Колегія суддів Судової палати у цивільних справах

Верховного Суду України в складі:

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1, ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про визнання права власності та виділення в натурі частини жилого будинку,

У листопаді 2001 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 звернулись до суду з позовом до ОСОБА_3 про визнання права власності на частину жилого будинку, що розташований АДРЕСА_1, та його поділ.

Зазначали, що ОСОБА_1 з 11 квітня 1978 року перебувала з відповідачем у зареєстрованому шлюбі. Від шлюбу мають сина ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1. Станом на 15 квітня 1991 року вони та ОСОБА_3 мешкали в с. Рудня Летичівського району Хмельницької області і їхнє господарство відносилось до колгоспного двору.

ІНФОРМАЦІЯ_2 померла ОСОБА_4 і після її смерті відкрилась спадщина на частину майна, яку прийняв відповідач. Згідно з рішенням Руднянської сільської ради Летичівського району Хмельницької області № 18 від 12 листопада 1992 року ОСОБА_3 було видане свідоцтво про право власності на жилий будинок з господарськими спорудами, що розташований АДРЕСА_1.

Посилаючись на те, що вони та ОСОБА_3 були членами колгоспного двору та на час отримання свідоцтва про право власності на жилий будинок із господарськими спорудами, що розташований АДРЕСА_1, проживали разом, але через неприязні стосунки вимушені були залишити жилий будинок, позивачі просили визнати свідоцтво про право власності на зазначений жилий будинок частково недійсним; визнати за ними право власності на частину жилого будинку, що розташований АДРЕСА_1, та виділити їм у натурі частину зазначеного жилого будинку з господарськими спорудами.

Справа розглядалась судами неодноразово.

Рішенням Летичівського районного суду Хмельницької області від 9 червня 2008 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Хмельницької області від 14 липня 2008 року, позовні вимоги ОСОБА_1 та ОСОБА_2 задоволено. Визнано частково недійсним свідоцтво про право власності, видане ОСОБА_3 Визнано за ОСОБА_1 та ОСОБА_2 право власності на частину жилого будинку з господарськими спорудами, що розташованийАДРЕСА_1, як майно колгоспного двору. Проведено поділ зазначеного будинку.

У касаційній скарзі ОСОБА_3 просить скасувати ухвалені у справі судові рішення та передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Судами встановлено, що позивачі були членами колгоспного двору, головою якого була мати відповідача - ОСОБА_4 Після припинення існування колгоспного двору позивачі не втратили право власності на майно, що належало колгоспному двору.

Відповідно до п. 6 постанови Пленуму Верховного Суду України від 22 грудня 1995 року № 20 (v0020700-95) "Про судову практику у справах про захист права приватної власності" до правовідносин, що виникли до прийняття 15 квітня 1991 року Закону України "Про власність" (697-12) , застосовується діюче на той час законодавство. Зокрема, спори щодо майна колишнього колгоспного двору, яке було придбане до 15 квітня 1991 року, мають вирішуватися за нормами, що регулювали власність цього двору, а саме право власності на майно, яке належало колгоспному двору і зберігалося після припинення його існування, мають ті члени двору, які до 15 квітня 1991 року не втратили права на частку в його майні.

Розмір частки члена колгоспного двору визначається виходячи з рівності часток усіх його членів, включаючи неповнолітніх та непрацездатних. Частку працездатного члена двору може бути зменшено або відмовлено у її виділенні при недовгочасному його перебуванні у складі двору або незначній участі працею чи коштами в господарстві двору.

Установлюючи, що станом на 15 квітня 1991 року право на частку в майні колгоспного двору мали позивачі, відповідач та мати відповідача, суд правильно визнав їхні частки в майні колгоспного двору виходячи з рівності часток усіх його членів.

При цьому суди обґрунтовано вважали, що ОСОБА_3 успадкував частку своєї матері - ОСОБА_4, яка померла в 1992 році, у зв`язку із чим він набув право власності тільки на частину жилого будинку АДРЕСА_1, та підставно визнали частково недійсним видане ОСОБА_3 свідоцтво про право власності на весь будинок.

Ухвалені у справі судові рішення відповідають установленим обставинам справи та вимогам матеріального закону, а викладені в касаційній скарзі доводи зазначених висновків не спростовують.

Ураховуючи викладене, колегія суддів вважає за необхідне відмовити в задоволенні касаційної скарги.

Згідно із ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Відповідно до вимог ст. 335 ЦПК України під час розгляду справи у касаційному порядку суд перевіряє в межах касаційної скарги правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Оскільки з матеріалів справи та змісту касаційної скарги не вбачається порушення судами норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає за необхідне відхилити касаційну скаргу.

Керуючись ст.ст. 336, 337 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України

Касаційну скаргу у ОСОБА_3 відхилити.

Рішення Летичівського районного суду Хмельницької області від 9 червня 2008 року та ухвалу апеляційного суду Хмельницької області від 14 липня 2008 року залишити змін.

Ухвала оскарженню не підлягає.