Колегія суддів Судової палати у цивільних справах

Верховного Суду України в складі:

головуючого Гнатенка А.В.,

суддів: Григор'євої Л.І., Косенка В.Й.,

Луспеника Д.Д., Пшонки М.П.,

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1до ОСОБА_2про стягнення суми за договором позики за касаційною скаргою представника ОСОБА_1- ОСОБА_3на рішення Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 2 жовтня 2008 року та ухвалу апеляційного суду Запорізької області від 26 листопада 2008 року,

У серпні 2008 року ОСОБА_1. звернулася до суду з указаним позовом, в якому зазначала, що 2 лютого 2007 року ОСОБА_2. згідно з договором позики позичила в її чоловіка ОСОБА_3. 25 250 грн., які зобов'язалася повернути до 15 березня 2007 року, позика є безвідсотковою. У зазначений строк відповідачка своїх договірних зобов'язань не виконала. ІНФОРМАЦІЯ_1 її чоловік помер. Позивачка як єдиний спадкоємець померлого, уточнивши позовні вимоги, просила стягнути з відповідачки ОСОБА_2. суму основного боргу з урахуванням індексу інфляції в розмірі 33 625 грн. 49 коп., 5 відсотків річних від простроченої суми згідно з договором у розмірі 1 719 грн. 08 коп. та 4 тис. грн. витрат на правову допомогу.

Рішенням Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 2 жовтня 2008 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Запорізької області від 26 листопада 2008 року, позов задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_2. на користь ОСОБА_1. за договором позики 25 250 грн., а також судовий збір і витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи. В задоволенні інших позовних вимог відмовлено.

У касаційній скарзі представник ОСОБА_1. - ОСОБА_3., посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить судові рішення скасувати й ухвалити нове рішення про повне задоволення позовних вимог.

Колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України, заслухавши суддю-доповідача, обговоривши доводи скарги та перевіривши матеріали справи, дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Відповідно до вимог ст. 324 ЦПК України підставами для касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Судом установлено, що ОСОБА_4., який перебував у шлюбі з ОСОБА_1., згідно з договором позики від 2 лютого 2007 року позичив ОСОБА_2. 25 250 грн. У визначений договором строк, до 15 березня 2007 року, ОСОБА_2. своїх договірних зобов'язань не виконала, кошти ОСОБА_4. не повернула, а ІНФОРМАЦІЯ_1 позикодавець помер. Позивачка ОСОБА_1. згідно з наданими документами є єдиним спадкоємцем померлого, тому звернулася до суду з позовом про стягнення боргу з урахуванням індексу інфляції та за прострочення виконання грошових зобов'язань.

Задовольняючи позов лише в частині стягнення основного боргу та відмовляючи в стягненні боргу з урахуванням індексу інфляції за час прострочення виконання грошового зобов'язання та сплати неустойки (відсотків річних), суд першої інстанції виходив із того, що вказані вимоги є відповідальністю за порушення грошового зобов'язання, а позивачка не повідомила боржника про те, що саме вона є новим кредитором у зобов'язанні, тому відсутня вина боржника ОСОБА_2. Відмовляючи в стягненні витрат за правову допомогу, суд посилався на те, що немає документального підтвердження їх сплати.

З такими висновками суду погодився й суд апеляційної інстанції.

Проте повністю погодитись із такими висновками не можна, так як висновків у частині відмови в задоволенні позову суди дійшли з порушенням вимог матеріального та процесуального закону.

Судові рішення в частині стягнення на користь ОСОБА_1. основного боргу в розмірі 25 250 грн. і судових витрат відповідають обставинам справи і вимогам закону, тому підстав для їх скасування немає.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Згідно зі ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Частиною 3 ст. 10 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до вимог ст. 614 ЦК України особа, яка порушила зобов'язання, є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання.

Таким чином, з урахуванням зазначених вимог законодавства та ст. 526 ЦК України про те, що зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору саме відповідачка повинна довести, що відсутня її вина в несвоєчасному виконанні грошового зобов'язання, оскільки за договором позики їй належало повернути борг до 15 березня 2007 року. Проте станом на день смерті позикодавця (ІНФОРМАЦІЯ_1) грошове зобов'язання не було виконане й до нового кредитора перейшло право вимоги простроченого виконанням грошового зобов'язання. Разом з тим суд у порушення вимог закону фактично виходив із того, що позивачка не надала доказів наявності вини відповідачки в невиконанні (простроченні) її грошового зобов'язання.

Згідно зі ст. 514 ЦК України, яку суди в порушення вимог ст. 214 ЦПК України не застосували до спірних правовідносин, до нового кредитора переходять права первісного кредитора в зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Однак суди не визначились, який обсяг прав перейшов до нового кредитора; не з'ясували, чому ОСОБА_2. грошове зобов'язання своєчасно або до дня смерті позикодавця не виконала, без належної оцінки та за відсутності належних доказів пославшись на положення ч. 1 ст. 614 ЦК України; не визначились із тим, яку відповідальність несе відповідачка за порушення грошового зобов'язання (правові наслідки) і яка правова природа сплати суми боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних від простроченої суми (ст. 625 ЦК України) - це цивільно-правова відповідальність чи компенсаційні виплати (плата за користування чужими грошима); не врахували, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання (ч. 1 ст. 625 ЦК України).

Відмовляючи в стягненні витрат на правову допомогу, яка передбачена ст. 84 ЦПК України, суди не звернули уваги на наявний у справі акт передачі-прийняття послуг (а.с. 7 зв.) та не з'ясували, яким саме платіжним документом підтверджено оплату таких послуг позивачкою.

Крім того, апеляційний суд послався й на те, що позивачкою не наведений розрахунок указаної суми (4 тис. грн.). Проте суд не звернув уваги на те, що, крім договірної ціни, слід керуватися й постановою Кабінету Міністрів України від 27 квітня 2006 року № 590 "Про граничні розміри компенсації витрат, пов'язаних з розглядом цивільних та адміністративних справ, і порядок їх компенсації за рахунок держави" (590-2006-п) , якою затверджені граничні розміри компенсації витрат, пов'язаних з розглядом цивільних та адміністративних справ, і зазначено, що граничний розмір не перевищує суму, що обчислюється виходячи з того, що особі виплачується 40 відсотків розміру мінімальної заробітної плати за годину її роботи.

За таких обставин судові рішення в частині відмови в задоволенні позову ОСОБА_1. не відповідають вимогам ст. 213 ЦПК України щодо законності й обґрунтованості, зазначені вище порушення призвели до неправильного вирішення спору, що в силу ст. 338 ЦПК України (1618-15) є підставою для скасування ухвалених судових рішень із передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України

Касаційну скаргу представника ОСОБА_1- ОСОБА_3задовольнити частково.

Рішення Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 2 жовтня 2008 року та ухвалу апеляційного суду Запорізької області від 26 листопада 2008 року в частині відмови в задоволенні позову ОСОБА_1. скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції. В іншій частині судові рішення залишити без змін.

Ухвала оскарженню не підлягає.