Колегія суддів Судової палати у цивільних справах

Верховного Суду України в складі:

головуючого

Яреми А.Г.,

суддів:

Костенка А.В.,

Левченка Є.Ф.,

Лихути Л.М.,

Романюка Я.М.,

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом Закритого акціонерного товариства "Український мобільний зв’язок" до ОСОБА_6 про стягнення заборгованості за послуги мобільного зв’язку, за касаційною скаргою ОСОБА_6 на рішення Токмацького районного суду Запорізької області від 30 липня 2008 року та ухвалу Апеляційного суду Запорізької області від 21 жовтня 2008 року,

У березні 2008 року Закрите акціонерне товариство "Український мобільний зв’язок" (далі – ЗАТ "УМЗ") звернулося до суду з названим позовом.

Позивач зазначав, що 19 січня 2004 року між Спільним підприємством "УМЗ" (правонаступником якого він є) і ОСОБА_6 було укладено договір про надання послуг мобільного зв’язку, а 10 жовтня 2005 року - додаткову угоду до цього договору. За умовами цих договорів ОСОБА_6 зобов'язувався проводити оплату за надані послуги в установлені строки.

Проте з 23 червня 2007 року відповідач припинив оплачувати рахунки за надані послуги; договір з ним було автоматично розірвано та нараховано 409 грн. 53 коп. як санкцію за дострокове розірвання договору.

Оскільки відповідач добровільно цю суму не сплатив, ЗАТ "УМЗ" просило суд стягнути з ОСОБА_6 на його користь 409 грн. 53 коп.

рішенням Токмацького районного суду Запорізької області від 30 липня 2008 року, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Запорізької області від 21 жовтня 2008 року, позов задоволено: стягнуто з відповідача на користь ЗАТ "УМЗ" 409 грн. 53 коп. заборгованості за послуги мобільного зв’язку та судові витрати.

В обґрунтування касаційної скарги ОСОБА_6 посилається на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, в зв’язку з чим ставить питання про скасування судових рішень та ухвалення нового рішення про відмову в позові.

Колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Задовольняючи позов, місцевий суд, з висновками якого погодився й суд апеляційної інстанції, дійшов висновку, що ОСОБА_6, уклавши із ЗАТ "УМЗ" договір про надання послуг мобільного зв’язку та додаткову угоду до нього, розумів та погоджувався з усіма його умовами, в тому числі й з установленою в додатковій угоді договірною санкцією за порушення взятих за договором зобов’язань.

Проте погодитися з таким висновком судів не можна.

Відповідно до чч. 1 і 2 ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

При вирішенні справи місцевий суд виходив із того, що 19 січня 2004 року між ОСОБА_6 і СП "УМЗ" було укладено договір про надання послуг мобільного зв'язку, а 10 жовтня 2005 року – додаткову угоду до цього договору.

За умовами цих договорів ОСОБА_6 взяв на себе зобов’язання проводити оплату за отримані послуги мобільного зв’язку до 15 числа місяця, наступного за розрахунковим місяцем. Забезпеченням виконання зобов’язання відповідача перед оператором зв’язку є договірна санкція, яка застосовується, зокрема, в разі коли дія основного договору достроково припиняється на підставі п. 5.2 основного договору, в зв’язку з несплатою абонентом наданих йому послуг. Розмір санкції становить 2 грн. 19 коп. за кожен день, що залишився до закінчення терміну дії додаткової угоди, починаючи з дня припинення дії договору (п. 1.5 додаткової угоди).

В зв’язку з несплатою відповідачем рахунків, 23 червня 2007 року договір між ОСОБА_6 і позивачем був розірваний та останнім нараховано відповідачу 409 грн. 53 коп. у виді санкції за дострокове розірвання договору.

Однак, відповідно до ч. 1 ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

З метою належного виконання зобов’язання його може бути забезпечено неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком, а також іншими видами забезпечення, встановленими договором або законом (ст. 546 ЦК України).

За змістом цих норм закону забезпечення виконання зобов’язання у виді неустойки (штрафу, пені) - це санкція, спрямована на виконання зобов’язання, що може бути застосована лише до реальних зобов’язань, які є чинними й дія яких не припинена; нею може забезпечуватися лише дійсна вимога, розмір якої обраховується із суми невиконаного, неналежно виконаного чи несвоєчасно виконаного зобов’язання за фактично надані послуги. В разі ж розірвання договору така санкція не може нараховуватися на майбутнє, оскільки надання послуг припинилося.

Судами встановлено, що договір між сторонами було розірвано з ініціативи ЗАТ "УМЗ" за несплату ОСОБА_6 заборгованості за надані послуги зв’язку, а тому зобов’язання між сторонами було припинено в день розірвання договору.

Проте суди на зазначене уваги не звернули та не врахували, що передбачена п. 1.5 додаткової угоди договірна санкція за дострокове розірвання договору (після фактичного розірвання договору й припинення зобов’язання) не може бути видом забезпечення зобов’язання, передбаченого ст.ст. 546, 549 ЦК України.

За таких обставин суди не мали правових підстав для задоволення позовних вимог.

Оскільки судові рішення відповідають фактичним обставинам справи, але судами неправильно застосовані норми матеріального закону, колегія суддів вважає за можливе ухвалені судові рішення відповідно до ст. 341 ЦПК України скасувати та ухвалити нове рішення, яким у позові відмовити.

Керуючись ст.ст. 336, 341 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України

Касаційну скаргу ОСОБА_6 задовольнити.

рішення Токмацького районного суду Запорізької області від 30 липня 2008 року та ухвалу Апеляційного суду Запорізької області від 21 жовтня 2008 року скасувати. В позові Закритого акціонерного товариства "Український мобільний зв’язок" до ОСОБА_6 про стягнення заборгованості за послуги мобільного зв’язку відмовити.

рішення оскарженню не підлягає.