Колегія суддів Вищого адміністративного суду України в складі суддів: Калашнікової О.В., Стрелець Т.Г., Єрьоміна А.В.,

розглянувши у порядку письмового провадження справу за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Голосіївського районного суду м. Києва від 31 серпня 2016 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 11 жовтня 2016 року у справі № 752/12068/16-а за позовом ОСОБА_1 до Правобережного об'єднаного управління Пенсійного фонду України в м. Києві про визнання права на пенсію, -

ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до Правобережного об'єднаного управління Пенсійного фонду України в м. Києві, в якому просив визнати його права на пенсію за віком на пільгових умовах відповідно до пункту "б" статті 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення" з 55 років, тобто з 24 вересня 2008 року.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідачем було невірно обраховано загальний трудовий та пільговий стаж позивача, в результаті чого неправомірно відмовлено у визнанні його права на призначення пільгової пенсії.

Постановою Голосіївського районного суду м. Києва від 31 серпня 2016 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 11 жовтня 2016 року, у задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись з ухваленими по справі рішеннями, ОСОБА_1 звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення судів першої і апеляційної інстанцій та ухвалити нове судове рішення про задоволення позовних вимог, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права.

Перевіривши правову оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, матеріали касаційної скарги, проаналізувавши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права колегія суддів Вищого адміністративного суду України зазначає наступне.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 04 травня 2016 року ОСОБА_1 звернувся до Правобережного об'єднаного управління Пенсійного фонду України в м. Києві, в листі просив повідомити чи має він на пенсію за віком на пільгових умовах відповідно до п. б ст. 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення" в 55 років.

Листом № 329/03/Ч-185/1 від 25.05.2015 року Правобережним об'єднаним управлінням Пенсійного фонду України в м. Києві повідомлено, що ОСОБА_1, 24,09.1953 року народження, має право на призначення пенсії за віком відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" (1058-15) , так як він досяг пенсійного віку, передбаченого ст. 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".

Крім, того листом № 534/03М-185/1 від 04.07.2016 року в додаток до листа від 25.05.2016 року № 329/03/Ч-185/1 Правобережним об'єднаним управлінням Пенсійного фонду України в м.Києві повідомлено, що станом на 30.04.2016 року загальний страховий стаж ОСОБА_1 становить - 19 років 11 місяців 14 днів, що є достатнім для призначення пенсії на пільгових умовах за списком № 2 відповідно п.б ст. 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення" та повідомлено, що він має право на призначення пенсії за віком відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" (1058-15) та рекомендовано звернутися до Правобережного об'єднаного управління Пенсійного фонду України в м. Києві з необхідними документами.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог суди першої і апеляційної інстанцій виходили з того, що під час розгляду даної справи не встановлено протиправного втручання відповідача в права та інтереси заявника. Позивачем не доведено, що поведінка територіального органу Пенсійного фонду України в установлених правовідносинах має безпосередній вплив на його суб'єктивні права та обов'язки, а тому відсутні підстави для задоволення позову.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України з цього приводу звертає увагу на наступне.

Відповідно до пункту "б" ч. 1 ст. 13 Закону "Про пенсійне забезпечення" № 1788-ХІІ мають право на пенсію за віком на пільгових умовах, незалежно від місця останньої роботи, працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах зі шкідливими і важкими умовами праці, - за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць: чоловіки - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 25 років, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах.

Згідно з п. б ст. 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення" № 1788-ХІІ від 05.11.1991 року ( в редакції закону від 24.12.2015 № 911-VIII (911-19) ), на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 30 років у чоловіків, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах, і не менше 25 років у жінок, з них не менше 10 років на зазначених роботах.

Як вірно зазначено судами, подання та оформлення документів для призначення пільгової пенсії здійснюється згідно з Порядком подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", затвердженим постановою правління Пенсійного фонду України 25.11.2005 N 22-1 (z1566-05) .

Пунктом 4.1 розділу IV вказаного Порядку встановлено, що орган, що призначає пенсію, розглядає питання про призначення пенсії, перерахунок та поновлення виплати раніше призначеної пенсії, а також про переведення з одного виду пенсії на інший при зверненні особи з відповідною заявою (додаток 2).

