Колегія суддів Судової палати у цивільних справах

Верховного Суду України в складі:

головуючого Патрюка М.В.,

суддів: Жайворонок Т.Є., Мазурка В.А.,

Лященко Н.П., Пшонки М.П.,

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до закритого акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк" про стягнення заборгованості за банківськими внесками за касаційною скаргою закритого акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк" (далі – ЗАТ КБ "ПриватБанк") на рішення Жовтневого районного суду м. Маріуполя від 9 червня 2008 року та ухвалу Апеляційного суду Донецької області від 21 серпня 2008 року,

У вересні 2005 року ОСОБА_1. звернулася до суду з позовом до ЗАТ КБ "ПриватБанк" про стягнення заборгованості за банківськими внесками, посилаючись на те, що відповідач в особі Маріупольської філії ЗАТ КБ "ПриватБанк" отримав від неї в управління 500 тис. доларів США строком на 1 рік, на підтвердження чого 1 квітня 2001 року уклав із нею депозитні договори № 334 на суму 180 тис. доларів США з виплатою 24 % річних щомісяця та № 335 на суму 320 тис. доларів США з виплатою 24 % річних щокварталу.

Свої зобов’язання з виплати процентів банк виконував до 1 жовтня 2001 року, після чого проценти за внесками не виплачує, вклади не повертає.

Крім того, 21 серпня 2001 року вона передала в управління банку 50 тис. доларів США терміном на 1 рік, на підтвердження чого було укладено договір № 202, згідно з яким відповідач зобов’язався сплачувати їй 18 % річних щомісяця. За вказаним договором проценти банк сплачував до 1 жовтня 2001 року.

На цих же умовах вона 11 вересня 2001 року передала банку в особі Маріупольської філії 50 тис. доларів США згідно з договором № 927.

Позивачка просила позовні вимоги задовольнити, стягнути з відповідача на її користь загальну суму внесків, суму невиплачених процентів за внесками, 3% річних за невиконання зобов’язань.

Рішенням Жовтневого районного суду м. Маріуполя Донецької області від 9 червня 2008 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Донецької області від 21 серпня 2008 року, позов задоволено частково.

Стягнуто із ЗАТ КБ "ПриватБанк" на користь ОСОБА_1 заборгованість за внесками в розмірі 2 910 000 грн., проценти за користування внесками в розмірі 265 576 грн. 30 коп., 3% річних за прострочення зобов’язань 436 500 грн.

У касаційній скарзі ЗАТ КБ "ПриватБанк" ставить питання про скасування судових рішень, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального та процесуального права, і направлення справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Рішення є законним тоді, коли суд, виконавши всі вимоги цивільного процесуального законодавства й всебічно перевіривши обставини, вирішив справу у відповідності з нормами матеріального права, що підлягають застосуванню до даних правовідносин.

Обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, що мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, відповідають дійсності та підтверджуються достовірними доказами, дослідженими в судовому засіданні.

Частково задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, виходив із того, що договори спеціальних термінових внесків відповідали вимогам ст. 153 ЦК УРСР, оскільки мали просту письмову форму й містили всі умови, необхідні для договору цього виду: розмір вкладів, розмір процентів за користування внесками, порядок їх нарахування, термін дії договорів, що також відповідало вимогам п. 12 Правил здійснення депозитних операцій для банківських депозитів ( далі – Правила), затверджених постановою Правління НБУ від 7 липня 1997 року (зі змінами). Ці договори були підписані повноважною особою відповідача – директором Маріупольської філії ЗАТ КБ "ПриватБанк" Кудіновою Т.М. – на підставі довіреності та відповідно до п. 4 Положення про Маріупольську філію.

Проте таких висновків суди дійшли з порушенням норм процесуального права та внаслідок неправильного застосування норм матеріального права.

Відповідно до ст. 384 ЦК УРСР громадяни можуть зберігати кошти в кредитних установах, розпоряджатися вкладами, одержувати по вкладах доход у вигляді процентів, а порядок розпорядження вкладами, внесеними в кредитні установи, визначається їх статутами та виданими у встановленому порядку правилами.

Згідно зі ст. 153 ЦК УРСР договір вважається укладеним, коли між сторонами в потрібній у належних випадках формі досягнуто згоди по всіх істотних умовах. Істотними є ті умови договору, які визнані такими за законом або необхідні для договорів даного виду, а також всі ті умови, щодо яких за заявою однієї з сторін повинно бути досягнуто згоди.

У своїх запереченнях на позовну заяву представник відповідача вказував на те, що для виникнення прав та обов’язків банку перед вкладником останньому необхідно внести до каси банку суму депозиту, саме у цей моменту у банку виникає зобов’язання щодо повернення суми депозиту в обумовлений у договорі строк і виплати процентів за користування вкладом, що передбачено п. 1 договорів про спеціальні термінові вклади №№ 334, 335 від 1 квітня 2001 року, № 202 від 21 серпня 2001 року, № 927 від 11 вересня 2001 року. Тому для правильного вирішення справи необхідно з’ясувати, чи вносилися відповідні кошти ОСОБА_1 до каси банку та чим це підтверджується. Крім того, на договорах №№ 334, 335 указані дати їх укладення – 1 квітня 2001 року, хоча цей день був вихідним днем і відповідно ні банк, ні каси банку не працювали.

Пункт 1 Правил визначає поняття "депозит (вклад)" таким чином – це кошти, які надаються фізичними чи юридичними особами в управління резиденту, визначеному фінансовою організацією згідно із чинним законодавством України, або нерезиденту на чітко визначений строк і під процент та оформлюються відповідною угодою.

Аналогічно в п. 6 Правил визначено, що за договором банківського депозиту (вкладу) комерційний банк, який прийняв кошти від вкладника як у національній, так і в іноземній валюті, зобов’язується виплатити вкладнику суму депозиту (вкладу) та нараховані проценти у відповідній залученню валюті на умовах і в порядку, передбаченими договором.

Отже, права та обов’язки сторін депозитного договору виникають із моменту передачі банку коштів.

На ці обставини суди не звернули уваги та, не навівши правових обґрунтувань і не з’ясувавши відносин, які склалися між ЗАТ КБ "ПриватБанк" та позивачкою, передчасно дійшли висновків про укладення між сторонами договорів спеціальних термінових внесків із передачею коштів ЗАТ КБ "ПриватБанк" і зобов’язали останнє повернути ОСОБА_1 кошти.

За таких обставин ухвалені у справі судові рішення вважати обґрунтованими немає підстав. Такі рішення підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись ст. ст. 336, 338, 345 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України

Касаційну скаргу закритого акціонерного товариства комерційного банку "ПриватБанк" на рішення Жовтневого районного суду м. Маріуполя від 9 червня 2008 року та ухвалу Апеляційного суду Донецької області від 21 серпня 2008 року задовольнити.

Рішення Жовтневого районного суду м. Маріуполя від 9 червня 2008 року та ухвалу Апеляційного суду Донецької області від 21 серпня 2008 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.