6-24870св08 Про розірвання договорів спеціального строкового вкладу, повернення грошових вкладів і стягнення процентів - 21.10.2009 Прийняття

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_2 до закритого акціонерного товариства Комерційного банку (далі – ЗАТ КБ) "ПриватБанк", треті особи – ОСОБА_1, ОСОБА_3, про розірвання договорів, повернення грошових вкладів і стягнення процентів,

У серпні 2002 року ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом до ЗАТ КБ "ПриватБанк" про стягнення сум грошових вкладів, процентів, трьох процентів річних та відшкодування збитків у зв’язку з інфляцією, посилаючись на те, що 26 вересня 2001 року в Маріупольській філії ЗАТ КБ "ПриватБанк" вона уклала з відповідачем договір № 792 про спеціальний строковий вклад і внесла 200 тис. доларів США строком на шість місяців зі сплатою 24 % річних, а також 24 вересня 2001 року уклала з банком договір № 000U681006 про строковий депозитний вклад, за яким передала банку 200 тис. грн. строком на шість місяців зі сплатою 40 % річних, проте ЗАТ КБ "ПриватБанк" своїх обов’язків згідно зазначених договорів безпідставно не виконує й грошей їй не повертає.

Позивачка просила стягнути з відповідача суми грошових вкладів, проценти на суми вкладів, три проценти річних та відшкодувати збитки у зв’язку з інфляцією; під час розгляду справи ОСОБА_2 доповнила позов вимогами про розірвання договорів.

Судом неодноразово зупинялося провадження в справі.

Згодом суд відновив провадження в справі в частині позову ОСОБА_2 про стягнення грошових коштів за договором від 24 вересня 2001 року № 000U681006.

Рішенням Жовтневого районного суду м. Маріуполя від 10 лютого 2006 року та додатковим рішенням цього ж суду від 20 лютого 2006 року позов ОСОБА_2 в зазначеній частині задоволено, постановлено розірвати договір про строковий депозитний вклад № 000U681006 від 24 вересня 2001 року, укладений між ОСОБА_2 та ЗАТ КБ "ПриватБанк", стягнути з відповідача на користь позивачки грошовий вклад і проценти на суму вкладу з урахуванням індексу інфляції, та три проценти річних, а всього 339 929 грн. 31 коп.

Ухвалою Апеляційного суду Донецької області від 18 травня 2006 року рішення суду першої інстанції від 10 лютого 2006 року залишено без змін.

Згодом суд відновив провадження в справі в частині позову ОСОБА_2 про стягнення грошових коштів за договором про спеціальний строковий вклад № 792 від 26 вересня 2001 року.

Судом до участі в справі як третіх осіб залучено ОСОБА_1 і ОСОБА_3

Під час розгляду справи ОСОБА_2 уточнила позов у цій частині й просила розірвати договір про спеціальний строковий вклад № 792 від 26 вересня 2001 року, стягнути з відповідача грошовий вклад за таким договором та проценти на суму вкладу, а всього 532 318 доларів США.

Рішенням Жовтневого районного суду м. Маріуполя від 29 серпня 2008 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Донецької області від 16 жовтня 2008 року, позов задоволено частково, постановлено розірвати договір про спеціальний строковий вклад № 792 від 26 вересня 2001 року, укладений між ОСОБА_2 та ЗАТ КБ "ПриватБанк", стягнути з відповідача на користь позивачки грошовий вклад за таким договором та проценти на суму вкладу, а всього 993 813 грн. 50 коп., та в дохід держави 1 700 грн. судового збору й 30 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи.

У касаційній скарзі ЗАТ КБ "ПриватБанк" просить скасувати ухвалені в справі судові рішення та передати справу на новий розгляд, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права.

Касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Задовольняючи частково позов, суд виходив із того, що між сторонами існують правовідносини за договором банківського депозиту (вкладу), оскільки 26 вересня 2001 року між ОСОБА_2 та ЗАТ КБ "ПриватБанк", від імені якого діяла директор Маріупольської філії банку ОСОБА_1, було укладено договір про спеціальний строковий вклад № 792 строком на шість місяців зі сплатою 24 % річних, у той же день батько позивачки ОСОБА_4 уклав із ЗАТ КБ "ПриватБанк" такий же договір за № 791 й за умовами договорів вони 24 вересня 2001 року передали в касу відповідача 400 тис. доларів США для зарахування на строковий депозит кожному по 200 тис. доларів США, що підтверджується прибутковим касовим ордером № 14 від 24 вересня 2001 року.

Також суд зазначив, що позивачка 14 січня 2002 року звернулася до банку із заявою про розірвання договору й повернення грошових коштів, однак відповідач вимог ОСОБА_2 безпідставно не виконав, а тому повинен сплатити суму грошового вкладу та проценти за користування вкладом у розмірі 8 % річних, так як такий розмір процентів визначено наказом голови правління ЗАТ КБ "ПриватБанк".

Проте з такими висновками суду погодитися не можна.

Відповідно до частин першої та третьої статті 384 ЦК УРСР 1963 року, чинного на час виникнення спірних правовідносин, громадяни можуть зберігати кошти в державних трудових ощадних касах та в інших кредитних установах, розпоряджатися вкладами, одержувати по вкладах доход у вигляді процентів або виграшів, провадити безготівкові розрахунки відповідно до статутів кредитних установ та виданих у встановленому порядку правил. Порядок розпорядження вкладами, внесеними в державні трудові ощадні каси та в інші кредитні установи, визначається їх статутами і зазначеними у частині першій цієї статті правилами. Постановою Правління Національного банку України від 30 червня 1998 року № 250 (z0445-98) затверджено Правила здійснення депозитних операцій для банківських депозитів (далі – Правила), які також діяли на час виникнення спірних правовідносин.

