Колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України у складі:

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_7, ОСОБА_8 та ОСОБА_9 про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою, а також за зустрічним позовом ОСОБА_7 до ОСОБА_6, третя особа – садове товариство "Сатурн", про визнання права власності на жилий будинок за касаційною скаргою ОСОБА_7, ОСОБА_8 та ОСОБА_9 на рішення апеляційного суду м. Севастополя від 24 грудня 2009 року,

У грудні ОСОБА_6 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_7, ОСОБА_8 та ОСОБА_9 про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою. Позивач зазначав, що з 1993 року є членом садового товариства "Сатурн" (далі – СТ "Сатурн"), де йому була надана у користування земельна ділянка № 11 площею 0,0434 га, яку він у травні 2005 року приватизував. За умовами роботи він змушений був здійснювати тривалі поїздки за межі держави, у зв’язку з чим досяг домовленості з ОСОБА_7 про те, що той збудує на його, ОСОБА_6 земельній ділянці жилий будинок за надані ним кошти. Однак, по завершенні будівництва в 2003 році ОСОБА_7 разом з членами сім’ї – відповідачами по справі, самовільно вселився в будинок та відмовляється його звільнити. За таких обставин позивач просив зобов’язати відповідачів не чинити йому перешкоди у користуванні земельною ділянкою шляхом виселення з розташованого на цій земельній ділянці будинку.

У травні 2006 року ОСОБА_7 звернувся до суду із зустрічним позовом до ОСОБА_6, третя особа – СТ "Сатурн", про визнання права власності на жилий будинок, посилаючись на те, що з дозволу землекористувача ОСОБА_6, за рахунок власних коштів та для власних потреб збудував на належній ОСОБА_6 в СТ "Сатурн" земельній ділянці будинок, куди поселився разом зі своєю сім’єю, а ОСОБА_6, порушивши існуючу між ними домовленість, відмовляється після приватизації земельної ділянки передавати її йому, ОСОБА_7, та не визнає його право на будинок.

Справа судами розглядалася неодноразово. Останнім рішенням Гагарінського районного суду м. Севастополя від 28 серпня 2009 року у первісному позові відмовлено, а зустрічний позов задоволено.

Рішенням апеляційного суду м. Севастополя від 24 грудня 2009 року рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове рішення, яким первісний позов задоволено, а у зустрічному відмовлено.

У касаційній скарзі ОСОБА_7, ОСОБА_8 та ОСОБА_9, посилаючись на порушення апеляційним судом норм матеріального та процесуального права, просять скасувати ухвалене ним рішення та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Заслухавши доповідь судді Верховного Суду України, дослідивши матеріали справи та перевіривши наведені у скарзі доводи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню частково.

Відповідно до ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Ухвалюючи рішення про задоволення зустрічного позову та відмову у первісному суд першої інстанції виходив із того, що на земельній ділянці ОСОБА_6 ОСОБА_7 спорудив будинок за рахунок власних коштів та для задоволення потреб своєї сім’ї, на момент монтажу будинку в 1993 році нерухомою річчю він не був, а подальша його реконструкція не вимагала дотримання порядку, встановленого для зведення будівель, чинним законодавством допускається наявність нерухомості на чужій земельній ділянці, а оскільки право ОСОБА_7 на зведену ним будівлю ОСОБА_6 оспорюється, то таке право слід визнати за ОСОБА_7 з підстав, передбачених ст. 392 ЦК України.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове рішення апеляційний суд вказав, що споруджений ОСОБА_7 будинок є самочинною будівлею, яка зведена на чужій земельній ділянці і передбачених ст. 376 ЦК України підстав для визнання права власності на неї за ОСОБА_7 немає, а ОСОБА_6, як власник земельної ділянки, вправі вимагати усунення перешкод у користуванні нею.

Однак з таким висновком апеляційного суду погодитися не можна.

Судом першої інстанції встановлено, і з цим висновком погодився апеляційний суд, що з 1993 року спірна земельна ділянка перебувала в користуванні ОСОБА_6 як члена СТ "Сатурн". Тоді ж у 1993 році за укладеним ОСОБА_7 з малим підприємством "Виробничо-комерційна фірма "Ескрен" договором купівлі-продажу на цій земельній ділянці було змонтовано та передано ОСОБА_7 мансардний п’ятикімнатний жилий будинок дерев’яно-панельної конструкції (а.с. 155). У подальшому ОСОБА_7 у період 2004-2006 років провів реконструкцію та переобладнання будинку (а.с. 63-85).

Суд першої інстанції також встановив, що ці роботи проведені ОСОБА_7 за згодою ОСОБА_6, за рахунок власних коштів та для задоволення потреб своєї, ОСОБА_7, сім’ї. Цей висновок суду першої інстанції апеляційним судом не спростовано і до протилежних висновків апеляційний суд не дійшов. У травні 2005 року ОСОБА_6 приватизував спірну земельну ділянку (а.с. 4).

Апеляційний суд на зазначене уваги не звернув, встановленим обставинам справи, відповідно до яких ОСОБА_7 за згодою землекористувача ОСОБА_6 протягом тривалого часу, починаючи з 1993 року використовує його земельну ділянку для будівництва жилого будинку для власних потреб, а ОСОБА_6 приватизував в 2005 році вже обтяжену земельну ділянку, на порушення вимог ст. 212 ЦПК України оцінки не дав та не з’ясував, чи не свідчить це про досягнення сторонами згоди щодо порядку користування ними спірною земельною ділянкою та на яких саме умовах, відтак, чи вправі зараз ОСОБА_6 вимагати усунення перешкод у користуванні нею.

Зазначені обставини мають значення для правильного вирішення спору, а тому ухвалення судом рішення без їх з’ясування та належної оцінки є передчасним.

Таким чином, апеляційним судом допущено порушення норм процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи і відповідно до ч. 2 ст. 338 ЦПК України є підставою для скасування ухваленого ним рішення та передачі справи на новий апеляційний розгляд.

Керуючись п. 2 ч. 2 ст. 336, ч. 2 ст. 338, п. 2 ч. 1 ст. 344 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України

Касаційну скаргу ОСОБА_7, ОСОБА_8 та ОСОБА_9 задовольнити частково.

Рішення апеляційного суду м. Севастополя від 24 грудня 2009 року скасувати і передати справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.