Колегія суддів Судової палати у цивільних справах

Верховного Суду України в складі:

розглянувши у судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1, ОСОБА_2 до управління Служби безпеки України в Тернопільській області (далі - УСБУ в Тернопільській області), виконавчого комітету Тернопільської міської ради, Тернопільського міського бюро технічної інвентаризації, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, третя особа - Служба безпеки України, про визнання права на житло, видачу ордера на жиле приміщення, зобов'язання надати квартиру, визнання рішення виконавчого комітету Тернопільської міської ради в частині видачі ордера на жиле приміщення та рішень житлово-побутової комісії управління Служби безпеки України в Тернопільській області (далі - ЖПК УСБУ в Тернопільській області) недійсними, визнання недійсним ордера на жиле приміщення, визнання недійсним і скасування свідоцтва про право власності на житло, виселення з наданням іншого жилого приміщення, визнання недійсними заяв за скаргою ОСОБА_1, ОСОБА_2 про перегляд у зв'язку з винятковими обставинами ухвали колегії суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 5 грудня 2007 року,

У січні 2003 року ОСОБА_1, ОСОБА_2 звернулися до суду з позовом до УСБУ в Тернопільській області, виконавчого комітету Тернопільської міської ради, Тернопільського міського бюро технічної інвентаризації, ОСОБА_3, ОСОБА_4, ОСОБА_5, третя особа - Служба безпеки України, про визнання права на житло, видачу ордера на жиле приміщення, визнання рішення виконавчого комітету Тернопільської міської ради в частині видачі ордера на жиле приміщення та рішень ЖПК УСБУ в Тернопільській області недійсними, визнання недійсним ордера на жиле приміщення, визнання недійсним і скасування свідоцтва про право власності на житло, виселення з наданням іншого жилого приміщення, визнання недійсними заяв.

Зазначали, що рішенням ЖПК УСБУ в Тернопільській області від 11 березня 1999 року ОСОБА_1 як співробітнику УСБУ в Тернопільській області в порядку позачергового надання жилого приміщення виділено квартиру АДРЕСА_1 та зобов'язано його провести розприватизацію протягом місяця та здати УСБУ в Тернопільській області належну йому на праві власності квартиру АДРЕСА_2.

Рішенням ЖПК УСБУ в Тернопільській області від 20 листопада 2000 року скасовано зазначене рішення про надання квартири у зв'язку з невиконанням позивачами вимог щодо розприватизації та здачі квартири УСБУ в Тернопільській області.

Посилаючись на те, що вимоги про розприватизацію не ґрунтуються на вимогах закону, а також на те, що згоду на розприватизацію квартири вони надали під впливом обману та залякування, позивачі просили визнати недійсними їхні заяви про розприватизацію квартири АДРЕСА_2

Крім того, позивачі просили рішення виконавчого комітету Тернопільської міської ради від 30 травня 2001 року № 643 в частині надання сім'ї Антіпових ордера на спірну квартиру та самого ордера визнати недійсними; скасувати свідоцтво про право власності на житло, видане ОСОБА_6 і ОСОБА_3., та виселити останніх із квартири АДРЕСА_1 з наданням іншого жилого приміщення, зобов'язати Тернопільську міську раду надати спірну квартиру позивачам.

Зазначена справа розглядалася судами неодноразово.

Останнім рішенням Тернопільського міськрайонного суду від 19 жовтня 2006 року, додатковим рішенням цього ж суду від 6 листопада 2006 року, залишеними без змін ухвалою апеляційного суду Тернопільської області від 6 березня 2007 року, у задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись із рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій ОСОБА_1, ОСОБА_2 оскаржили їх у касаційному порядку.

Ухвалою колегії суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 5 грудня 2007 року касаційну скаргу ОСОБА_1, ОСОБА_2 відхилено, постановлені судові рішення залишено без змін.

