Колегія суддів Судової палати у цивільних справах

Верховного Суду України в складі:

головуючого Гнатенка А.В.,

суддів: Пшонки М.П., Балюка М.І.,

Жайворонок Т.Є., Луспеника Д.Д., -

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до Державної виконавчої служби в Дзержинського районі м. Харкова про відшкодування майнової та моральної шкоди, визнання бездіяльності відповідача неправомірною за касаційною скаргою ОСОБА_1 на заочне рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 17 квітня 2008 року та ухвалу апеляційного суду Харківської області від 15 липня 2008 року,

У травні 2007 року ОСОБА_1 звернулася до суду із зазначеним позовом, у якому просила стягнути з відповідача 316 284 грн. 91 коп. матеріальної шкоди і 10 тис. грн. моральної шкоди, мотивуючи свої вимоги тим, що рішеннями Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 5 грудня 1995 року, 28 серпня 1997 року та від 19 квітня 1999 року із закритого акціонерного товариства "Український будинок Селенга" на її користь стягнуто 181 084 грн. 91 коп. Крім того, рішенням Дзержинського районного суду м. Харкова від 4 квітня 2003 року з того ж відповідача на її користь було стягнуто 135 200 грн. Вказані рішення до часу звернення до суду з цим позовом не виконані. Вважаючи, що судові рішення не виконані у зв'язку з бездіяльністю виконавчої служби, просила задовольнити позов.

Заочним рішенням Дзержинського районного суду м. Харкова від 17 квітня 2008 року у задоволенні позову відмовлено.

Ухвалою апеляційного суду Харківської області від 15 липня 2008 року заочне рішення районного суду скасовано, провадження в справі закрито.

У касаційній скарзі ОСОБА_1 ставить питання про скасування рішення суду першої інстанції, ухвали апеляційного суду та направлення справи на новий розгляд, мотивуючи свою вимогу порушенням судами норм матеріального та процесуального права.

Заслухавши доповідь судді Верховного Суду України, дослідивши матеріали справи та перевіривши наведені в скарзі доводи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та закриваючи провадження у справі, апеляційний суд виходив із того, що оскарження рішень, дій органів державної виконавчої служби, вчинених під час виконання рішень загальних судів, ухвалених до 1 вересня 2005 року, відноситься до адміністративної юрисдикції.

Проте з таким висновком суду погодитися не можна, оскільки він ґрунтується на неправильному застосуванні норм процесуального права.

Згідно зі ст. 15 ЦПК України суди розглядають в порядку цивільного судочинства справи про захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, а також з інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства.

Відповідно до ч. 1 ст. 383 ЦПК України, який набрав чинності з 1 вересня 2005 року, учасники виконавчого провадження та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до суду зі скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їх права чи свободи.

Частиною 2 ст. 85 Закону України "Про виконавче провадження" установлено, що скарга у виконавчому провадженні по виконанню судових рішень на дії (бездіяльність) державного виконавця або начальника органу державної виконавчої служби подається до суду, який видав виконавчий документ. Аналогічна норма міститься в ч. 2 ст. 384 ЦПК України.

Однак відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 17 та ч. 1 ст. 181 КАС України учасники виконавчого провадження (крім державного виконавця) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, звертаються до адміністративного суду із позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб.

При цьому ч. 1 ст. 5 КАС України визначено, що адміністративне судочинство здійснюється відповідно до Конституції України (254к/96-ВР) , цього Кодексу та міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Відповідно до п. 13 Прикінцевих та перехідних положень цього Кодексу закони України та інші нормативно-правові акти до приведення їх у відповідність із цим Кодексом діють у частині, що не суперечить цьому Кодексу.

Апеляційний суд не врахував, що рішення суду, дію державного виконавця щодо виконання яких оскаржено ОСОБА_1, ухвалені 5 грудня 1995 року, 28 серпня 1997 року, 19 квітня 1999 року та 4 квітня 2003 року, тобто відповідно до ЦПК України (1618-15) 2004 року.

У зв'язку з наведеним оскаржувана ухвала апеляційного суду підлягає скасуванню як така, що постановлена з порушенням норм процесуального права з передачею справи на новий апеляційний розгляд.

Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Ухвалу апеляційного суду Харківської області від 15 липня 2008 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.