Колегія суддів Судової палати у цивільних справах

Верховного Суду України в складі:

головуючого Гнатенка А.В.,

суддів: Григор'євої Л.І., Луспеника Д.Д.,

Косенка В.Й., Пшонки М.П., -

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1, ОСОБА_2до кредитної спілки "Володар", приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу ОСОБА_3, треті особи: відділ державної виконавчої служби Деснянського районного управління юстиції м. Києва, товариство з обмеженою відповідальністю "РК Траєкторія", про визнання недійсними умов кредитного договору та додаткової угоди, матеріальних вимог в частині сплати підвищеної кредитної ставки, скасування виконавчого напису, стягнення збитків та відшкодування моральної шкоди за касаційною скаргою ОСОБА_2на рішення Солом'янського районного суду м. Києва від 21 жовтня 2008 року та ухвалу апеляційного суду м. Києва від 17 лютого 2009 року,

У червні 2005 року ОСОБА_1. та ОСОБА_2. звернулися до суду з позовом до кредитної спілки "Володар", приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу ОСОБА_3у якому просили визнати недійсними умови кредитного договору, визнати недійсними матеріальні вимоги в частині оплати підвищеної кредитної ставки, скасувати виконавчий напис нотаріуса, стягнути витрати, пов'язані з отриманням правової допомоги, в розмірі 20 тис. грн. та моральну шкоду в розмірі 12 393 грн. (по 4 131 грн. на користь кожного з позивачів та на користь їхнього неповнолітнього сина).

Позивачі зазначали, що між ОСОБА_2. та кредитною спілкою "Володар" 12 травня 2004 року було укладено кредитний договір № 52-К, згідно з яким відповідач надав позивачеві кредит у сумі 70 тис. грн. зі сплатою 21 % річних за користування ним. З метою забезпечення належного виконання позичальником своїх зобов'язань за кредитним договором кредитодавець уклав із ОСОБА_2. та його дружиною,

ОСОБА_1., договір іпотеки, за яким кредитній спілці була передана в іпотеку (заставу) належна позивачам квартира.

Під час дії договору кредитна спілка без будь-яких підстав в односторонньому порядку в чотири етапи підняла кредитну ставку з 21 % річних до 675 % річних, вимагала повернення суми кредиту в розмірі 70 тис. грн. і відсотків за користування кредитом у сумі 472 500 грн., а 24 травня 2005 року приватний нотаріус ОСОБА_3. вчинив виконавчий напис про стягнення з позивачів на користь кредитної спілки 164 708 грн. 76 коп.

Під час розгляду справи позивачі доповнили свої вимоги. Просили визнати недійсними положення пп. 5.5, 5.6 кредитного договору щодо можливості підвищення розміру відсотків за користування кредитом як такі, що не відповідають вимогам добросовісності, розумності та справедливості, додаткову угоду до кредитного договору, оскільки вона не відповідає умовам кредитного договору щодо підвищення кредитної ставки.

Справа судами розглядалась неодноразово.

Останнім рішенням Солом'янського районного суду м. Києва від 21 жовтня 2008 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду м. Києва від 17 лютого 2009 року, в задоволенні позову ОСОБА_1. та ОСОБА_2відмовлено.

ОСОБА_2. звернувся до Верховного Суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Солом'янського районного суду м. Києва від 21 жовтня 2008 року й ухвалу апеляційного суду м. Києва від 17 лютого 2009 року, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, й ухвалити нове рішення, яким його позовні вимоги задовольнити.

Колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив із того, що підписання даного кредитного договору ОСОБА_2. та згода з договором ОСОБА_1. при підписанні нею договору іпотеки є їх вільним волевиявленням, умови договору відповідають нормам цивільного законодавства України та не суперечать іншим актам цивільного законодавства, отже повинні виконуватися сторонами.

Щодо відмови в задоволенні вимог в частині оплати підвищеної кредитної ставки суд виходив із того, що договором передбачені підстави, однією з яких є рішення Правління, для зміни відсоткової ставки за користування кредитом за рік у зв'язку з інфляцією національної валюти та змін на фінансовому ринку України, внаслідок яких кошти, надані спілкою в кредит, знецінюються.

