Колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України в складі:

головуючого Сеніна Ю.Л.,

суддів: Данчука В.Г., Жайворонок Т.Є.,

Мазурка В.А., Охрімчук Л.І.,

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до виконавчого комітету Київської районної у м. Харкові ради про відшкодування матеріальної та моральної шкоди,

У липні 2007 року ОСОБА_1 звернулася до суду із зазначеним позовом, посилаючись на те, що вона з 1970 року проживає в квартирі АДРЕСА_1, 21 липня 1992 року уклала з відповідачем договір купівлі-продажу зазначеної квартири й стала її власником, проте в подальшому рішенням Київського районного суду м. Харкова від 12 листопада 2002 року цей договір було визнано недійсним і право власності на будинок АДРЕСА_1, в тому числі й на її квартиру, визнане за третіми особами - правонаступниками осіб, яким будинок належав на праві власності з 1899 року; тому виконавчий комітет Київської районної у м. Харкові ради як продавець зобов'язаний відшкодувати їй завдані збитки у розмірі дійсної вартості квартири, крім того, діями відповідача їй заподіяна також моральна шкода, так як вона втратила квартиру, в якій проживає з дня народження.

Позивачка під час розгляду справи уточнила та доповнила позов і просила стягнути з відповідача 459 585 грн. на відшкодування збитків, 25 000 грн. за завдану моральну шкоду та відшкодувати судові витрати.

Рішенням Київського районного суду м. Харкова від 9 липня 2008 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Харківської області від 18 листопада 2008 року, позов задоволено частково, постановлено стягнути з відповідача на користь позивачки 459 585 грн. на відшкодування матеріальної шкоди, 10 тис. грн. за завдану моральну шкоду, 1 700 грн. на відшкодування витрат по оплаті судового збору, 30 грн. - витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи, 1 517 грн. 58 коп. - витрат по оплаті проведення експертизи та 5 000 грн. - витрат на правову допомогу.

У касаційній скарзі виконавчий комітет Київської районної у м. Харкові ради просить скасувати ухвалені в справі судові рішення та передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права.

Касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Судом установлено, що за результатами розгляду справи за позовом ОСОБА_2 та ОСОБА_3 рішенням Київського районного суду м. Харкова від 12 листопада 2002 року визнано недійсним рішення виконавчого комітету Київської районної ради м. Харкова від 5 лютого 1991 року № 31-6 про видачу реєстраційних посвідчень на жилі будинки у частині будинку АДРЕСА_1, постановлено визнати недійсним договір купівлі-продажу квартири НОМЕР_1 у цьому будинку, укладений 21 липня 1992 року між ОСОБА_1. та виконавчим комітетом Київської районної ради м. Харкова, право власності на частину будинку АДРЕСА_1 визнано за ОСОБА_2 та ОСОБА_3

Також установлено, що ухвалою Апеляційного суду Харківської області від 12 січня 2004 року зазначене рішення було скасоване в частині стягнення з виконавчого комітету Київської районної ради м. Харкова на користь ОСОБА_1 коштів у зв'язку з визнанням недійсним договору, а справу в цій частині передано на новий розгляд до суду першої інстанції.

Задовольняючи частково позов, суд керувався статтями 48, 440, 440-1, 442 ЦК УРСР 1963 року й одночасно статтями 661, 1166, 1167 ЦК України та виходив із того, що вартість квартири НОМЕР_1 у будинку АДРЕСА_1 на час розгляду справи відповідно до висновку експертизи становить 459 585 грн., й саме ця сума підлягає стягненню з відповідача на користь позивачки на відшкодування матеріальної шкоди в зв'язку з тим, що квартира була в неї відсуджена, також неправомірними діями відповідача позивачці завдана моральна шкода, оскільки він продав ОСОБА_1 квартиру, яка йому не належала, й не запропонував позивачці жодної компенсації.

Проте з такими висновками суду погодитися не можна.

Згідно пункту 4 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України (435-15) , що набрав чинності з 1 січня 2004 року, цей Кодекс застосовується до цивільних відносин, що виникли після набрання ним чинності.

Відповідно до частини другої статті 48 ЦК УРСР 1963 року, чинного на час виникнення спірних правовідносин, по недійсній угоді кожна з сторін зобов'язана повернути другій стороні все одержане за угодою, а при неможливості повернути одержане в натурі - відшкодувати його вартість у грошах, якщо інші наслідки недійсності угоди не передбачені законом.

Натомість статтями 440, 440-1 ЦК УРСР 1963 року передбачене право особи на відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої їй іншою особою в рамках деліктних правовідносин між ними; за правилами статті 442 цього Кодексу відшкодуванню на загальних підставах підлягає шкода, заподіяна громадянинові незаконними діями державних і громадських організацій, а також службових осіб при виконанні ними службових обов'язків у галузі адміністративного управління.

Суд установив, що спір між сторонами виник у зв'язку з визнанням в 2002 році недійсним укладеного між ними договору купівлі-продажу квартири від 21 липня 1992 року, при цьому в порушення вимог статей 214, 215 ЦПК України на зазначене уваги не звернув, у достатньому обсязі не визначився із правовими підставами позову ОСОБА_1, характером спірних правовідносин та правовою нормою, що підлягає застосуванню, безпідставно застосував положення ЦК України (435-15) , до того ж одночасно керувався як статтею 48 ЦК УРСР 1963 року, так і статтями 440, 440-1, 442 цього Кодексу, при цьому не з'ясував чи виникли між сторонами деліктні правовідносини, не навів у рішенні достатніх мотивів, за якими визнав, що позивачці задана як матеріальна, так і моральна шкода саме в рамках деліктних правовідносин, не встановив та не зазначив у рішенні якими ж діями чи бездіяльністю відповідача позивачці заподіяна шкода, в чому полягає незаконність таких його дій та вина.

Не зазначив суд у рішенні й конкретної правової підстави для стягнення на користь ОСОБА_1 459 585 грн. - грошової суми, що відповідає вартості квартири на час розгляду справи, з огляду на те, що за визнаним недійсним договором купівлі-продажу квартири вона є покупцем і відповідно до частини другої статті 48 ЦК УРСР 1963 року має право вимагати від продавця повернення їй одержаного виконавчим комітетом Київської районної ради м. Харкова за угодою, тобто сплачених нею за квартиру коштів із урахуванням збитків у результаті інфляції.

Крім того, суд не перевірив чи розглянута справа за позовом ОСОБА_2 та ОСОБА_3 у частині стягнення з виконавчого комітету Київської районної ради м. Харкова на користь ОСОБА_1 коштів у зв'язку з визнанням недійсним договору купівлі-продажу квартири, хоча ухвалою Апеляційного суду Харківської області від 12 січня 2004 року рішення Київського районного суду м. Харкова від 12 листопада 2002 року в частині застосування передбачених законом наслідків недійсності угоди було скасоване, а справу в цій частині передано на новий розгляд до суду першої інстанції.

Апеляційний суд на зазначене уваги не звернув, у порушення вимог статей 303, 315 ЦПК України у достатній мірі не перевірив доводів апеляційної скарги, в ухвалі не зазначив конкретні обставини й факти, що спростовують такі доводи, і залишив рішення суду першої інстанції без змін.

За таких обставин ухвалені в справі судові рішення підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції з підстав, передбачених частиною другою статті 338 ЦПК України.

Керуючись статтею 336 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України

Касаційну скаргу виконавчого комітету Київської районної у м. Харкові ради задовольнити.

Рішення Київського районного суду м. Харкова від 9 липня 2008 року та ухвалу Апеляційного суду Харківської області від 18 листопада 2008 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.