Колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України у складі:

головуючого Яреми А.Г.,

суддів: Левченка Є.Ф., Лихути Л.М.,

Охрімчук Л.І., Сеніна Ю.Л.,

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1до приватного підприємства "Полтавамоторсервіс" про стягнення заборгованості із заробітній платі, компенсації за невикористану відпустку, середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та відшкодування моральної шкоди,

У березні 2008 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до приватного підприємства "Полтавамоторсервіс" (далі - ПП "Полтавамоторсервіс") про стягнення заборгованості із заробітної плати, компенсації за невикористану відпустку, середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та відшкодування моральної шкоди, посилаючись на те, що 31 травня 2007 року між ним і відповідачем був укладений строковий договір, відповідно до якого він був прийнятий на роботу на строк з 1 червня 2007 року до 31 грудня 2007 року з чотигодинним робочим тижнем, вільним робочим графіком та оплатою праці 2 тис. грн. на місяць.

Позивач зазначав, що 22 лютого 2008 року він звернувся до ПП "Полтавамоторсервіс" з листом, в якому просив провести з ним розрахунок при звільненні, однак до цього часу відповідач вказане не зробив, а тому ОСОБА_1 просив стягнути з нього 2 400 грн. заборгованості із заробітної плати за період з листопада до грудня 2007 року, 1 604 грн. 40 коп. компенсації за невикористану відпустку, 5 714 грн. 29 коп. середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та 3 тис. грн. на відшкодування моральної шкоди.

У процесі розгляду справи позивач збільшив свої позовні вимоги та просив стягнути з відповідача 10 880 грн. заборгованості із заробітної плати, 8 тис. грн. середнього заробітку за час затримки розрахунку, 3 тис. грн. на відшкодування моральної шкоди.

Рішенням Київського районного суду м. Полтави від 19 вересня 2008 року позов ОСОБА_1 задоволено частково. Стягнуто з ПП "Полтавамоторсервіс" на користь ОСОБА_1 заборгованість із заробітної плати в розмірі 385 грн. 22 коп., компенсацію за невикористану відпустку в розмірі 944 грн. 73 коп., середній заробіток за час затримки розрахунку в розмірі 15 142 грн. 06 коп., 100 грн. на відшкодування моральної шкоди.

Рішенням апеляційного суду Полтавської області від 10 грудня 2008 року рішення Київського районного суду м. Полтави від 19 вересня 2008 року в частині стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку в розмірі 15 142 грн. 06 коп. скасовано та ухвалено нове рішення, яким у задоволенні цих позовних вимог відмовлено. В іншій частині рішення суду першої інстанції залишено без змін.

У касаційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати рішення апеляційного суду Полтавської області від 10 грудня 2008 року та залишити в силі рішення Київського районного суду м. Полтави від 19 вересня 2008 року, посилаючись на порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права.

Колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Згідно зі ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Відповідно до положень ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема, питання: чи мали місце обставини, якими обґрунтовуються вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються.

Судом установлено, що 31 травня 2007 року між ПП "Полтавамоторсервіс" та ОСОБА_1 був укладений строковий трудовий договір, відповідно до якого він був прийнятий на посаду інженера-програміста на строк з 1 червня 2007 року до 31 грудня 2007 року.

Згідно з пп. 6, 7 контракту для позивача встановлювався один чотирьохгодинний робочий день на тиждень з вільним робочим графіком та заробітною платою в розмірі 2 тис. грн. на місяць.

Наказом № 4а від 25 січня 2008 року ОСОБА_1 звільнено з роботи з 31 грудня 2007 року на підставі п. 4 ст. 40 КЗпП України за прогули без поважних причин. При звільненні позивача з роботи йому не була виплачена нарахована заробітна плата за відпрацьований у грудні 2007 року тиждень у розмірі 385 грн. 22 коп.

Згідно зі ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нарахування суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції в частині стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, апеляційний суд посилався на те, що позивач не звертався за проведенням такого розрахунку до 26 лютого 2008 року, а тому ці вимоги задоволенню не підлягають. Крім того вказав, що відповідач неодноразово звертався до позивача з викликами з'явитися для проведення розрахунків, але останній не реагував на ці звернення.

Проте судом установлено, що ОСОБА_1 з заявою про перерахування йому заробітної плати на пластикову картку і проведення з ним остаточного розрахунку звернувся 22 лютого 2008 року, яка підприємством була отримана 26 лютого 2008 року, але заробітну плату позивачу не було перераховано.

Листи від 6 лютого 2008 року та від 26 березня 2008 року, що надсилались позивачу відповідачем і на які посилався апеляційний суд, відмовляючи в задоволенні про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку, стосувались пропозиції позивачу прийти на роботу й надати пояснення про причини відсутності на роботі та належним чином оформити звільнення й не містили пропозиції отримати остаточний розрахунок (а.с. 3-53).

Визначаючи розмір заробітку за час затримки розрахунку, суд першої інстанції обґрунтовано обчислював його за період з наступного дня після отримання відповідачем вимоги про проведення розрахунку - з 27 лютого 2008 року, а не із часу звільнення.

При встановленні зазначених фактів судом першої інстанції не було порушено норм процесуального та матеріального права, рішення цього суду відповідає вимогам закону.

За таких обставин рішення суду апеляційної інстанції підлягає скасуванню із залишенням у силі рішення суду першої інстанції з підстав, передбачених ст. 339 ЦПК України.

Керуючись ст. ст. 336, 339 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України

Касаційну скаргу ОСОБА_1задовольнити.

Рішення апеляційного суду Полтавської області від 10 грудня 2008 року скасувати, рішення Київського районного суду м. Полтави від 19 вересня 2008 року залишити без змін.

Ухвала оскарженню не підлягає.