Колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України в складі:

головуючого Сеніна Ю.Л.,

суддів: Барсукової В.М., Лихути Л.М.,

Охрімчук Л.І., Романюка Я.М.,

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про стягнення суми авансу та неустойки й за зустрічним позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_3 про стягнення неустойки та відшкодування збитків,

У березні 2009 року ОСОБА_3 звернулася до суду із зазначеним позовом, посилаючись на те, що 27 серпня 2008 року вона уклала з відповідачем попередній договір, в який згодом були внесені зміни й доповнення, за умовами цього договору відповідач у строк до 11 грудня 2008 року зобов’язався продати їй квартиру АДРЕСА_1, а вона сплатила йому аванс у розмірі 20 тис. доларів США, проте у визначений строк договір купівлі-продажу не було укладено з вини ОСОБА_4, тому він за умовами попереднього договору зобов’язаний повернути їй аванс, а також сплатити неустойку в зв’язку з відмовою від укладення договору.

Позивачка просила стягнути з відповідача аванс у розмірі 154 тис. грн., 1 млн. 401 тис. 400 грн. неустойки та відшкодувати судові витрати.

ОСОБА_4 пред’явив зустрічний позов і просив стягнути з ОСОБА_3 1 млн. 878 тис. 800 грн. неустойки та 48 тис. 414 грн. 55 коп. на відшкодування збитків, посилаючись на те, що він у повному обсязі виконав свої обов’язки за попереднім договором, 11 грудня 2008 року був готовий укласти з ОСОБА_3 договір купівлі-продажу квартири, з’явився до нотаріуса, який підготував проект договору, проте ОСОБА_3 відмовилася купувати квартиру з мотивів відсутності в неї грошових коштів, а тому вона зобов’язана сплатити йому передбачену попереднім договором неустойку в зв’язку з відмовою від укладення договору купівлі-продажу та відшкодувати йому збитки, які він поніс унаслідок оплати робіт по реконструкції квартири на вимогу ОСОБА_3

Рішенням Ленінського районного суду м. Полтави від 10 серпня 2009 року в задоволенні позовів ОСОБА_3 та ОСОБА_4 відмовлено.

Рішенням Апеляційного суду Полтавської області від 28 жовтня 2009 року рішення суду першої інстанції в частині відмови в задоволенні позову ОСОБА_3 скасовано та ухвалено в цій частині нове рішення про часткове задоволення її позову, постановлено стягнути з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 159 тис. 960 грн. авансу, 159 тис. 960 грн. неустойки та 355 грн. 97 коп. на відшкодування судових витрат; у решті рішення суду першої інстанції залишене без змін.

У касаційній скарзі ОСОБА_4 просить скасувати рішення апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на порушення апеляційним судом норм матеріального та процесуального права.

Касаційна скарга підлягає задоволенню частково з таких підстав.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції в частині вирішення позову ОСОБА_3 та задовольняючи частково її позовні вимоги, апеляційний суд виходив із того, що 11 грудня 2008 року договір купівлі-продажу квартири сторони не уклали, тому згідно пункту 5 попереднього договору аванс у розмірі 20 тис. доларів США ОСОБА_4 повинен повернути ОСОБА_3 незалежно від того, з вини кого із сторін договір не укладений, а також він зобов’язаний сплатити ОСОБА_3 передбачену попереднім договором неустойку в розмірі 10 % від суми, що підлягає поверненню, за кожен день прострочення, але розмір цієї неустойки слід зменшити, так він не співмірний із розміром авансу.

Проте з такими висновками апеляційного суду цілком погодитися не можна.

Відповідно до частини першої статті 635 ЦК України попереднім є договір, сторони якого зобов’язуються протягом певного строку (у певний термін) укласти договір в майбутньому (основний договір) на умовах, встановлених попереднім договором.

Згідно з частиною другою статті 635 ЦК України сторона, яка необгрунтовано ухиляється від укладення договору, передбаченого попереднім договором, повинна відшкодувати другій стороні збитки, завдані простроченням, якщо інше не встановлено попереднім договором або актами цивільного законодавства.