Згідно пункту 6 Правил залучення депозитів (вкладів) юридичних і фізичних осіб оформляється банком шляхом:

- відкриття строкового депозитного рахунку з укладенням договору банківського вкладу ( видачею ощадної книжки);

- видачі ощадного (депозитного) сертифіката.

За договором банківського депозиту (вкладу) комерційний банк, який прийняв кошти від вкладника або кошти, що надійшли на рахунок вкладника від іншої сторони, зобов'язується виплатити вкладнику суму депозиту (вкладу) та нараховані проценти на умовах та в порядку, що передбачені договором.

Пунктом 10 цих Правил передбачено, що з метою залучення коштів юридичних і фізичних осіб комерційні банки можуть відкривати строкові депозитні рахунки як у національній, так і в іноземній валюті. У разі їх відкриття між комерційним банком і власником коштів укладається депозитний договір у письмовій формі.

З урахуванням зазначених норм закону для виникнення між фізичною особою та комерційним банком правовідносин і відповідно для виникнення в банку зобов’язань за договором банківського депозиту (вкладу) необхідними умовами є прийняття комерційним банком таких коштів від вкладника та відкриття строкового депозитного рахунку; за Правилами саме в разі відкриття такого рахунку між банком і власником коштів укладається депозитний договір.

Також відповідно до пункту 9 Правил комерційні банки зобов'язані оприлюднити умови укладення депозитного договору, відкриття депозитних рахунків та випуску ощадних (депозитних) сертифікатів шляхом розміщення такої інформації або в друкованих засобах масової інформації чи в загальнодоступному для клієнтів місці в установі банку, або обома способами одночасно.

Заперечуючи проти позову, ЗАТ КБ "ПриватБанк" не визнавало наявності між банком та позивачкою правовідносин за договором банківського депозиту (вкладу), посилалося на те, що ОСОБА_2 взагалі не передавала банку 200 тис. доларів США ні 26 вересня 2001 року, ні пізніше, наданий нею договір за даними бухгалтерського обліку не значиться, процедура оформлення депозитних договорів та видатково-прибуткових документів у системі банку єдина й затверджена наказом Голови правління банку № 1278 від 30 листопада 2000 року, натомість договір про спеціальний строковий вклад № 792 від 26 вересня 2001 року ні за формою, ні за змістом не відповідає таким вимогам, бланк наданого позивачкою договору в ЗАТ КБ "ПриватБанк" не використовувався, станом на вересень 2001 року ставка процентів за користування вкладом становила 8 % річних, про що населенню було доведено через газету, й ніколи не становила 24 % річних, як зазначено в договорі.

Відповідач заперечував проти наданого позивачкою як доказ прибуткового касового ордера № 14 від 24 вересня 2001 року, зазначаючи, що такий ордер складений із порушенням визначених відповідними нормативно-правовими актами вимог, зокрема, він не підписаний касиром Маріупольської філії, на ньому відсутня печатка прибуткової каси, сам бланк ордера не відповідає визначеній формі розрахункових документів, більш того, ордер не підписаний ні ОСОБА_2, ні її батьком ОСОБА_4, датований 24 вересня 2001 року, при тому, що датою укладення договору значиться 26 вересня 2001 року, в ордері не зазначено й рахунку, на який за призначенням зараховується платіж.

Також відповідач зазначав, що грошові кошти як ОСОБА_4, так і ОСОБА_2 фактично привласнили колишні посадові особи Маріупольської філії ЗАТ КБ "ПриватБанк" директор ОСОБА_1 та головний бухгалтер ОСОБА_3, проти цих осіб порушено кримінальну справу за ст. ст. 191 ч. 5, 365 ч. 3, 366 ч. 2 КК України, в ході розслідування якої ОСОБА_2 визнана потерпілою від злочину й установлено, що кошти в сумі 200 тис. доларів США ОСОБА_1 та ОСОБА_3 в касу банку не вносили, за завданням слідчих органів спеціалісти обласного управління НБУ проводили перевірку каси Маріупольської філії ЗАТ КБ "ПриватБанк" і підтвердили відсутність касових документів про внесення грошових коштів, у тому числі й за наданим позивачкою договором від 26 вересня 2001 року.

Суд у порушення вимог статей 214, 215 ЦПК України на зазначене уваги не звернув, пояснень відповідача взагалі не перевірив, у достатньому обсязі не визначився з характером спірних правовідносин та правовою нормою, що підлягає застосуванню, не встановив та не зазначив у рішенні чи відкривався ОСОБА_2 строковий депозитний рахунок, за яким було укладено договір від 26 вересня 2001 року, чи було фактично внесено 200 тис. доларів США на цей рахунок.

Суд прийняв як докази наявності між сторонами правовідносин за договором банківського депозиту (вкладу) договір від 26 вересня 2001 року та прибутковий касовий ордер № 14 від 24 вересня 2001 року, однак у порушення статей 59- 60, 212 ЦПК України не дав оцінки цим доказам щодо їх належності, допустимості й достовірності з огляду на заперечення відповідача.

Апеляційний суд на зазначене уваги не звернув, у порушення вимог статей 303, 315 ЦПК України у достатній мірі не перевірив доводів апеляційної скарги, в ухвалі не зазначив конкретні обставини й факти, що спростовують такі доводи, і залишив рішення суду першої інстанції без змін.

За таких обставин ухвалені в справі судові рішення підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції з підстав, передбачених частиною другою статті 338 ЦПК України.

Керуючись статтею 336 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України

Касаційну скаргу закритого акціонерного товариства Комерційного банку "ПриватБанк" задовольнити.

Рішення Жовтневого районного суду м. Маріуполя від 29 серпня 2008 року та ухвалу Апеляційного суду Донецької області від 16 жовтня 2008 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.