6-17109св09 Про стягнення заборгованості за кредитним договором - 26.05.2010 Прийняття

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом відкритого акціонерного товариства "Райффайзен Банк Аваль" в особі Вінницької обласної дирекції до ОСОБА_1 ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором за касаційною скаргою відкритого акціонерного товариства "Райффайзен Банк Аваль" (далі – ВАТ "Райффайзен Банк Аваль") в особі Вінницької обласної дирекції на рішення Староміського районного суду м. Вінниці від 23 березня 2009 року та ухвалу апеляційного суду Вінницької області від 12 травня 2009 року,

У січні 2009 року ВАТ "Райффайзен Банк Аваль" в особі Вінницької обласної дирекції звернулось до суду з указаним позовом, посилаючись на те, що 27 червня 2007 року згідно з кредитним договором надало ОСОБА_1 кредитні кошти в розмірі 10 600 грн. зі сплатою 24% річних на строк до 26 червня 2010 року. Узяті на себе зобов’язання за кредитним договором ОСОБА_1 належним чином і в повному обсязі не виконувала, тому станом на 15 січня 2009 року допустила заборгованість за кредитом у розмірі 10 305 грн. 56 коп., за нарахованими відсотками в розмірі 3 362 грн. 27 коп. та пенею в розмірі 3 500 грн. 83 коп.

Оскільки відповідачка ОСОБА_2. згідно з договором поруки поручилась перед кредитором за виконання ОСОБА_1 свого зобов’язання, то позивач просив суд стягнути вказану суму солідарно з обох відповідачів.

Рішенням Староміського районного суду м. Вінниці від 23 березня 2009 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Вінницької області від 12 травня 2009 року, позов задоволено частково. Стягнуто із ОСОБА_1 на користь ВАТ "Райффайзен Банк Аваль" в особі Вінницької обласної дирекції заборгованість за кредитним договором від 27 червня 2007 року в розмірі 17 168 грн. 66 коп. та судові витрати в розмірі 201 грн. 69 коп. У позові до ОСОБА_2. відмовлено.

У касаційній скарзі ВАТ "Райффайзен Банк Аваль" в особі Вінницької обласної дирекції просить ухвалені судові рішення скасувати, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, і ухвалити нове рішення про задоволення позову в повному обсязі.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Відповідно до вимог ст. 324 ЦПК України підставами для касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Судом установлено, що 27 червня 2007 року між кредитором, ВАТ "Райффайзен Банк Аваль", та ОСОБА_1 укладений кредитний договір про надання їй кредиту у вигляді невідновлювальної кредитної лінії з лімітом 10 600 грн. на строк до 26 червня 2010 року зі сплатою 24% річних, а з ОСОБА_2. – договір поруки. Оскільки ОСОБА_1 своїх зобов’язань не виконала, станом на 15 січня 2009 року за нею рахується заборгованість за кредитом у розмірі 10 305 грн. 56 коп., за відсотками за користування кредитом у розмірі 3 362 грн. 27 коп. – і пенею за несвоєчасне повернення кредиту за період з 16 серпня 2007 року до 15 серпня 2008 року в розмірі 3 500 грн. 83 коп.

Задовольняючи позов частково та стягуючи заборгованість за кредитним договором лише з боржника ОСОБА_1, суд першої інстанції виходив із того, що лише вона брала кредит для задоволення власних потреб, однак порушила свої договірні зобов’язання, тому з неї підлягає стягненню на користь ВАТ "Райффайзен Банк Аваль" в особі Вінницької обласної дирекції заборгованість за кредитним договором. Відмовляючи в позові до поручителя, суд посилався на те, що ОСОБА_2. уклала договір поруки виключно на ґрунті довірливих відносин і з ОСОБА_1 та не передбачала умисного ухилення останньої від виконання умов кредитного договору.

З таким висновком місцевого суду погодився й суд апеляційної інстанції.

Проте повністю погодитись із цим висновком судів попередніх інстанцій не можна, оскільки суди дійшли його з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Згідно зі ст. 554 ЦК України в разі порушення боржником зобов’язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, при чому поручитель відповідає у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, пені.

Відповідно до ч. 1 ст. 543 ЦК України в разі солідарного обов’язку боржників (солідарних боржників) кредитор має право вимагати виконання обов’язку частково або в повному обсязі як від усіх боржників разом, так і від будь-кого з них окремо.

Судом першої та апеляційної інстанцій досліджувався договір поруки і не встановлено обставин його недійсності. Отже, немає підстав для невиконання сторонами зобов’язань за цим договором.

Згідно зі ст. 559 ЦК України порука припиняється: з припиненням забезпеченого нею зобов'язання, а також у разі зміни зобов'язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності; якщо після настання строку виконання зобов'язання кредитор відмовився прийняти належне виконання, запропоноване боржником або поручителем; у разі переведення боргу на іншу особу, якщо поручитель не поручився за нового боржника; після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя. Якщо строк основного зобов'язання не встановлений або встановлений моментом пред'явлення вимоги, порука припиняється, якщо кредитор не пред'явить позову до поручителя протягом одного року від дня укладення договору поруки.

У зв’язку з викладеним висновок суду про стягнення заборгованості з боржника ОСОБА_1 відповідає вимогам закону. Проте у порушення вимог ст. ст. 212- 214 ЦПК України суд не дав оцінки вищезазначеним нормам матеріального права та не обґрунтував з огляду на правові норми підстави для відмови в задоволенні вимоги позивача про стягнення кредитної заборгованості також і з поручителя ОСОБА_2.

Апеляційний суд на такі порушення уваги не звернув.

За таких обставин рішення судів у частині відмови в задоволенні позову не відповідають вимогам ст. 213 ЦПК України щодо законності й обґрунтованості, а зазначені вище порушення призвели до неправильного вирішення спору, що в силу ст. 338 ЦПК України є підставою для скасування ухвалених судових рішень із передачею справи в цій частині на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України

Касаційну скаргу ВАТ "Райффайзен Банк Аваль" в особі Вінницької обласної дирекції задовольнити частково.

Рішення Староміського районного суду м. Вінниці від 23 березня 2009 року та ухвалу апеляційного суду Вінницької області від 12 травня 2009 року в частині відмови в задоволенні позову до ОСОБА_2 скасувати, справу в цій частині передати на новий розгляд до суду першої інстанції. В іншій частині судові рішення залишити без змін.