6-5645св09 Про визнання договору оренди земельної ділянки недійсним - 15.07.2009 Прийняття

розглянувши у судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1до товариства з обмеженою відповідальністю "Славутич" (далі - ТОВ "Славутич") про визнання договору оренди земельної ділянки недійсним та за позовом ТОВ "Славутич" до ОСОБА_1про визнання договору оренди земельної ділянки укладеним, третя особа: Дніпровська регіональна філія державного підприємства "Центр державного земельного кадастру" Державного комітету України із земельних ресурсів, за касаційною скаргою ТОВ "Славутич" на рішення Томаківського районного суду Дніпропетровської області від 10 жовтня 2008 року та ухвалу апеляційного суду Дніпропетровської області від 23 грудня 2008 року,

У травні 2008 року ОСОБА_1. звернувся до суду із позовом до ТОВ "Славутич" про визнання договору оренди належної йому земельної ділянки від 2 листопада 2007 року, сторонами якого зазначені він та ТОВ "Славутич", недійсним, мотивуючи свої вимоги тим, що цей договір ним не укладався і не підписувався.

Крім того зазначав, що вказаний договір оренди не відповідає вимогам ст. 15 Закону України "Про оренду землі", оскільки не містить істотної умови договору щодо визначення особи, яка несе ризик випадкового пошкодження або знищення об'єкта оренди чи його частини, що є підставою для визнання договору недійсним, просив суд задовольнити його позовні вимоги.

ТОВ "Славутич" звернулося із позовом до ОСОБА_1. про визнання договору оренди земельної ділянки від 2 листопада 2007 року укладеним.

Свої позовні вимоги обґрунтовувало тим, що 13 грудня 2002 року уклало з ОСОБА_1. договір оренди земельної ділянки на п'ятирічний термін. Скориставшись переважним правом на поновлення договору оренди земельної ділянки, ТОВ "Славутич" уклало 2 листопада 2007 року з відповідачем договір оренди землі на десять років з терміном закінчення його дії - 1 листопада 2017 року.

Зазначало, що під час укладення та підписання вказаного договору була досягнута домовленість сторін щодо істотних його умов, а 22 квітня 2008 року цей договір було зареєстровано у державному реєстрі за № 040813401184.

Посилаючись на те, що дії, пов'язані з укладенням, оформленням, реєстрацією та виконанням спірного договору оренди земельної ділянки здійснені ТОВ "Славутич" відповідно до законодавства України і звернення відповідача з позовом до суду про визнання вказаного договору недійсним порушує його права та інтереси, оскільки: земельна ділянка передана ОСОБА_1. ТОВ "Славутич" у листопаді 2007 року і до цього часу знаходиться у його користуванні; засіяна сільськогосподарськими та продовольчими рослинами; від орендодавця будь-яких звернень щодо зміни чи перегляду спірного договору не надходило, просило суд визнати спірний договір оренди земельної ділянки укладеним.

Рішенням Томаківського районного суду Дніпропетровської області від 10 жовтня 2008 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Дніпропетровської області від 23 грудня 2008 року, позов ОСОБА_1. задоволено. В задоволенні позовних вимог ТОВ "Славутич" відмовлено.

У поданій до Верховного Суду України касаційній скарзі ТОВ "Славутич" просить скасувати рішення Томаківського районного суду Дніпропетровської області від 10 жовтня 2008 року та ухвалу апеляційного суду Дніпропетровської області від 23 грудня 2008 року і передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Задовольняючи позов ОСОБА_1. про визнання недійсним договору оренди і відмовляючи у задоволенні зустрічного позову ТОВ "Славутич", суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, виходив з відсутності у договорі оренди однієї з істотних умов договору, а саме, визначення сторони, яка несе ризик випадкового пошкодження об'єкту оренди та недотримання вимоги щодо письмової форми договору.

Однак з висновком судів не можна погодитись з таких підстав.

Згідно із ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам рішення судів не відповідають.

Судом встановлено, що 10 грудня 2002 року ОСОБА_1. уклав з ТОВ "Славутич" договір оренди земельної ділянки, зі строком дії до 1 листопада 2007 року.

