Колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України в складі:

головуючого Гнатенка А.В.,

суддів: Барсукової В.М., Григор’євої Л.І.,

Данчука В.Г., Луспеника Д.Д.,

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, треті особи: Друга Запорізька державна нотаріальна контора, приватний нотаріус Запорізького міського нотаріального округу ОСОБА_9, про визнання договору купівлі-продажу квартири частково недійсним, переведення прав і обов'язків покупця, виключення квартири зі спадкового майна та визнання права власності на квартиру за касаційною скаргою ОСОБА_5 на рішення апеляційного суду Запорізької області від 13 травня 2009 року,

У лютому 2008 року ОСОБА_3 звернулася до суду з указаним позовом, посилаючись на те, що за власні кошти 8 червня 2001 року придбала в ОСОБА_6 і ОСОБА_7 квартиру АДРЕСА_1, власноруч передавши їм кошти ще до нотаріального посвідчення договору. Проте в силу поважних причин (через хворобу) не могла бути особисто присутньою під час нотаріального посвідчення договору, тому він був оформлений на ім’я ОСОБА_10, з яким вона знаходилась у фактичних шлюбних відносинах та який за їхньою домовленістю в подальшому повинен був подарувати їй цю квартиру. Оскільки у вересні 2007 року ОСОБА_10 раптово помер, а її право власності на квартиру оспорюється його спадкоємцями, позивачка просила визнати договір купівлі-продажу вказаної квартири в частині покупця недійсним, перевести на неї права та обов’язки покупця, виключити квартиру зі спадкової маси, визнати за нею право власності на квартиру. Крім того, враховуючи викладене позивачка просила поновити строк позовної давності на звернення до суду.

Рішенням Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 19 березня 2009 року в задоволенні позову відмовлено.

Рішенням апеляційного суду Запорізької області від 13 травня 2009 року рішення місцевого суду скасовано. Визнано поважними причини пропущення ОСОБА_3 строку позовної давності та поновлено цей строк. Позов задоволено. Визнано частково недійсним договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1, укладений 8 червня 2001 року між ОСОБА_6, ОСОБА_7 і ОСОБА_10; переведено права та обов’язки покупця на позивачку; за нею визнано право власності на квартиру; квартиру виключено зі складу спадщини.

У касаційній скарзі ОСОБА_5, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить рішення апеляційного суду скасувати й направити справу на новий розгляд.

Касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до вимог ст. 324 ЦПК України підставами для касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, що позивачка без поважних причин пропустила строк позовної давності на звернення до суду, тому підстав для задоволення її заяви про поновлення цього строку немає, а крім того, відповідачка ОСОБА_5 звернулась до суду із заявою про застосування наслідків спливу позовної давності.

Скасовуючи рішення місцевого суду та в повному обсязі задовольняючи позов, апеляційний суд виходив із того, що спірний договір купівлі-продажу квартири суперечить ст. ст. 203, 215 ЦК України, які є аналогічними ст. 48 ЦК УРСР, чинного на час укладення договору; квартира була придбана за кошти позивачки, тому на неї слід перевести права та обов’язки покупця з виключенням квартири зі спадкової маси. Оскільки ОСОБА_3 пропустила строк позовної давності з поважних причин, тому що померлий ОСОБА_10 до часу своєї смерті в 2007 році визнавав за нею право на квартиру, суд цей строк поновив.

Проте погодитись із такими висновками апеляційного суду не можна, оскільки суд дійшов їх із порушенням норм матеріального та процесуального права.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Згідно зі ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Зазначеним вимогам закону рішення апеляційного суду не відповідає, оскільки в порушення цих норм права та вимог ст. 316 ЦПК України суд не визначився з характером спірних правовідносин і нормою права, яка підлягає застосуванню до них. Так, згідно з п. 4 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України (435-15) цей Кодекс застосовується до цивільних відносин, що виникли після набрання ним чинності. Оскільки оспорений договір купівлі-продажу був укладений у 2001 році, то правових підстав для застосування положень ст. ст. 203, 215 ЦК України щодо визнання його недійсним апеляційний суд належним чином не навів. Крім того, зазначаючи, що ці положення закону є аналогічними ст. 48 ЦК УРСР, чинного на час укладення спірного договору купівлі-продажу, суд, по-перше, на цю норму права як на підставу для задоволення позову не посилався, ухвалюючи рішення, а, по-друге, не звернув уваги на те, що ця норма права підлягає застосуванню лише в разі доведення, що угода є такою, що не відповідає вимогам чинного законодавства, і на таке законодавство повинно бути посилання в самому рішенні.

Крім того, застосовуючи положення ст. 362 ЦК України про переведення на позивачку прав та обов'язків покупця за спірним договором купівлі-продажу, суд не обґрунтував свій висновок щодо можливості застосування цієї норми права до спірних правовідносин у поєднанні з вимогою про недійсність правочину з підстав ст. 48 ЦК УРСР і не звернув уваги на необхідність у цьому випадку обов’язкової умови – внесення на депозитний рахунок певної грошової суми – та спеціальної позовної давності в один рік.

Апеляційний суд дійшов правильного висновку про те, що відмовити в позові внаслідок пропущення строку позовної давності можна лише в разі наявності в позивачки права на задоволення позову, оскільки в іншому випадку належить відмовити в позові за безпідставністю вимоги, проте, поновлюючи цей строк, виходив із того, що про порушення свого права ОСОБА_3 довідалася лише після смерті в 2007 році ОСОБА_10, оскільки до цього часу він визнавав за нею право на квартиру. Разом із тим у такому разі в суду не було підстав для додаткового вирішення питання про поновлення цього строку, оскільки він не був пропущеним. Проте, ураховуючи, що позивачка знала про оформлення в 2001 році спірного договору купівлі-продажу квартири, наведені апеляційним судом мотиви є передчасними й не знаходячись у цей період у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_10, не можна вважати, що придбана ним квартира є спільним майном подружжя. Крім того, у договорі купівлі-продажу квартири зазначено, що продавець отримав гроші саме від покупця, тобто від ОСОБА_10 (п. 4 договору).

За таких обставин рішення апеляційного суду не може вважатись законним і обґрунтованим та в силу ст. 338 ЦПК України підлягає скасуванню, а справа – передачі на новий апеляційний розгляд.

Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України

Касаційну скаргу ОСОБА_5 задовольнити.

Рішення апеляційного суду Запорізької області від 13 травня 2009 року скасувати, справу передати на новий апеляційний розгляд.

Ухвала оскарженню не підлягає.