Колегія суддів Судової палати у цивільних справах

Верховного Суду України в складі:

головуючого Гуменюка В.І.,

суддів: Балюка М.І., Данчука В.Г.,

Барсукової В.М., Косенка В.Й., -

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4, ОСОБА_5, треті особи: ОСОБА_6, ОСОБА_7, про розірвання попереднього договору, зобов’язання повернути аванс та відшкодування моральної шкоди за касаційною скаргою ОСОБА_4 на рішення апеляційного суду Київської області від 25 вересня 2009 року,

У грудні 2008 року ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_4 та ОСОБА_5, в якому з урахуванням збільшення розміру позовних вимог просив розірвати попередній договір, укладений 7 вересня 2008 року між ним і ОСОБА_4, про укладення в майбутньому договору купівлі-продажу будинку АДРЕСА_1; стягнути з ОСОБА_4 на його користь аванс у розмірі 60 тис. доларів США, що станом на 7 вересня 2008 року становило 492 тис. грн.; стягнути зі ОСОБА_5 на його користь неустойку в сумі 15 тис. доларів США, що станом на 7 вересня 2008 року становило 71 775 грн., і моральну шкоду в розмірі 15 тис. грн.

Зазначав, що з вини відповідачів не виконані умови попереднього договору-угоди: не надані довідка бюро технічної інвентаризації, довідка форми № 3, довідка про відсутність заборгованості зі сплати комунальних платежів, за послуги з електропостачання та інших платежів, дозвіл опікунської ради на відчуження будинку; не проведено оцінку та експертизу об’єкта нерухомого майна.

Також указував, що попередній договір з ОСОБА_4 він уклав на підставі договору доручення, згідно з яким ОСОБА_6 уповноважила його на укладення попереднього договору та договору купівлі-продажу будинку, що розташований по АДРЕСА_1.

Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 2 липня 2009 року в задоволенні позову ОСОБА_3 відмовлено.

Рішенням апеляційного суду Київської області від 25 вересня

2009 року рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 2 липня 2009 року в частині відмови в задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 до ОСОБА_4 скасовано й ухвалено в цій частині нове рішення, яким попередню угоду, укладену 7 вересня 2008 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_4, про укладення в майбутньому договору купівлі-продажу будинку АДРЕСА_1, визнано нікчемною. Стягнуто з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 кошти в сумі 260 400 грн. і судові витрати в розмірі 2 610 грн. У іншій частині рішення залишено без змін.

ОСОБА_4 звернувся до Верховного Суду України з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення апеляційного суду Київської області від 25 вересня 2009 року, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права й порушення норм процесуального права, та залишити в силі рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 2 липня 2009 року.

Колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Однак оскаржуване рішення апеляційного суду зазначеним вимогам закону не відповідає.

Ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив, зокрема, з того, що діями відповідачів права та охоронювані законом інтереси ОСОБА_3 не порушено, оскільки при укладенні попереднього договору він діяв від імені та в інтересах

ОСОБА_6, а відповідно до ст. 1000 Цивільного кодексу України (далі – ЦК України (435-15) ) правочин, вчинений повіреним, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов’язки довірителя. Умовами договору доручення, укладеного 6 вересня 2008 року між ОСОБА_6 і ОСОБА_3, звернення повіреного до суду за захистом прав довірительки передбачено не було.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції в частині відмови в задоволенні позовних вимог до ОСОБА_4, апеляційний суд у порушення вимог ст. ст. 303, 307, 308 наведені вище висновки суду першої інстанції проігнорував та виходячи з положень ст. ст. 216, 220, 635, 657 ЦК України дійшов висновку про нікчемність укладеного між

ОСОБА_3 і ОСОБА_4 попереднього договору про укладення в майбутньому договору купівлі-продажу житлового будинку.

З висновком апеляційного суду погодитися не можна з таких підстав.

Згідно зі ст. 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому ЦПК України (1618-15) , звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав свобод чи інтересів.

Відповідно до ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Згідно зі ст. 1000 ЦК України правочин, вчинений повіреним, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов’язки довірителя.

Судом установлено та підтверджується матеріалами справи, що

6 вересня 2008 року між ОСОБА_6 і ОСОБА_3 було укладено договір доручення, відповідно до умов якого довіритель доручив, а повірений зобов’язався від імені й за рахунок довірителя вчинити такі юридичні дії:

7 вересня 2008 року укласти попередній договір-угоду та 15 листопада

2008 року укласти договір купівлі-продажу будинку АДРЕСА_1; передати продавцеві за попереднім договором-угодою аванс у розмірі 30 тис. доларів США.

У цей же день, 6 вересня 2008 року, ОСОБА_3 отримав від ОСОБА_6 30 тис. доларів США згідно з домовленістю, про що написав останній розписку.

7 вересня 2008 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 укладено попередній договір-угоду № 8 про намір укласти договір купівлі-продажу об’єкта нерухомого майна – будинку АДРЕСА_1, згідно з умовами якого покупець зобов’язався придбати вказаний житловий будинок, а продавець – продати не пізніше 15 листопада 2008 року. Крім того, продавець зобов’язався надати покупцеві ряд документів, а саме: довідку бюро технічної інвентаризації, довідку форми № 3 та інше, однак своїх зобов’язань у визначений строк не виконав.

Отже, дослідивши матеріали справи та вивчивши надані сторонами докази, суд першої інстанції дійшов по суті правильного висновку про відмову в задоволенні позову, оскільки внаслідок укладення 7 вересня

2008 року попереднього договору між ОСОБА_4 і повіреним ОСОБА_3, цивільні права та обов’язки виникли в довірительки ОСОБА_6, яка і є належним суб’єктом для звернення до суду з таким позовом, а апеляційний суд, перевіряючи в апеляційному порядку законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції, на цю обставину уваги не звернув та помилково скасував указане рішення.

З огляду на викладене колегія суддів дійшла висновку, що рішення апеляційного суду підлягає частковому скасуванню із залишенням у цій частині в силі рішення суду першої інстанції.

Керуючись ст. ст. 336, 339, 345 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України

Касаційну скаргу ОСОБА_4 задовольнити частково.

Рішення апеляційного суду Київської області від 25 вересня 2009 року в частині задоволення позовних вимог ОСОБА_3 до ОСОБА_4 скасувати та в цій частині залишити в силі рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від

2 липня 2009 року. В іншій частині рішення апеляційного суду Київської області від 25 вересня 2009 року залишити без змін.

Ухвала оскарженню не підлягає.