2 листопада 2007 року сторони уклали новий договір оренди зі строком дії до 1 листопада 2017 року.

Згідно з ч. 1 ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Відповідно до ч. 1 ст. 210 ЦК України та ч. 1 ст. 20 Закону України "Про оренду землі" договір оренди землі підлягає державній реєстрації й на підставі ч. 1 ст. 210, ч. 3 ст. 640 та ст. 18 Закону України "Про оренду землі" є укладеним з моменту його державної реєстрації.

Судом установлено, що 5 червня 2008 року на виконання припису прокуратури Дніпропетровської області Томаківським відділом Дніпропетровської регіональної філії державного підприємства "Центр державного земельного кадастру" Державного комітету України по земельних ресурсах було скасовано проведену 22 квітня 2008 року державну реєстрацію спірного договору.

Таким чином, у зв'язку із відсутністю державної реєстрації договір не є укладеним. У той же час, відповідно до змісту ст. 215 ЦК України недійсним може бути визнаний лише укладений договір.

Суд на зазначене уваги не звернув та ухвалив рішення про визнання договору недійсним через порушення норм матеріального права.

Крім того, дійшовши висновку про те, що відсутність у договорі оренди від 2 листопада 2007 року вказівки щодо сторони, яка несе ризик випадкової загибелі речі як однієї із істотних умов договору є підставою для визнання цього договору недійсним, суд першої інстанції також не врахував положення ст. 11 Закону України "Про оренду землі", згідно з якою ризик випадкового знищення або пошкодження об'єкта оренди несе орендодавець, якщо інше не передбачено договором оренди землі.

За таких обставин висновок суду про недійсність договору з цих підстав не можна визнати обґрунтованим.

Відмовляючи у задоволенні вимоги ТОВ "Славутич" про визнання договору укладеним суд не врахував, що законом не передбачено такого способу захисту порушеного права.

Висновок же суду про недотримання сторонами письмової форми договору спростовується наявним у справі договором (а.с. 7-10).

Крім того, суд першої інстанції в порушення вимог ст. ст. 213, 214 ЦПК України під час ухвалення рішення належним чином не перевірив доводи сторін щодо обставин укладення ними договору оренди від 2 листопада 2007 року, зокрема, не перевірив доводи ОСОБА_1. про те, що договір оренди земельної ділянки від 2 листопада 2007 року ним не підписувався; не дав оцінки доводам відповідача про те, що після закінчення строку дії договору оренди від 10 грудня 2002 року саме з ОСОБА_1. укладено договір оренди на новий строк, і з ним же були погоджені всі умови договору, про що свідчить підпис ОСОБА_1. на договорі від 2 листопада 2007 року та що після спливу строку дії договору від 10 грудня 2002 року земельна ділянка не поверталася орендодавцю і не була витребувана останнім, а залишалася у користуванні ТОВ "Славутич" та що будь-які письмові заперечення з приводу користування ТОВ "Славутич' цією земельною ділянкою від позивача не надходили.

Висновок же суду про те, що ОСОБА_1. у серпні 2007 року надсилалося ТОВ "Славутич" попередження про наступне розірвання договору оренди від 10 грудня 2002 року у зв'язку із закінченням його дії та про укладення ним договору оренди цієї земельної ділянки 18 жовтня 2007 року з ПСП "Агрофірма "Борисфен" доказами не стверджуються, оскільки цей договір, як і письмове попередження ОСОБА_1., на які посилався суд, в матеріалах справи відсутні.

Залишаючи без змін рішення суду першої інстанції апеляційний суд на допущені судом першої інстанції порушення закону уваги не звернув.

За таких обставин ухвалені у справі судові рішення не можна визнати законними та обґрунтованими, а тому на підставі чч. 2, 3 ст. 338 ЦПК України вони підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України

Касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Славутич" задовольнити.

Рішення Томаківського районного суду Дніпропетровської області від 10 жовтня 2008 року та ухвалу апеляційного суду Дніпропетровської області від 23 грудня 2008 року скасувати, передати справу на новий розгляд до Томаківського районного суду Дніпропетровської області.