Колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного

Суду України в складі:

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 до Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Південне" про розірвання договору оренди земельної ділянки, за касаційною скаргою Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Південне" на рішення Бериславського районного суду Херсонської області від 17 вересня 2008 року та ухвалу Апеляційного суду Херсонської області від 24 грудня 2008 року,

У серпні 2008 року ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3 і ОСОБА_4 звернулися до суду з названим позовом.

Зазначали, що 28 грудня 2004 року уклали зі Сільськогосподарським товариством з обмеженою відповідальністю (далі – СТОВ) "Південне" договір оренди належних їм на праві власності земельних ділянок, які знаходяться в адміністративних межах Качкарівської сільської ради Бериславського району Херсонської області, строком на 5 років.

Оскільки відповідач не виконував взяті на себе зобов’язання щодо своєчасної виплати орендної плати та має заборгованість із її виплати за 2007 рік, позивачі просили суд розірвати укладений між ними та відповідачем договір оренди земельної ділянки.

Рішенням Бериславського районного суду Херсонської області від 17 вересня 2008 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Херсонської області від 24 грудня 2008 року, позов задоволено: договір оренди земельної ділянки, укладений 10 грудня 2004 року між ОСОБА_1, ОСОБА_2, ОСОБА_3, ОСОБА_4 та СТОВ "Південне" розірвано.

В обґрунтування касаційної скарги відповідач посилається на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, в зв’язку з чим ставить питання про скасування судових рішень та передачу справи на новий розгляд до місцевого суду.

Колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до чч. 1 і 2 ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Згідно з вимогами ст. 214 цього Кодексу під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Задовольняючи позов, місцевий суд, з висновками якого погодився й суд апеляційної інстанції, дійшов висновку, що відповідач не виконує вимог укладеного між сторонами договору щодо своєчасної виплати орендної плати, оскільки має заборгованість перед позивачами за 2006 рік, а також безпідставно не нарахував її за 2007 рік. Форс-мажорні обставини, на які посилається відповідач, не є підставою для звільнення його від відповідальності за взяті на себе зобов’язання.

При вирішенні справи місцевий суд виходив із того, що між сторонами 10 грудня 2004 року було укладено договір оренди земельної ділянки строком на 5 років, згідно якого позивачі передали, а відповідач прийняв у строкове платне користування земельні ділянки сільськогосподарського призначення, які належать позивачам на праві власності.

За умовами договору орендна плата сплачується відповідачем в розмірі 1,5 % грошової оцінки земельної ділянки та здійснюється в натуральній і відробітковій формі по узгодженню з позивачами (п. 9). Розрахунки здійснюються на протязі року, але не пізніше 31 грудня поточного року (п. 11). При цьому своєчасне внесення орендної плати є обов’язком орендаря (п. 31). Дія договору припиняється шляхом його розірвання за рішенням суду на вимогу однієї із сторін, зокрема, унаслідок невиконання другою стороною обов’язків, передбачених договором (п. 38).

Згідно довідок відповідача від 2 червня 2008 року його заборгованість перед позивачами із орендної плати за 2006 рік становить: перед ОСОБА_1 – 1451 грн. 80 коп., ОСОБА_2 – 871 грн. 25 коп.; ОСОБА_3 – 1065 грн. 66 коп. Орендну плату за 2007 рік відповідач не нараховував через форс-мажорні обставини, а саме в зв’язку із загибеллю урожаю внаслідок несприятливих у цьому році погодних умов, які за висновком Торгово-промислової палати України від 10 липня 2007 року належать до форс-мажорних.

Встановивши факт наявності заборгованості відповідача перед трьома позивачами з орендної плати та не взявши до уваги висновок Торгово-промислової палати України щодо наявності форс-мажорних обставини, суд першої інстанції дійшов висновку про обґрунтованість позову.

При цьому місцевий суд в порушення вимог ст.ст. 213, 214 ЦПК України не звернув уваги на те, що заборгованість із орендної плати у відповідача є перед ОСОБА_1, ОСОБА_2 і ОСОБА_3, та не вирішив питання чи має місце така заборгованість перед ОСОБА_4

Крім того, місцевий суд не взяв до уваги, що відповідно до п. 42 договору сторона, яка порушила зобов’язання, звільняється від відповідальності, якщо вона доведе, що це порушення сталося не з її вини.

За загальним правилом обов’язковою передумовою для покладення відповідальності за порушення зобов’язання є вина особи, яка його порушила (ч. 1 ст. 614 ЦК України).

Статтею 617 ЦК України встановлено, що особа, яка порушила зобов'язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили.

Не врахувавши, що відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 611 ЦК України розірвання договору є видом цивільно-правової відповідальності за порушення зобов’язання, суд першої інстанції прийшов до помилкового висновку про те, що знищення уражаю внаслідок несприятливих погодних умов, встановлене висновком Торгово-промислової палати України від 10 липня 2007 року, не може бути прийнято до уваги при вирішенні даного позову.

Апеляційний суд у порушення вимог ст. 303 ЦПК України на зазначені обставини уваги не звернув та належним чином не перевірив доводів апеляційної скарги відповідача, зокрема, щодо отримання позивачами орендної плати за 2007 рік у грошовій формі.

З огляду на наведене, ухвалені в справі судові рішення не можна визнати законними й обґрунтованими, тому вони підлягають скасуванню з підстав, передбачених ч. 2 ст. 338 ЦПК України, з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись ст.ст. 336, 337, 338 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України

Касаційну скаргу Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю "Південне" задовольнити.

Рішення Бериславського районного суду Херсонської області від 17 вересня 2008 року та ухвалу Апеляційного суду Херсонської області від 24 грудня 2008 року скасувати, а справу передати на новий розгляд до того ж суду першої інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.