Колегія суддів Судової палати у цивільних справах

Верховного Суду України в складі:

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_7 та ОСОБА_8, третя особа: приватний нотаріус Миколаївського міського нотаріального округу Ніка Наталія Вікторівна, про визнання договору купівлі-продажу квартири частково недійсним,

У вересні 2005 року ОСОБА_6 звернулася до суду із зазначеним позовом, посилаючись на те, що квартира АДРЕСА_1 за договором купівлі-продажу від 10 березня 2004 року, укладеного між ОСОБА_7 та ОСОБА_8 фактично куплена для неї та за її кошти за ціною у 31 977 грн., а не за 3 408 грн., тому просила визнати договір купівлі-продажу у частині покупця та ціни квартири частково недійсним, перевести на неї права і обов’язки покупця квартири та визнати за нею право власності на квартиру.

рішенням Центрального районного суду м. Миколаєва від 16 грудня 2005 року позов задоволено. Договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 визнано недійсним в частині покупця та п. 2.1. договору щодо ціни предмету договору. Визнано покупцем квартири ОСОБА_6, а ціну, за яку придбана квартира - 31 977 грн. 60 коп. Визнано за ОСОБА_6 право власності на квартиру АДРЕСА_1.

Ухвалою апеляційного суду Миколаївської області від 7 квітня 2006 року рішення Центрального районного суду м. Миколаєва від 16 грудня 2005 року залишено без змін.

У касаційній скарзі ОСОБА_7 просить скасувати рішення судів першої та апеляційної інстанцій у зв’язку з порушенням судами норм матеріального та процесуального права та справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Задовольняючи позовні вимоги, суди виходили з того, що між ОСОБА_6 та ОСОБА_7 існувала усна домовленість щодо придбання останньою для позивачки та її неповнолітньої дитини, а також за її кошти спірної квартири, тому відповідно до вимог ст. 235 ЦК України договір купівлі – продажу підлягає визнанню недійсним у частині покупця та у частині ціни предмету договору, та за позивачкою слід визнати право власності на спірну квартиру.

Проте погодитися з такими висновками судів не можна.

Згідно з вимогами п. 3 ст. 208 Цивільного кодексу України у письмовій формі належить вчиняти правочини фізичних осіб між собою на суму, що перевищує у двадцять і більше разів розмір неоподаткованого мінімуму доходів громадян, крім правочинів, передбачених частиною першою статті 206 цього Кодексу.

Тому договір, за яким позивачка передала відповідачці гроші на купівлю для неї квартири мав бути вчинений у письмовій формі, чого у цьому випадку не було.

Згідно глави 68 ЦК України (435-15) договір доручення також мав бути вчинений у письмовій формі, чого між сторонами не було.

Тому у судів не було підстав в якості доказу існування між ОСОБА_6 та ОСОБА_7 домовленості щодо придбання квартири приймати пояснення свідків, та на підставі лише цих пояснень й у порушення норм матеріального права ухвалювати рішення про задоволення позову.

За таких обставин рішення судів першої та апеляційної інстанцій підлягають скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову у позові.

Керуючись ст. ст. 336, 341 ЦПК України, колегія суддів

Касаційну скаргу ОСОБА_7 задовольнити.

рішення Центрального районного суду м. Миколаєва від 16 грудня 2005 року та ухвалу апеляційного суду Миколаївської області від 7 квітня 2006 року скасувати .

У задоволенні позову ОСОБА_6 до ОСОБА_7 та ОСОБА_8 про визнання договору купівлі-продажу квартири частково недійсним та визнання права власності на квартиру відмовити.

рішення оскарженню не підлягає.