Відповідно до пункту 4.7 цього розділу Порядку право особи на одержання пенсії установлюється на підставі всебічного, повного і об'єктивного розгляду всіх поданих документів органом, що призначає пенсію.

Таким чином, вирішення питання чи має право особа на одержання пенсії, в тому числі на пільгових умовах, відноситься до компетенції територіального органу Пенсійного фонду України. У разі відсутності підтвердження відповідного права уповноважений орган приймає рішення про відмову в призначенні пенсії.

Розглядаючи справу, суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що звертаючись до суду із даним позовом, позивач просить захистити його права на пільгову пенсію.

Під час розгляду справи не встановлено, що позивачем надавались відповідачу документи, передбачені вищевказаними нормативно-правовими актами, після досягнення віку, з якого виникає право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах, передбачених пунктом "б" статті 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення". І територіальний орган Пенсійного фонду України не приймав відносно позивача жодних рішень, в тому числі про відмову в призначенні пільгової пенсії.

У той же час, як свідчать матеріали справи, станом на день звернення позивача до територіального управління Пенсійного фонду України із заявою від 04 квітня 2016 року, заявник досяг установленого статтею 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" пенсійного віку, необхідного для призначення пенсії на загальних умовах. Відтак, на час спірних правовідносин позивач не вправі розраховувати на призначення пенсії відповідно до норм пункту "б" статті 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення".

Ураховуючи встановлені обставини, суди дійшли висновків, що відповідно до пункту 1 частини першої статті 17 Кодексу адміністративного судочинства України юрисдикція адміністративних судів поширюється на правовідносини, що виникають у зв'язку з здійсненням суб'єктом владних повноважень владних управлінських функцій.

Проте, колегія суддів вважає за необхідне звернути увагу на наступне.

Згідно частини першої статті 2 цього Кодексу завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

Відповідно до частини першої статті 6 Кодексу кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.

Таким чином, до адміністративного суду вправі звернутися кожна особа, яка вважає, що її право чи охоронюваний законом інтерес порушено чи оспорюється. Тобто, право особи на звернення до адміністративного суду обумовлено суб'єктивним уявленням особи про те, що її певні права чи законні інтереси у сфері публічно-правових відносин потребують захисту.

Обов'язковою умовою здійснення такого захисту судом є наявність відповідного порушення прав чи інтересів заявника, а ознакою такого порушення є зміна стану його суб'єктивних прав та обов'язків, тобто припинення чи неможливість реалізації її права та/або виникнення додаткового обов'язку.

Суд апеляційної інстанції, відмовляючи у позові, дійшов висновку, що позивач на момент спірних правовідносин у будь-якому разі не має можливості реалізувати право на пенсію на пільгових умовах, про яке він стверджує, незалежно від поведінки суб'єкта владних повноважень. Таким чином, під час розгляду даної справи не встановлено протиправного втручання відповідача в права та інтереси заявника. Позивачем не доведено, що поведінка територіального органу Пенсійного фонду України в установлених правовідносинах має безпосередній вплив на його суб'єктивні права та обов'язки.

Разом з тим, колегія суддів вважає такий висновок передчасним, оскільки судами попередніх інстанцій залишено поза увагою той факт, що підставою звернення позивача до суду із зазначеним позовом стало невизнання відповідачем його права на призначення пільгової пенсії саме на момент досягнення позивачем 55 років, а не на момент звернення із відповідною заявою.

Причиною такого невизнання стало, на думку позивача, невірне обчислення органом Пенсійного фонду загального трудового та пільгового стажу позивача.

Зокрема, у касаційній скарзі позивач зазначає, що відповідно до документів, доданих до заяви, його загальний стаж становить 37 років, 3 місяці і 8 днів, а не 19 років, 11 місяців 14 днів, як зазначено у листі відповідача. Пільговий стаж становить більше, ніж 12 років, 6 місяців, що підтверджує його право на призначення пільгової пенсії у 55 років.

