6-25284св08 Про поділ спільного майна подружжя, поділ житлового будинку в натурі та визначення порядку користування земельною ділянкою - 10.06.2009 Прийняття

розглянувши в судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ спільного майна подружжя, поділ житлового будинку в натурі та визначення порядку користування земельною ділянкою за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення апеляційного суду Черкаської області від 8 жовтня 2008 року,

У липні 2006 року ОСОБА_1 звернулася до суду з указаними вище позовом, посилаючись на те, що з 1990 року до 31 березня 2006 року перебувала в зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_2 У період шлюбу, 1 липня 2002 року, ними на спільні кошти придбаний житловий будинок АДРЕСА_1. Будинок зареєстрований на ім'я відповідача, який не визнає її права на нього.

Позивачка ОСОБА_1 з урахуванням уточнених позовних вимог просила визнати за нею право власності на 1/2 частину зазначеного житлового будинку, провести його реальний поділ та визначити порядок користування земельною діяльною.

Рішенням Черкаського районного суду Черкаської області від 23 липня 2008 року позов ОСОБА_1 задоволено. Визнано за ОСОБА_1 та ОСОБА_2 право власності на 1/2 частину житлового будинку АДРЕСА_1, за кожним. Проведено поділ будинку в натурі та визначено порядок користування земельною ділянкою за варіантом № 1 висновку додаткової судової будівельно-технічної експертизи від 19 жовтня 2007 року. Розподілено судові витрати.

Рішенням апеляційного суду Черкаської області від 8 жовтня 2008 року рішення суду першої інстанції скасовано й у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.

У касаційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати рішення апеляційного суду, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, і залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України, заслухавши суддю-доповідача, обговоривши доводи скарги та перевіривши матеріали справи, дійшла висновку, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Відповідно до вимог ст. 324 ЦПК України підставами для касаційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1, суд першої інстанції виходив з того, що позивачка довела придбання спірного житлового будинку в період шлюбу, а тому частки кожного з подружжя є рівними й на підставі висновку експертизи поділив будинок у натурі та визначив порядок користування земельною ділянкою.

Апеляційний суд, скасовуючи рішення місцевого суду та ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні позову, виходив із того, що ОСОБА_1, яка не проживала й не зареєстрована в спірному будинку, не спростувала доводів відповідача ОСОБА_2 про те, що будинок придбаний ним, хоча і в зареєстрованому шлюбі, але за його особисті кошти від продажу дошлюбного майна (автомобіля) та в період, коли вони фактично вже припинили шлюбні відносини.

Однак до таких висновків як суд першої інстанції, так і суд апеляційної інстанції дійшли з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права.

Відповідно до ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Згідно зі ст. 214 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Відповідно до ст. ст. 22, 24 КпШС України, чинним на час спірних правовідносин, а також роз'яснень, що містяться в постанові Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року № 11 "Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя" (v0011700-07) , вирішуючи спори про поділ майна подружжя, судам слід враховувати, що само по собі розірвання шлюбу не припиняє права спільної сумісної власності подружжя на майно, набуте за час шлюбу. При цьому необхідно встановити обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з'ясовувати джерело і час його придбання. Не належить до спільної сумісної власності майно одного з подружжя, набуте особою за час шлюбу, але за кошти, які належали одному з подружжя особисто (пункти 19, 23, 24).

Разом з тим при вирішенні питання про визнання майна подружжя спільною сумісною чи особистою приватною власністю суди не встановили обсяг спільно нажитого майна подружжя, не з'ясували джерело й час його придбання (у справі навіть відсутній договір купівлі-продажу житлового будинку).

Так, задовольняючи позов, суд першої інстанції виключно виходив із положень ст. 22 КпШС України щодо виникнення права спільної сумісної власності подружжя на майно, набуте під час шлюбу. Суд відхилив подані відповідачем докази (показання свідків, наявність іншого дошлюбного майна) про те, що на період придбання будинку (2002 рік) сторони спільно не проживали та фактично шлюбно-сімейні відносини не підтримували, і зазначив, що з матеріалів справи вбачається, що сторони на цей період проживали спільно. Разом з тим у порушення вимог ст. ст. 212, 214 ЦПК України суд належним чином надані ОСОБА_2 докази не дослідив та не оцінив і не вказав, які саме матеріали справи спростовують ці посилання (зокрема, не дослідив матеріали справи про розірвання шлюбу).

Апеляційний суд у порушення тих же норм процесуального права, без оцінки інших наявних у справі доказів, зазначивши, що з 2000 року сторони припинили шлюбно-сімейні відносини, не навів мотивів, з чого він виходив, установлюючи такий факт. Також у порушення положень права про презумпцію спільності майна суд зазначив, що ОСОБА_1 не спростувала доводів відповідача ОСОБА_2 про те, що спірне майно є його особистим майном. Проте цю обставину в силу ч. 3 ст. 10 ЦПК України повинен довести саме відповідач ОСОБА_2, а не позивачка ОСОБА_1, щодо якої діє презумпція спільності майна подружжя. Крім того, показаннями свідків, на що послався апеляційний суд, не можуть доводитись обставини купівлі-продажу майна (автомобіля).

За таких обставин рішення судів не відповідають вимогам ст. 213 ЦПК України щодо законності й обґрунтованості, зазначені вище порушення призвели до неправильного вирішення спору, що в силу ст. 338 ЦПК України (1618-15) є підставою для скасування ухвалених судових рішень із передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись ст. ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України

Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Черкаського районного суду Черкаської області від 23 липня 2008 року та рішення апеляційного суду Черкаської області від 8 жовтня 2008 року скасувати, справу передати на новий судовий розгляд.