів свідчить про те, що в першу чергу був оформлений Акт про неможливість ліцензіата забезпечити виконання Ліцензійних умов і тільки потім був оформлений акт планової перевірки, за результатами якої були встановлені порушення, які стали підставою для прийняття рішення щодо анулювання ліцензії, що протирічить логічній послідовності вчинення таких дій.

Колегія суддів вважає правильним критичне сприйняття судом першої інстанції висновку відповідача щодо наявності на момент проведення планової перевірки обставин, які б свідчили про неможливість ліцензіата забезпечити виконання Ліцензійних умов, встановлених для певного виду господарської діяльності.

Такий висновок ґрунтується на більш пізньому акті позапланової перевірки позивача відповідачем № 20 від 06.09.2012 року. Предметом перевірки, наслідки якої були оформлені цим актом, як і предметом попередньої перевірки, за наслідком якої було прийнято рішення щодо анулювання ліцензії, було додержання Ліцензіатом (Позивачем) Ліцензійних умов.

Відповідно до висновків акту від 06.09.2012 року предметом перевірки були ті самі питання, що і в попередньому акті. Проте висновки акту від 06.09.2012 року свідчать про дотримання позивачем в повному обсязі Ліцензійних умов провадження ним діяльності зі здійснення операцій у сфері поводження з небезпечними відходами.

Таким чином, колегія суддів вважає правильним висновок суду першої інстанції про те, що всі порушення виявлені під час попередньої перевірки позивачем були усунені в добровільному порядку.

В матеріалах справи наявний також лист Прокуратури Дарницького району м. Києва від 16.07.2012 року № 35-353-12, відповідно якого за наслідками перевірки отримання ФОП ОСОБА_3 ліцензії та дотримання ліцензійних умов у вищевказаній сфері заходи прокурорського реагування на даний час не вживались.

Таким чином, порушення, які були виявлені та зафіксовані в акті планової перевірки додержання ліцензіатом ліцензійних умов № 2 від 06.02.2012 року та акті про неможливість забезпечити виконання Ліцензійних умов № 1 від 06.02.2012 року були такими, які позивач міг усунути та в подальшому усунув.

При цьому Порядком контролю за додержанням Ліцензійних умов провадження господарської діяльності із здійснення операцій у сфері поводження з небезпечними відходами чітко встановлений порядок дій в разі виявлення порушень ліцензійних умов, які можуть бути усунені.

Так, відповідно до п. 6.5. Порядку у разі виявлення порушень Ліцензійних умов орган контролю, що здійснив перевірку, не пізніше п'яти робочих днів з дати складання акта перевірки видає у двох примірниках розпорядження про усунення порушень Ліцензійних умов (додаток 5). Один примірник не пізніше п'яти робочих днів з дня складення акта надається ліцензіату чи уповноваженій ним особі для виконання, а другий примірник з підписом ліцензіата або уповноваженої ним особи щодо погоджених термінів усунення порушень вимог законодавства залишається в органі контролю.

Відповідно до п. 6.9. Порядку у разі неподання ліцензіатом інформації про результати виконання розпорядження про усунення порушень Ліцензійних умов до органу контролю протягом установленого строку проводиться позапланова перевірка виконання розпорядження про усунення порушень Ліцензійних умов.

І тільки акт про невиконання розпорядження про усунення порушень Ліцензійних умов, який складається саме за наслідками такої перевірки, є, відповідно до п. 6.10 Порядку, підставою для анулювання ліцензії.

Таким чином прийняятий позивачем наказ № 60 від 15.02.2012 року (v0060737-12) на думку колегії суду був передчасним та за своїми негативними по відношенню до ФОП ОСОБА_3 наслідками таким, що не відповідав дійсному обсягу виявлених правопорушень.

Таким чином висловлені ФОП ОСОБА_3 на засіданні Ради заперечення щодо зазначеного наказу знаходять свої підтвердження, що, відповідно, дає підстави вважати висновок Ради, який базувався на таких запереченнях, правомірним та обґрунтованим.

При цьому, зважаючи на те, що Держпідприємництво України в межах повноважень лише видає розпорядження про усунення порушень законодавства у сфері ліцензування на підставі рішення Ради і не впливає на такі рішення, та враховуючи підставність та правомірність такого рішення Ради, Держпідприємництво України при видачі розпорядження від 30.08.2012 року № 112, яким скасовано наказ Міністерства екології та природних ресурсів України від 15.02.2012 року № 60 (v0060737-12) , діяло в межах повноважень та на підставі норм передбачених законодавством України.

Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що зазначені в позовній заяві доводи позивача є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.

Доводи апеляційної скарги спростовуються вищевикладеним, а тому вона задоволенню не підлягає.

За змістом ст. 159 КАС України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, обґрунтованим - ухвалене судом на підставі повного та всебічного з'ясування обставин в адміністративній справі, підтверджених доказами, дослідженими в судовому засіданні.

З урахуванням вищевикладеного, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції правильно встановлено обставини справи, судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права і підстав для його скасування не вбачається.

Керуючись ст. ст. 2, 159, 160, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 211, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів -

Апеляційну скаргу представника Міністерства екології та природних ресурсів України - Жукович Людмили Володимирівни - залишити без задоволення, а постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 14 березня 2013 року - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня складання в повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.