Оскільки умови кредитного договору визнано дійсними та обов'язковими для виконання, то у суду відсутні підстави для задоволення вимог про скасування виконавчого напису, відшкодування моральної шкоди та стягнення витрат, пов'язаних з отриманням юридичної допомоги.

Однак з таким висновком погодитись не можна, оскільки він є передчасним.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 1 Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг" фінансовий кредит - кошти, які надаються у позику юридичній або фізичній особі на визначений строк та під процент.

Згідно з п. 4 ч. 1 ст. 34 зазначеного Закону та ч. 4 ст. 8 Закону України "Про кредитні спілки" діяльність з надання фінансового кредиту підлягає обов'язковому ліцензуванню.

На підставі ч. 2 ст. 34 Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг" здійснення діяльності з надання фінансових кредитів дозволяється тільки після отримання відповідної ліцензії.

Згідно зі ст. 130 ГПК України та ч. 1 ст. 1 Закону України "Про кредитні спілки" кредитна спілка - це неприбуткова організація, заснована фізичними особами, професійними спілками, їх об'єднаннями на кооперативних засадах з метою задоволення потреб її членів у взаємному кредитуванні та наданні фінансових послуг за рахунок об'єднаних грошових внесків членів кредитної спілки. Абзацом третім ч. 1 ст. 21 цього Закону передбачено, що кредитна спілка відповідно до свого статуту надає кредити своїм членам на умовах їх платності, строковості та забезпеченості в готівковій та безготівковій формі.

Частиною 4 ст. 8 указаного Закону "Про кредитні спілки" (2908-14) передбачено, що ліцензуванню в кредитній спілці підлягає діяльність по залученню внесків (вкладів) членів кредитної спілки на депозитні рахунки, а також інші види діяльності відповідно до закону.

Згідно із ч. 3 ст. 5, п. 3 ч. 1 ст. 34 Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг" таким видом діяльності є надання фінансових кредитів за рахунок залучених коштів, до яких не відносяться внески членів кредитної спілки, що спрямовуються на формування капіталу кредитної спілки.

Отже, за змістом зазначених вище норм закону діяльність кредитної установи з надання фінансових кредитів за рахунок капіталу самої кредитної установи не потребує отримання ліцензії.

Ухвалюючи рішення, суд першої інстанції не з'ясував, за рахунок яких коштів надавався кредит - капіталу самої кредитної спілки чи залучених коштів; чи являвся позивач членом кредитної спілки; чи на час укладення кредитного договору відповідач отримав ліцензію на право здійснення діяльності з надання таких фінансових послуг; чи ґрунтуються на законі умови договору в частині процентів за користування отриманими коштами. Це має правове значення, оскільки в разі незаконності надання фінансових коштів у позику під проценти (фінансовий кредит) поверненню підлягає лише сума, отримана в позику.

У матеріалах справи документи, які б визначали правовий статус сторін у вказаному вище кредитному договорі, також відсутні.

На зазначені недоліки не звернув уваги й апеляційний суд, не перевірив доводів апеляційної скарги та залишив рішення суду першої інстанції без змін.

За такого порушення норм матеріального та процесуального права, допущеного як судом першої, так і апеляційної інстанції, що призвело до неправильного вирішення справи, постановлені у справі судові рішення підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись ст. ст. 336, 338, 345 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України

Касаційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.

Рішення Солом'янського районного суду м. Києва від 21 жовтня

2008 року та ухвалу апеляційного суду м. Києва від 17 лютого 2009 року скасувати.

Справу за позовом ОСОБА_1, ОСОБА_2до кредитної спілки "Володар", приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу ОСОБА_3, треті особи: відділ державної виконавчої служби Деснянського районного управління юстиції м. Києва, товариство з обмеженою відповідальністю "РК Траєкторія", про визнання недійсними умов кредитного договору та додаткової угоди, матеріальних вимог в частині сплати підвищеної кредитної ставки, скасування виконавчого напису, стягнення збитків та відшкодування моральної шкоди передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.