За статтею 610 ЦК України порушенням зобов’язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов’язання (неналежне виконання).

Пунктом 3 статті 611 ЦК України передбачено, що в разі порушення зобов’язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Так згідно пункту 5 укладеного між сторонами 27 серпня 2008 року попереднього договору ОСОБА_4 зобов’язався повернути ОСОБА_3 одержаний від неї аванс у повній сумі протягом однієї доби з дня вимоги в разі, коли договір купівлі-продажу не відбудеться.

Разом із тим відповідно до пункту 7 цього договору сторони домовилися про те, що:

- той із них, хто необґрунтовано відмовлятиметься (ухилятиметься) від укладення договору купівлі-продажу у визначений у пункті 1 цього попереднього договору (чи додатково погоджений) термін та на вищезазначених (чи додатково погоджених) умовах, повинен відшкодувати другій стороні збитки, завдані простроченням чи відмовою від договору купівлі-продажу;

- той із них, хто відмовлятиметься (ухилятиметься) від укладення договору купівлі-продажу у визначений у пункті 1 цього попереднього договору (чи додатково погоджений) термін та на вищезазначених (чи додатково погоджених) умовах, повинен сплатити пеню у розмірі 100 (сто) відсотків від суми авансу, переданого за цим попереднім договором;

- при несвоєчасному поверненні авансу сплачується пеня в розмірі 10 (десять) відсотків від суми, що підлягає поверненню, за кожен день прострочення виконання.

Таким чином сторони у попередньому договорі визначили правові наслідки порушення зобов’язання в залежності від того, хто із них необґрунтовано відмовлятиметься (ухилятиметься) від укладення договору купівлі-продажу.

Зокрема, сторони погодилися, що неустойка в розмірі 100 % від суми авансу сплачується саме тією особою, яка необґрунтовано відмовиться укладати основний договір.

Відмовляючи в задоволенні позовів, суд першої інстанції виходив із того, що 11 грудня 2008 року ОСОБА_4 звернувся до нотаріуса та надав усі необхідні документи для посвідчення договору купівлі-продажу, а від укладення основного договору ухилилася саме ОСОБА_3, тому її позов безпідставний, до того ж саме ОСОБА_3 згідно пункту 7 попереднього договору зобов’язана сплатити ОСОБА_4 неустойку в розмірі 100 % від суми авансу – 20 тис. доларів США, але суму авансового платежу ОСОБА_4 утримує в себе, що дає підстави для висновку про одержання ним грошових коштів як неустойку від ОСОБА_3

Апеляційний суд у порушення вимог статей 303, 316 ЦПК України не навів достатніх мотивів, за якими він вважає невірними висновки суду першої інстанції в частині відмови в задоволенні позову ОСОБА_3, не встановив та не зазначив у рішенні в чому полягає порушення судом першої інстанції встановленого порядку дослідження доказів або в дослідженні яких доказів судом було неправомірно відмовлено, не дав оцінки умовам укладеного між сторонами попереднього договору безпосередньо щодо правових наслідків порушення зобов’язання (пункт 7 попереднього договору), не встановив та не зазначив у рішенні хто із сторін необґрунтовано відмовився від укладення основного договору купівлі-продажу, а відтак не з’ясував особу, яка повинна нести відповідальність за порушення зобов’язання та розмір такої відповідальності.

Крім того, апеляційний суд вийшов за межі доводів апеляційної скарги й постановив залишити без змін рішення Ленінського районного суду м. Полтави від 10 серпня 2009 року в частині відмови в задоволенні зустрічного позову, хоча це рішення в зазначеній частині в апеляційному порядку оскаржене не було.

За таких обставин рішення апеляційного суду підлягає скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції з підстав, передбачених частиною другою статті 338 ЦПК України.

Керуючись статтею 336 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України

Касаційну скаргу ОСОБА_4 задовольнити частково.

Рішення Апеляційного суду Полтавської області від 28 жовтня 2009 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.