Колегія суддів Судової палати у цивільних справах

Верховного Суду України в складі:

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом Міністерства юстиції України в інтересах ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про повернення неповнолітньої дитини до місця постійного проживання, за касаційною скаргою Міністерства юстиції України на рішення Личаківського районного суду м. Львова від 4 липня 2008 року та ухвалу колегії суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Львівської області від 16 жовтня 2008 року,

У лютому 2008 року Міністерство юстиції України звернулося в інтересах громадянина держави Ізраїль ОСОБА_1 в порядку ст. 9 Конституції України, ст.ст. 3,6,7,11,16,23,30 Конвенції про цивільно-правові аспекти міжнародного викрадення дітей, Закону України "Про приєднання України до Конвенції про цивільно-правові аспекти міжнародного викрадення дітей" (3303-15) , ст. 19 Закону України "Про міжнародні договори України", п. 2, 10 Порядку виконання на території України Конвенції про цивільно-правові аспекти міжнародного викрадення дітей, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 10 липня 2006 року, з позовом до ОСОБА_2 про повернення неповнолітнього сина, ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1 народження, до місця постійного проживання в державі Ізраїль. В огрунтування позову заявник указував, що до Міністерства юстиції України звернувся Центральний орган держави Ізраїль про повернення батькові викраденої дитини - ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1 народження, яка була вивезена її матір'ю ОСОБА_2 до України згідно з виданим батьком дозволом терміном на один місяць. В подальшому ОСОБА_2 повідомила про відсутність наміру повертатися в Ізраїль, де відчужила майно і звільнилася з роботи. Спроби батька повернути дитину до постійного місця проживання в Ізраїль не дали результатів, тому з урахуванням вимог Конвенції про цивільно-правові аспекти міжнародного викрадення дітей Міністерство юстиції України пред'явило вказаний позов.

Рішенням Личаківського районного суду м. Львова від 4 липня 2008 року, залишеним без змін ухвалою колегії суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Львівської області від 16 жовтня 2008 року, в задоволенні позову відмовлено.

Міністерство юстиції України звернулося до Верховного Суду України із касаційною скаргою, в якій просить скасувати оскаржувані судові рішення та постановити нове рішення, яким позов задовольнити, посилаючись на порушення судом норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права.

Касаційна скарга підлягає відхиленню з таких підстав.

Відповідно до ст. 337 ЦПК України суд касаційної інстанції відхиляє касаційну скаргу, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Як убачається з матеріалів справи і це правильно встановлено судом, 2 лютого 1999 року громадяни ОСОБА_1 і ОСОБА_2 уклали шлюб, в якому ІНФОРМАЦІЯ_1 народився син ОСОБА_3. 8 березня 2002 подружжя ОСОБА_1,2 уклали між собою договір про розлучення, на умовах якого 10 березня 2002 року судом по сімейних справах в державі Ізраїль прийнято рішення про розлучення подружжя. Виходячи зі змісту договору про розлучення між сторонами було досягнуто домовленість про те, що дитина до досягнення нею 18-річного віку залишається під опікою та на вихованні матері, відповідно із зобов'язанням останньої дозволяти батькові зустрічатися з дитиною, коли йому захочеться, за попереднім погодженням з матір'ю дитини.

22 листопада 2006 року ОСОБА_1 було дано дозвіл відповідачці на тимчасовий виїзд дитини з нею терміном на один місяць з держави Ізраїль. Відповідачка за наявності такого дозволу прибула в Україну разом із сином сторін у лютому 2007 року і залишилася проживати без наміру повернення до Ізраїлю.

Відмовляючи у задоволенні позову, місцевий суд, з висновками якого погодилася й апеляційна інстанція, правильно встановив обставини справи й обгрунтовано виходив з того, що при вирішенні питання про розлучення між батьками за їх спільною згодою дитина залишилася на піклуванні та вихованні матері і незаконного переміщення й утримання дитини її матір'ю, як це передбачено ст. 3 Конвенції про цивільно-правові аспекти міжнародного викрадення дітей, не було.

Оскільки доводи касаційної скарги Міністерства юстиції України про порушення судами норм матеріального та процесуального права не ґрунтуються на матеріалах справи, зводяться до іншої оцінки встановлених судами правовідносин, а оскаржувані рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, то передбачених ст. 338 ЦПК України підстав для їх скасування не вбачається.

Керуючись ст.ст. 336, 337 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України

Касаційну скаргу Міністерства юстиції України відхилити.

Рішення Личаківського районного суду м. Львова від 4 липня 2008 року та ухвалу колегії суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Львівської області від 16 жовтня 2008 року залишити без змін.

Ухвала оскарженню не підлягає.