Колегія суддів Судової палати у цивільних справах

Верховного Суду України в складі:

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, третя особа - ОСОБА_3, про усунення перешкод у користуванні власністю і визначення порядку розподілу майна та зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про розподіл майна, за касаційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 25 грудня 2006 року та ухвалу колегії суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Одеської області від 8 серпня 2007 року,

У травні 2004 року ОСОБА_1 звернувся до суду в порядку ст.ст. 11, 16, 319, 321, 328, 334, 368, 372, 383, 391, 655 ЦК України і ст.ст. 57, 61, 62, 68, 69, 71 СК України з позовом до ОСОБА_2 про усунення перешкод у користуванні власністю і визначення порядку розподілу майна. В обгрунтування своїх вимог позивач указував, що він є власником квартири АДРЕСА_1, яка належить йому на підставі договорів купівлі-продажу від 18 липня 1996 року, на 358/1000, 346/1000, 296/1000 частин квартири. Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 24 жовтня 2003 року шлюб між ним та відповідачкою був розірваний, але не було встановлено порядок розподілу спільного майна, необхідність чого виникла у зв'язку з неприязними відносинами між сторонами та створенням відповідачкою перешкод у користуванні квартирою, що порушує права позивача як власника. Просив зобов'язати ОСОБА_2 звільнити квартиру, здійснити розподіл майна, виділивши відповідачці усе спільно нажите майно крім квартири на загальну суму 20 245 гривень, стягнути з нього на користь відповідачки компенсацію частини грошових коштів, отриманих від продажу квартири АДРЕСА_2.

ОСОБА_2 звернулася з зустрічним позовом до ОСОБА_1, у якому просила здійснити поділ спільного майна подружжя шляхом виділення їй квартири АДРЕСА_1, посилаючись на те, що спірна квартира була придбана на спільні кошти, отримані від продажу квартири АДРЕСА_2, яка належала в рівних частинах на праві приватної власності сторонам та їхній неповнолітній дочці. Також ОСОБА_2 указувала, що при купівлі квартири були використані гроші, повернуті їй ОСОБА_3 Просила виділити ОСОБА_1 автомобіль, систему "Соні", три телевізори, відеоплеєр, дві магнітоли, меблі і холодильник.

Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 25 грудня 2006 року, залишеним без змін ухвалою колегії суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Одеської області від 8 серпня 2007 року, первісний позов задоволено. Залишено за ОСОБА_1 квартиру АДРЕСА_1. Зобов'язано ОСОБА_1 відшкодувати на користь ОСОБА_2, з урахуванням інтересів неповнолітньої дочки - ОСОБА_4, компенсацію вартості вказаної квартири у розмірі 1/3 частини. Виселено ОСОБА_2 з указаної квартири. Здійснено поділ між сторонами іншого спільно набутого майна подружжя на загальну суму 20 245 гривень шляхом передачі його ОСОБА_2 У задоволенні зустрічного позову відмовлено.

ОСОБА_2 звернулася до Верховного Суду України із касаційною скаргою, в якій просить скасувати постановлені судові рішення й направити справу на новий судовий розгляд, посилаючись на порушення судами норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права.

До касаційної скарги ОСОБА_2 в порядку ст. 329 ЦПК України приєдналася Приморська районна адміністрація.

Касаційна скарга підлягає задоволенню, а постановлені судові рішення - скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції з таких підстав.

Відмовляючи в поділі спірних квартири та автомобіля і визнаючи їх особистою приватною власністю позивача, суди виходили з того, що право на квартиру набуте останнім 29 вересня 2001 року під час окремого його проживання у зв'язку з фактичним припиненням шлюбних відносин, а на автомобіль - на позичені йому братом гроші.

Проте з такими висновками судів погодитися не можна, оскільки вони в порушенням вимог ст. 212 ЦПК України не грунтуються на всебічному, об'єктивному дослідженні наявних у справі доказів, що призвело до неправильного вирішення справи.

З матеріалів справи вбачається, що з 31 березня 1989 року до 27 листопада 2003 року сторони перебували в зареєстрованому шлюбі, від якого мають дочку Олену, 11 квітня 1990 року народження.

В квітні 1996 року подружжя та їх дочка в установленому порядку приватизували в рівних частинах квартиру АДРЕСА_2, загальною площею 51,07 м.кв, яку продали і 18 листопада того ж року придбали на ім'я позивача спірну трикімнатну квартиру жилою площею 50,4 кв.м і загальною площею 74,6 кв.м. за 500 млн. карбованців. Відповідачка з дитиною проживають у купленій квартирі.

29 вересня 2001 року на ім'я позивача придбано автомобіль "Ніссан Прем'єра", 1994 року випуску.

Згідно з Кодексом про шлюб і сім'ю (2006-07) 1969 року, як і Сімейним кодексом України (2947-14) , придбане за час шлюбу майно набуває режиму спільної сумісної власності, поки факт його окремого придбання не буде спростований заінтересованою стороною. Посилання суду про те, що спірна квартира придбана позивачем за час окремого проживання сторін не грунтується на рішенні про розірвання шлюбу, на яке послався суд, оскільки ним не встановлено період окремого проживання сторін.

Не спростовані судом і доводи відповідачки про те, що квартира придбана за спільні кошти і гроші, отримані за частку дочки в проданій квартирі, а також що автомобіль придбаний для потреб сім'ї.

Оскільки судом першої інстанції неправильно застосовано норми матеріального та процесуального права і ці порушення не були усунуті судом апеляційної інстанції, то в силу вимог ч. 2 ст. 338 ЦПК України постановлені судові рішення підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись статтями 336, 338 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України

Касаційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити.

Рішення Приморського районного суду м. Одеси від 25 грудня 2006 року та ухвалу колегії суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Одеської області від 8 серпня 2007 року скасувати, а справу передати на новий судовий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.