Колегія суддів Судової палати у цивільних справах

Верховного Суду України в складі:

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, товариства з обмеженою відповідальністю "Просвітньо-виробнича комерційна фірма "Сяйво" про стягнення заборгованості зі сплати аліментів, пені, за касаційною скаргою ОСОБА_2 на рішення колегії суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Чернігівської області від 7 серпня 2008 року,

У вересні 2007 року ОСОБА_1 звернулася до суду із зазначеним позовом, мотивуючи свої вимоги тим, що згідно з рішенням суду від 21 серпня 1995 року з ОСОБА_2 на утримання їх неповнолітньої доньки щомісячно стягуються аліменти в розмірі 1/4 частини всіх видів заробітку. При цьому виконавчою службою не утримувалися аліменти з дивідендів на частку майна відповідача як співвласника ТОВ "Просвітньо-виробнича комерційна фірма "Сяйво". З вини платника аліментів та адміністрації підприємства виникла заборгованість в сумі 11 374 грн. 43 коп. Крім того, відповідно до ст. 196 СК України ОСОБА_2 зобов'язаний також сплатити неустойку (пеню), що станом на 1 липня 2007 року складає 183 521 грн. 73 коп. Посилаючись на зазначені обставини, позивачка просила задовольнити її позов.

Справа розглядалася судами неодноразово.

Рішенням Ніжинського міськрайонного суду Чернігівської області від 11 червня 2008 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

Рішенням колегії суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Чернігівської області від 7 серпня 2008 року вказане рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нове рішення, яким позов ОСОБА_1 задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 11 374 грн. 43 коп. заборгованості зі сплати аліментів, 15 858 грн. 09 коп. пені, 272 грн. 33 коп. судового збору на користь держави та 7 грн. 50 коп. витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

У касаційній скарзі ОСОБА_2 просить скасувати ухвалене у справі рішення суду апеляційної інстанції та залишити в силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Відповідно до ст. 195 СК України, який набув чинності з 1 січня 2004 року, заборгованість зі сплати аліментів, присуджених у частці від заробітку (доходу), визначається державним виконавцем за місцем виконання рішення виходячи з фактичного заробітку (доходів), одержаного боржником за час, протягом якого стягнення не провадилося, або одержуваного ним на момент визначення заборгованості у твердій грошовій сумі або у відсотковому відношенні. Якщо боржник в цей період не працював, заборгованість визначається виходячи з середньої заробітної плати для даної місцевості. У разі спору розмір заборгованості визначається судом.

Згідно ст. 196 СК України при виникненні заборгованості з вини особи, яка зобов'язана сплачувати аліменти за рішенням суду, одержувач аліментів має право на стягнення неустойки (пені) у розмірі одного відсотка від суми несплачених аліментів за кожен день прострочення. Розмір неустойки може бути зменшений судом з урахуванням матеріального та сімейного стану платника аліментів.

Ухвалюючи рішення та частково задовольняючи позов ОСОБА_1, суд апеляційної інстанції виходив із того, що постановою Ніжинського міського суду від 21 серпня 1995 року з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 стягнуто аліменти в розмірі 1/4 частини всіх видів його заробітку щомісячно. За період з квітня 2002 року до лютого 2006 року ТОВ "Просвітньо-виробнича комерційна фірма "Сяйво" нарахувало та сплатило ОСОБА_2 дивіденди, з яких в порушення вимог чинного законодавства аліменти не утримувались.

Визначаючи розмір неустойки, суд правильно виходив із того, що пеня може нараховуватись тільки на ту суму заборгованості, яка виникла після 1 січня 2004 року, дати прийняття діючого Сімейного Кодексу (2947-14) .

Проте суду слід було з'ясувати чи мало місце повідомлення державним виконавцем боржника про наявність заборгованості зі сплати аліментів та про строк її погашення, оскільки саме з цієї дати слід нараховувати пеню за кожен день прострочення виплати заборгованості до її повного погашення.

Крім того, із матеріалів справи вбачається, що позивачка в судовому засіданні 11 червня 2008 року під час розгляду справи в суді першої інстанції уточнила свої позовні вимоги та просила стягнути з ОСОБА_2 на її користь тільки пеню.

Суд апеляційної інстанції на зазначене уваги не звернув та в порушення вимог ст. 303 ЦПК України стягнув з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 11 374 грн. 43 коп. заборгованості зі сплати аліментів.

Не можна погодитися з висновками судів щодо застосування положень п. 1 ч. 2 ст. 258 ЦК України до правовідносин, що склалися між сторонами у справі.

Відповідно до ст. 20 СК України на вимогу про стягнення неустойки за прострочення сплати аліментів позовна давність не поширюється, у зв'язку з чим відповідна вимога може бути пред'явлена у будь-який час.

Суди першої та апеляційної інстанцій не врахували, що до вимог, що випливають із сімейних відносин, позовна давність застосовується лише у випадках, встановлених ч. 1 ст. 20 СК України.

При викладених обставинах ухвалені у справі рішення без змін залишатися не можуть і підлягають скасуванню з направленням справи на новий судовий розгляд до суду першої інстанції, який повинен урахувати наведене та залежно від установленого вирішити спір.

Керуючись ст. ст. 336, 33-8 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України

Касаційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.

Рішення Ніжинського міськрайонного суду Чернігівської області від 11 червня 2008 року та рішення колегії суддів судової палати у цивільних справах апеляційного суду Чернігівської області від 7 серпня 2008 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.