Колегія суддів Судової палати у цивільних справах

Верховного Суду України в складі:

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1, яка діє в своїх інтересах та в інтересах неповнолітнього ОСОБА_2, ОСОБА_3 до ОСОБА_4, об'єднання співвласників багатоквартирного будинку (далі - ОСББ) "Медик", Управління з питань майна комунальної власності про визнання свідоцтва про право власності на квартиру недійсним та визнання права власності по частині квартири за кожним,

У серпні 2004 року ОСОБА_1, яка діє в своїх інтересах та в інтересах неповнолітнього ОСОБА_2, 1984 року народження, та ОСОБА_3 звернулися із зазначеним позовом, посилаючись на те, що позивачка ОСОБА_1 та відповідач ОСОБА_4 перебували у зареєстрованому шлюбі. Шлюб було розірвано 27 серпня 2003 року. У період перебування сторін у шлюбі на підставі рішення житлової комісії Севастопольського гарнізону від 8 жовтня 1997 року чоловіку позивачки ОСОБА_4 надана квартира АДРЕСА_1 на склад сім'ї з 4 - ох чоловік. На підставі цього рішення видано ордер. Квартири у будинку були збудовані для забезпечення військовослужбовців і членів їх сімей за державні кошти, виділені Київською міською адміністрацією та внесені до ОСББ "Медик" у якості пайового внеску. 21 серпня 1999 року командуванням в/ч А - 1758 надано згоду на приватизацію квартир у цьому будинку. Управлінням майна міста Севастопольської міської державної адміністрації 9 жовтня 1999 року на ім'я ОСОБА_4 видано свідоцтво про право власності на квартиру АДРЕСА_1. Проте, на думку позивачки, приватизація спірної квартири проведена з порушенням Закону України "Про приватизацію державного житлового фонду" (2482-12) , оскільки передача квартир у власність повинна здійснюватись шляхом передачі у спільну або часткову власність всім членам сім'ї. Ураховуючи викладене, ОСОБА_1, яка діє в своїх інтересах та в інтересах неповнолітнього ОСОБА_2, 1984 року народження, та ОСОБА_3 просили задовольнити їх позовні вимоги і визнати свідоцтво про право власності на квартиру недійсним, а також визнати за ними та ОСОБА_4 право власності по частині квартири за кожним.

Рішенням Гагарінського районного суду м. Севастополя від 24 січня 2006 року позов задоволено. Визнано недійсним свідоцтво про право власності на квартиру АДРЕСА_1, видане 9 жовтня 1999 року на ім'я ОСОБА_4 Визнано за ОСОБА_1, ОСОБА_4, ОСОБА_3 та ОСОБА_2, 1989 року народження, право власності на частину квартири АДРЕСА_1 за кожним.

Рішенням Апеляційного суду м. Севастополя від 14 лютого 2008 року рішення Гагарінського районного суду м. Севастополя від 24 січня 2006 року скасовано, у задоволенні позову відмовлено.

У касаційній скарзі ОСОБА_1, яка діє в своїх інтересах та в інтересах ОСОБА_2, 1984 року народження, та ОСОБА_3 просять скасувати рішення суду апеляційної інстанції, залишивши в силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення судом норм процесуального права.

Касаційна скарга підлягає задоволенню частково з таких підстав.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та відмовляючи у задоволенні позову, суд апеляційної інстанції, виходив з того, що ОСОБА_4 набув право власності на квартиру у відповідності до вимог чинного законодавства. При зверненні до суду у 2004 році про визнання недійсним свідоцтва про право власності на квартиру від 9 жовтня 1999 року позивачами пропущено строк позовної давності, передбачений статтею 257 ЦК України. Поважних причин пропуску такого строку не встановлено.

Однак з такими висновками суду погодитись не можна.

Відповідно до частини другої статті 72 СК України до вимоги про поділ майна, заявленої після розірвання шлюбу, застосовується позовна давність у три роки. Позовна давність обчислюється від дня, коли один із співвласників дізнався або міг дізнатися про порушення свого права власності.

Установлено, що шлюб між сторонами розірвано 27 серпня 2003 року.

Із пояснень ОСОБА_3 убачається, що про порушення свого права на житло вона дізналася після розлучення, тобто коли постало питання про поділ спільно нажитого майна.

Судом апеляційної інстанції не враховано норми Сімейного кодексу України (2947-14) , які регулюють застосування позовної давності до вимог про поділ майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, чим порушено норми матеріального права, а також не дано оцінки обставинам за яких позивачка користувалася майном та не обговорено питання початку перебігу строку позовної давності.

Оскільки порушення норм матеріального та процесуального права призвело до неправильного вирішення справи і ці порушення допущені судом апеляційної інстанції при розгляді справи, рішення суду апеляційної інстанції підлягає скасуванню, а справа направленню на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Керуючись статтями 336, 338, 345 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України

Касаційну скаргу ОСОБА_1, яка діє в своїх інтересах та в інтересах ОСОБА_2, 1989 року народження, та ОСОБА_3 задовольнити частково.

Рішення Апеляційного суду м. Севастополя від 14 лютого 2008 року скасувати, а справу направити до суду апеляційної інстанції для розгляду іншим складом суду.

Ухвала оскарженню не підлягає.