6-16011св08 Про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки - 17.06.2009 Прийняття

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки, за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Сторожинецького районного суду Чернівецької області від 18 березня 2008 року та ухвалу апеляційного суду Чернівецької області від 28 травня 2008 року,

У січні 2008 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки.

У заяві зазначав про те, що 6 січня 2008 року в с. Буденець Сторожинецького району Чернівецької області сталася дорожньо-транспортна пригода з вини водія та власника автомобіля ВАЗ-21061 ОСОБА_2, який порушив Правила дорожнього руху. Внаслідок зіткнення автомобілів належному йому автомобілю "Шкода - Фабія", 2006 року випуску, завдані механічні пошкодження, розмір матеріальної шкоди становить 36 239 грн. Також йому завдано моральної шкоди, яку він оцінює в 1 тис. грн. Оскільки ОСОБА_2 сплатив йому 3 400 доларів США, то ОСОБА_1 у судовому засіданні зменшив суму матеріальної шкоди до 19 069 грн. і просив про задоволення позову (відшкодування матеріальної шкоди в розмірі 19 069 грн. і моральної шкоди в розмірі 1 тис. грн.).

Рішенням Сторожинецького районного суду Чернівецької області від 18 березня 2008 року, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду Чернівецької області від 28 травня 2008 року, у задоволенні позову відмовлено.

У касаційній скарзі ОСОБА_1 просить ухвалені судові рішення скасувати, посилаючись на порушення судами норм матеріального та процесуального права, і ухвалити нове рішення, яким його позов задовольнити.

Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Відповідно до ч. 2 ст. 324 ЦПК України підставами касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновком якого погодився й суд апеляційної інстанції, виходив із того, що ОСОБА_1 належними й допустимими доказами довів понесені ним витрати на ремонт автомобіля в розмірі 15 549 грн. Оскільки ОСОБА_2 добровільно відшкодував йому 17 тис. грн. (екв. 3 400 доларів США), то різниця між цими сумами й складає відшкодування моральної шкоди. Наданий висновок спеціаліста-автотоварознавця, в якому розмір матеріальної шкоди визначено в 36 239 грн., не може бути доказом у справі.

Проте погодитись із такими висновками не можна, оскільки до них суди дійшли з порушенням норм матеріального та процесуального права.

Судами встановлено, що 6 січня 2008 року сталася дорожньо-транспортна пригода за участі двох водіїв, сторін у справі. Винним у цій пригоді є відповідач ОСОБА_2, що ним визнано та постановою суду про притягнення його до адміністративної відповідальності підтверджено (а.с. 6).

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 1188 ЦК України шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою.

Частиною 3 ст. 22 ЦК України визначено, що збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі.

Згідно із ч. 1 ст. 1166 ЦК України така майнова шкода відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала, а ч. 2 ст. 1192 ЦК України передбачає, що розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.

Позивачем ОСОБА_1 на підтвердження розміру завданої йому шкоди неправомірними діями відповідача ОСОБА_2 суду надано висновок спеціаліста-автотоварознавця від 17 січня 2007 року, яким шкоду від ДТП визначено в розмірі 36 239 грн. 74 коп. (а.с. 8-21). Проте суди, не прийнявши цього висновку, зазначили, що він не може бути доказом у справі.

Разом з тим суди не врахували, що відповідно до п. 4 ч. 3 ст. 129 Конституції України до основних засад судочинства віднесено змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і в доведенні перед судом їх переконливості. Про необхідність урахування зазначених конституційних положень судам роз'яснено й в п. 11 постанови Пленуму Верховного Суду України від 5 березня 1977 року № 1 (v0001700-77) (з відповідними змінами) "Про підготовку цивільних справ до судового розгляду".

Зазначений вище висновок спеціаліста-автотоварозавця про визначення суми шкоди від ДТП є письмовим доказом, що відповідає положенням ч. 2 ст. 57 ЦПК України, яку суди неправильно застосували.

Відповідно до ст. 212 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів в їх сукупності.

Частиною 3 ст. 10 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

У порушення вимог зазначених норм матеріального та процесуального права суди належним чином доводів позивача та заперечень відповідача не перевірили; не запропонували ОСОБА_2 довести його заперечення щодо незгоди з розміром шкоди, наведеним позивачем ОСОБА_1 згідно наданого ним письмового доказу.

Крім того, рішення суду першої інстанції не відповідає вимогам ст. 215 ЦПК України, оскільки в мотивувальній частині зазначено про відшкодування моральної шкоди, а в резолютивній частині відмовлено в позові. Також визначення розміру моральної шкоди не відповідає вимогам ст. ст. 23, 1167 ЦК України.

За таких обставин, які свідчать про те, що судові рішення ухвалені з порушенням норм матеріального та процесуального права, вони не можуть вважатися законними й обґрунтованими та відповідно до ч. 2 ст. 338 ЦПК України підлягають скасуванню, а справа - передачі на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Сторожинецького районного суду Чернівецької області від 18 березня 2008 року та ухвалу апеляційного суду Чернівецької області від 28 травня 2008 року скасувати, справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.