Колегія суддів Вищого адміністративного суду України в складі суддів:

Калашнікової О.В., Єрьоміна А.В., Стрелець Т.Г.,

розглянувши у порядку письмового провадження справу за касаційною скаргою ОСОБА_4 на постанову Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 07 червня 2016 року та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 05 жовтня 2016 року у справі № 336/9061/15-а (провадження № 2-а/336/28/2016) за позовом ОСОБА_4 до управління Пенсійного фонду України в Шевченківському районі м. Запоріжжя про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії, -

У грудні 2015 року ОСОБА_4 звернувся в суд з позовом до управління Пенсійного фонду України в Шевченківському районі м. Запоріжжя, в якому просив:

- визнати протиправною бездіяльність Управління Пенсійного фонду України в Шевченківському районі м. Запоріжжя щодо відмови йому у призначенні пенсії за віком

- зобов'язати відповідача призначити позивачу пенсію за віком з 20 листопада 2015 року відповідно до ч. 2 ст. 40 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" із застосуванням показника середньої заробітної плати працівників зайнятих в галузях економіки України за останні 3 роки, що передують року звернення з заявою про призначення пенсії за віком, забезпечити її виплату та виплатити різницю між фактично отриманою та призначеною пенсією.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що пенсія за віком на пільгових умовах, яка призначається на підставі Закону України "Про пенсійне забезпечення" (1788-12) , та пенсія за віком, яка призначається на підставі Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" (1058-15) , є різними видами пенсійного забезпечення і призначаються за вибором особи. Оскільки, позивач набув право на призначення пенсії на підставі Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" (1058-15) та виявив бажання на її призначення, шляхом подання відповідної заяви до пенсійного органу, відмова відповідача є неправомірною.

Постановою Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 07 червня 2016 року, залишеною без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 05 жовтня 2016 року, у задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись з ухваленими по справі рішеннями, ОСОБА_4 звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення судів першої і апеляційної інстанцій та ухвалити нове судове рішення про задоволення позовних вимог, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права.

Перевіривши правову оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, матеріали касаційної скарги, проаналізувавши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права колегія суддів Вищого адміністративного суду України вважає, що відсутні підстави для скасування судових рішень, а касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що ОСОБА_4 перебуває на обліку в Управлінні Пенсійного фонду України в Шевченківському районі м. Запоріжжя з 22 серпня 2009 року та отримує пенсію за віком, призначену на пільгових умовах у відповідності до п. "б" ст. 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення" зі зниженням пенсійного віку.

Після призначення пенсії позивач продовжував працювати.

20 листопада 2015 року ОСОБА_4 звернувся до відповідача із заявою про призначення пенсії за віком відповідно до ст. 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".

Листом УПФУ в Шевченківському районі м. Запоріжжя № 249/К-1 від 23.11.2015 року відмовило ОСОБА_4 у призначенні пенсії, зазначаючи, що позивачеві первинно вже було призначено пенсію за віком довічно відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" (1058-15) та в подальшому неодноразово здійснено перерахунок пенсії у відповідності до ст. 42 діючого Закону.

Не погодившись з такими діями Управління Пенсійного фонду України в Шевченківському районі м. Запоріжжя, позивач звернулась з даним адміністративним позовом до суду.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог суди першої і апеляційної інстанцій виходили з того, що правовідносини щодо права позивача на пенсію за віком на пільгових умовах та пенсію за віком за Законом № 1058 (1058-15) врегульовані тими самими законодавчими актами, тому у відповідача відсутні підстави для повторного призначення позивачу пенсії за віком, оскільки позивач вже отримує цей вид пенсії.

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України з цього приводу звертає увагу на наступне.

Відповідно до статті 6 Закону України "Про пенсійне забезпечення" особам, які мають одночасно право на різні державні пенсії, призначається одна пенсія за їх вибором.

За Законом України "Про пенсійне забезпечення" (1788-12) призначаються: а) трудові пенсії: за віком; по інвалідності; в разі втрати годувальника; за вислугу років; б) соціальні пенсії.

З 01 січня 2004 року набрав чинності Закон України від 09 липня 2003 року № 1058-IV (1058-15) "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" (далі - Закон № 1058-IV (1058-15) ). Пунктом 16 Розділу XV Прикінцеві положення Закону № 1058-IV (1058-15) визначено, що до приведення законодавства України у відповідність із цим Законом закони України та інші нормативно-правові акти застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону.

Положення Закону України "Про пенсійне забезпечення" (1788-12) застосовуються в частині визначення права на пенсію за віком на пільгових умовах і за вислугу років.

У частині 1 статті 9 Закону № 1058-IV передбачено, що за рахунок коштів ПФУ в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: пенсія за віком; пенсія по інвалідності внаслідок загального захворювання (у тому числі каліцтва, не пов'язаного з роботою, інвалідності з дитинства); пенсія у зв'язку з втратою годувальника.

