Колегія суддів Судової палати у цивільних справах

Верховного Суду України в складі:

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в м. Синельниковому Дніпропетровської області, Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у Дніпропетровській області до ОСОБА_1 про відшкодування шкоди,

У листопаді 2005 року відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в м. Синельниковому Дніпропетровської області (далі - Відділення) звернулось до суду з позовом до ОСОБА_1 про відшкодування шкоди, завданої працівником під час виконання трудових обов`язків.

Зазначало, що ОСОБА_1, працюючи на посаді головного бухгалтера - завідуючої сектором бухгалтерського обліку та звітності Відділення, достовірно знаючи, що на рахунки Відділення помилково були зараховані кошти в розмірі 24 100 грн., у порушення порядку здійснення фінансових операцій Відділення, недбало віднеслась до виконання своїх службових обов`язків та без законних підстав перерахувала зазначені кошти приватному підприємству "Агроінвест - 2003".

9 червня 2004 року слідчим управління Міністерства внутрішніх справ України в Дніпропетровській області відносно ОСОБА_1 було порушено кримінальну справу за ч. 2 ст. 366, ч. 2 ст. 367 КК України.

8 вересня 2005 року Синельниківським міськрайонним судом Дніпропетровської області кримінальну справу за обвинуваченням ОСОБА_1 закрито на підставі п. "г" ст. 1 Закону України "Про амністію" № 2591-IV від 31 травня 2005 року.

Посилаючись на те, що ОСОБА_1 визнала себе винною в заподіянні шкоди Відділенню, позивач просив стягнути з неї 24 100 грн. у рахунок відшкодування завданої матеріальної шкоди.

Ухвалою Синельниківського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 24 травня 2007 року до участі у справі у якості співпозивача залучено Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у Дніпропетровській області (далі - Управління).

Співпозивач підтримав позовні вимоги Відділення. Самостійних вимог щодо предмету позову не заявляв.

Рішенням Синельниківського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 5 листопада 2007 року у задоволенні позовних вимог Відділення та Управління відмовлено.

Ухвалою апеляційного суду Дніпропетровської області від 19 березня 2008 року рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позову співпозивача - Управління скасовано, у решті - рішення суду першої інстанції залишено без змін.

У касаційній скарзі Відділення ставить питання про скасування ухвалених у справі судових рішень, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального та порушення норм процесуального права, і просить ухвалити нове рішення про задоволення заявлених позовних вимог

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог та заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; 6) як розподілити між сторонами судові витрати; 7) чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення; 8) чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову.

Ухвалені судові рішення зазначеним вимогам закону не відповідають.

Відмовляючи в задоволенні заявлених позовних вимог, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, виходив із того, що ОСОБА_1 не може нести відповідальність за завдану позивачам матеріальну шкоду, оскільки не була матеріально-відповідальною особою і, крім того, позивачі не надали доказів щодо розміру спричиненої шкоди.

Однак з такими висновками судів погодитись не можна.

Судом установлено, що відповідачка перебувала з Відділенням у трудових відносинах, згідно з наказом № 4к від 2 квітня 2001 року займала посаду головного бухгалтера - завідуючої сектором бухгалтерського обліку та звітності Відділення.

Наказом № 102к від 3 серпня 2004 року ОСОБА_1 звільнена із займаної посади за власним бажанням.

9 червня 2004 року слідчим управління Міністерства внутрішніх справ України в Дніпропетровській області відносно ОСОБА_1 було порушено кримінальну справу за ч. 2 ст. 366, ч. 2 ст. 367 Кримінального кодексу України.

8 вересня 2005 року Синельниківським міськрайонним судом Дніпропетровської області кримінальну справу по обвинуваченню ОСОБА_1 закрито на підставі п. "г" ст. 1 Закону України "Про амністію" № 2591-IV від 31 травня 2005 року.

Відповідно до п. 3 ст. 134 Кодексу законів про працю України працівники несуть матеріальну відповідальність у повному розмірі шкоди, завданої з їх вини підприємству, установі, організації, у випадку, коли шкоду завдано діями працівника, які мають ознаки діянь, переслідуваних у кримінальному порядку.

Обґрунтовуючи підстави покладення на відповідачку обов`язку відшкодувати завдану матеріальну шкоду, позивачі зазначали, що вона була заподіяна винними діями працівника, які мають ознаки діянь, переслідуваних у кримінальному порядку.

Вирішуючи спір, суд у порушення вимог ст. ст. 213, 214, 215 ЦПК України на вищезазначені вимоги Закону уваги не звернув; доводів сторін як на підтвердження, так і на заперечення позову належним чином не перевірив, у зв`язку із чим у достатньому обсязі не визначився з характером спірних правовідносин та правовою нормою, що підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Крім того, суд не взяв до уваги, що відповідно до ч. 4 ст. 61 ЦПК України вирок у кримінальній справі, що набрав законної сили або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення обов`язкові для суду, що розглядає справу про цивільно-правові наслідки дій особи, стосовно якої ухвалено вирок або постанову суду, з питань, чи мали місце ці дії та чи вчинені вони цією особою.

Апеляційний суд на зазначене уваги не звернув; у порушення вимог ст. ст. 303, 315 ЦПК належним чином не перевірив наведених у апеляційній скарзі доводів, в ухвалі не зазначив конкретних обставин і фактів, що спростовують такі доводи, і залишив рішення суду першої інстанції без змін.

За таких обставин судові рішення підлягають скасуванню з підстав, передбачених ч. 2 ст. 338 ЦПК України, з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись п. 2 ч. 1 ст. 336, ст. 338 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України

Касаційну скаргу відділення виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України в м. Синельниковому Дніпропетровської області задовольнити.

Рішення Синельниківського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 5 листопада 2007 року та ухвалу апеляційного суду Дніпропетровської області від 19 березня 2008 року скасувати.

Справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.