Проте, судами попередніх інстанцій не досліджено дані обставини, не надано їм належної правової оцінки, внаслідок чого суди дійшли передчасних висновків про відсутність підстав для задоволення позову.

Відповідно до ст. 159 КАС України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

За змістом п.3 ч.1 ст. 163 КАС України у мотивувальній частині зазначаються обставини, встановлені судом із посиланням на докази, мотиви неврахування окремих доказів, а також мотиви, з яких суд виходив при ухваленні рішення, і положення закону, якими він керувався.

В мотивувальній частині рішення наводяться дані про встановлені судом обставини, що мають значення для справи, їх юридичну оцінку та визначені відповідно до них правовідносини, а також оцінка всіх доказів, з яких виходив суд при вирішенні спору; визнаючи одні і відхиляючи інші докази, суд повинен це обґрунтувати.

Згідно з ч.1 ст. 138 КАС України предметом доказування є обставини, якими обґрунтовуються позовні вимоги чи заперечення або які мають інше значення для вирішення справи та які належить установити при ухваленні судового рішення у справі.

Мотивувальна частина кожного рішення повинна мати також посилання на закон та інші нормативні акти матеріального права і у відповідних випадках - на норми Конституції України (254к/96-ВР) , на підставі яких визначено права й обов'язки сторін у спірних правовідносинах, на відповідні статті КАС України (2747-15) та інші норми процесуального права, керуючись якими суд встановив обставини справи, права й обов'язки сторін; в мотивувальній частині рішення можуть також використовуватися посилання на рішення Конституційного Суду України, відповідні рішення Верховного Суду України (стаття 244-2 КАС України), а також посилання на рішення Європейського суду з прав людини; проте саме лише посилання в мотивувальній частині на положення законодавства без належного наведення мотивів застосування певних норм права або незастосування інших норм, на які посилається сторона при обґрунтуванні своїх вимог, не може вважатися належною юридичною кваліфікацією (п.9 Постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України від 20.05.2013 р. № 7 "Про судове рішення в адміністративній справі" (v0007760-13) ).

Також в пункті 42 рішення "Бендерський проти України" від 15.11.2007 р. Європейський суд з прав людини зазначив, що відповідно до практики, яка відображає принцип належного здійснення правосуддя, судові рішення мають в достатній мірі висвітлювати мотиви, на яких вони базуються. Межі такого обов'язку можуть різнитися залежно від природи рішення та мають оцінюватись в світлі обставин кожної справи (див. рішення "Руїз Торійа проти Іспанії" від 09.12.1994 р.). Конвенція не гарантує захист теоретичних та ілюзорних прав, а гарантує захист прав конкретних та ефективних (рішення "Артіко проти Італії" від 13.05.1980 р.). Право може вважатися ефективним, тільки якщо зауваження сторін насправді "заслухані", тобто належним чином вивчені судом (cf."Дюлоранс проти Франції", п.34553/97, п.33, від 21.03.2000 р.; "Донадзе проти Грузії", n 74644/01, пп.32 et 35, від 07.03.2006 р.).

Крім того, Європейський суд з прав людини у п.23 та п.25 Рішення "Проніна проти України" від 18.07.2006р. вказав, що суди зобов'язані давати обґрунтування своїх рішень за аргументами, які сторона може представити в суд, та проаналізувати позов з точки зору цих аргументів.

За правилами ст. 227 КАС України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

Зважаючи на те, що допущені судами порушення норм процесуального права не можуть бути усунуті судом касаційної інстанції, який процесуальним законом позбавлений можливості досліджувати докази і встановлювати обставини, рішення судів попередніх інстанцій підлягають скасуванню, а справа - направленню на новий розгляд до суду першої інстанції, якому слід дослідити усі викладені вище обставини і прийняти обґрунтоване і законне судове рішення.

Керуючись статтями 160, 167, 220, 222, 227, 230, 231 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів,-

Касаційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити частково.

Постанову Голосіївського районного суду м. Києва від 31 серпня 2016 року та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 11 жовтня 2016 року - скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили через 5 днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі і може бути переглянута Верховним Судом України з підстав передбачених ст.ст. 237- 239 Кодексу адміністративного судочинства України.