За правилами частини 2 статті 40 Закону № 1058-IV заробітна плата (дохід) для обчислення пенсії визначається за формулою:

Зп = Зс х (Ск : К), де:

Зп - заробітна плата (дохід) застрахованої особи для обчислення пенсії, у гривнях;

Зс - середня заробітна плата (дохід) у середньому на одну застраховану особу в цілому в Україні, з якої сплачено страхові внески, за три календарні роки, що передують року звернення за призначенням пенсії.

Частиною 3 статті 45 Закону № 1058-IV встановлено, що переведення з одного виду пенсії на інший здійснюється з дня подання заяви на підставі документів про страховий стаж, заробітну плату (дохід) та інших документів, що знаходяться на час переведення з одного виду пенсії на інший в пенсійній справі, а також додаткових документів, одержаних органами ПФУ.

При переведенні з одного виду пенсії на інший за бажанням особи може враховуватися заробітна плата (дохід) за періоди страхового стажу, зазначені в частині першій статті 40 Закону № 1058-IV, із застосуванням показника середньої заробітної плати (доходу), який враховувався під час призначення (попереднього перерахунку) попереднього виду пенсії.

Якщо особа після призначення пенсії по інвалідності продовжувала працювати та набула не менш як 24 місяці страхового стажу після призначення (попереднього перерахунку) пенсії незалежно від перерв у роботі, при переведенні вперше з пенсії по інвалідності на пенсію за віком застосовується середня заробітна плата (дохід), визначена частиною другою статті 40 цього Закону для призначення пенсії.

Аналіз наведених норм свідчить про те, що частиною третьою статті 45 Закону № 1058-ІV регламентовано порядок призначення пенсії шляхом переведення з одного виду пенсії, призначеного саме за цим Законом, на інший. Отже, показник середньої заробітної плати при переведенні на інший вид пенсії має бути незмінним, тобто таким, яким він був на час призначення пенсії, передбаченої Законом № 1058-ІV (1058-15) .

Аналогічна позиція висловлена в постанові Верховного Суду України від 31 березня 2015 року у справі № 21-612а14, де визначено, що показник заробітної плати має враховуватися за три календарні роки, що передують року призначення нового виду пенсії, оскільки пенсія за віком передбачена іншим законом, ніж пенсія за вислугу років.

Як попередньо встановлено судами, з 22 серпня 2009 року позивач отримує пенсію за віком, призначену на пільгових умовах у відповідності до п. "б" ст. 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення". 20 листопада 2015 року ОСОБА_4 звернувся до відповідача із заявою про призначення пенсії за віком відповідно до ст. 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".

Тобто має місце призначення іншої пенсії за іншим законом, а не переведення з одного виду пенсії на інший.

Із вищезазначеного слідує, що відповідачем було неправомірно відмовлено позивачу у призначенні пенсії за віком у відповідності до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" (1058-15) , враховуючи що з заявою про призначення пенсії за віком відповідно до норм цього Закону позивач звернувся вперше.

Відповідно, позовні вимоги про зобов'язання відповідача призначити позивачу пенсію за віком з 20 листопада 2015 року відповідно до ч. 2 ст. 40 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" із застосуванням показника середньої заробітної плати працівників зайнятих в галузях економіки України за останні 3 роки, що передують року звернення з заявою про призначення пенсії за віком, забезпечити її виплату та виплатити різницю між фактично отриманою та призначеною пенсією є обгрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Відповідно до ст. 229 КАС України суд касаційної інстанції має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій та ухвалити нове рішення, якщо обставини справи встановлені повно і правильно, але суди першої та апеляційної інстанцій порушили норми матеріального чи процесуального права, що призвело до ухвалення незаконних судових рішень.

Враховуючи наведене постанова суду першої інстанції та ухвала суду апеляційної інстанції підлягають скасуванню з ухваленням нового рішення про задоволення позовних вимог.

Керуючись статтями 220, 222, 223, 224, 229, 230, 232 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів Вищого адміністративного суду України, -

Касаційну скаргу ОСОБА_4. - задовольнити.

Постанову Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 07 червня 2016 року та ухвалу Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 05 жовтня 2016 року у справі №336/9061/15-а (провадження №2-а/336/28/2016) за позовом ОСОБА_4 до управління Пенсійного фонду України в Шевченківському районі м. Запоріжжя про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії - скасувати.

Ухвалити по справі нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.

Визнати протиправною бездіяльність Управління Пенсійного фонду України в Шевченківському районі м. Запоріжжя щодо відмови йому у призначенні пенсії за віком.

Зобов'язати відповідача призначити позивачу пенсію за віком з 20 листопада 2015 року відповідно до ч. 2 ст. 40 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" із застосуванням показника середньої заробітної плати працівників зайнятих в галузях економіки України за останні 3 роки, що передують року звернення з заявою про призначення пенсії за віком, забезпечити її виплату та виплатити різницю між фактично отриманою та призначеною пенсією.

Постанова набирає законної сили через 5 днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі і може бути переглянута Верховним Судом України з підстав передбачених ст.ст. 237- 239 Кодексу адміністративного судочинства України.