У скарзі позивачі просять переглянути у зв'язку з винятковими обставинами ухвалу колегії суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 5 грудня 2007 року, посилаючись на неоднакове застосування судом касаційної інстанції одного й того самого положення закону, і скасувати зазначену ухвалу суду касаційної інстанції та залишені нею без змін рішення Тернопільського міськрайонного суду від 19 жовтня 2006 року, додаткове рішенням цього ж суду від 6 листопада 2006 року та ухвалу апеляційного суду Тернопільської області від 6 березня 2007 року.

Перевіривши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що скарга у зв'язку з винятковими обставинами задоволенню не підлягає.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 354 ЦПК України підставою оскарження у зв'язку з винятковими обставинами судових рішень у цивільних справах після їх перегляду у касаційному порядку є неоднакове застосування судом касаційної інстанції одного i того самого положення закону.

У поданій скарзі ОСОБА_1 та ОСОБА_2 посилалися на неоднакове застосування судом касаційної інстанції норм матеріального права, зокрема неврахування судом касаційної інстанції вимог Закону України "Про власність" (697-12) , Тимчасового положення про порядок передачі громадянам житла, затвердженого наказом Державного комітету України по житлово-комунальному господарству від 1 червня 1995 року № 24, та норм процесуального права щодо порядку повідомлення про час і місце судового засідання, оскільки апеляційним судом 6 березня 2007 року розглянуто зазначену справу за відсутності позивачів, яких не було належним чином повідомлено про час і місце судового засідання; крім того, судом першої інстанції розглянуто їхню заяву про винесення додаткового рішення без фактичного повідомлення сторін про час і місце судового засідання, чим порушено вимоги ст. 220 ЦПК України.

На підтвердження неоднакового застосування норм матеріального права заявники посилалися на ухвалу колегії суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 12 липня 2006 року (№6- 292кс05), якою за результатами розгляду цієї ж справи в касаційному порядку, касаційну скаргу ОСОБА_1, ОСОБА_2 задоволено, ухвалені у цій справі судові рішення скасовано, справу передано на новий розгляд до суду першої інстанції з підстав порушення судами норм матеріального та процесуального права.

Також заявники посилалися на ухвалу колегії суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 10 березня 2005 року (№ 6-11216 кс03), якою задоволено касаційну скаргу ОСОБА_1 та скасовано ухвалу апеляційного суду Тернопільської області від 25 березня 2003 року, постановлену у справі за скаргою ОСОБА_1, у зв'язку з тим, що справу апеляційним судом розглянуто за відсутності скаржника, якого не було належним чином повідомлено про час і місце судового засідання, як на підтвердження неоднакового застосування норм процесуального права.

Як убачається з матеріалів справи, ОСОБА_2 у суді першої інстанції заявлено клопотання про залучення до участі у справі в якості її представника ОСОБА_1, якому вона доручає захист її інтересів, зазначене клопотання 20 вересня 2006 року судом задоволено (а.с. 37 т. 2).

Також убачається, що 22 лютого 2007 року апеляційним судом задоволено клопотання ОСОБА_1 про відкладення розгляду справи у зв'язку з хворобою його адвоката - ОСОБА_7 Справу відкладено на 12 годину 6 березня 2007 року, про що ОСОБА_1 належним чином повідомлено, що підтверджується розписками (а.с. 253-254 т.2).

З огляду на вищезазначене та положення ч. 5 ст. 76 ЦПК України повідомлення ОСОБА_1 про час і місце судового засідання свідчить про таке повідомлення й ОСОБА_2

Крім того, у судовому засіданні апеляційного суду, яке відбулося 6 березня 2007 року, брав участь адвокат ОСОБА_1 - ОСОБА_7

Ураховуючи викладене, є безпідставними доводи скарги ОСОБА_1, ОСОБА_2 у частині неоднакового застосування судом касаційної інстанції норм процесуального закону щодо повідомлення позивачів про час і місце апеляційного розгляду справи на 6 березня 2007 року.

Доказів наявності неоднакового застосування судом касаційної інстанції одного й того самого положення закону при розгляді касаційної скарги ОСОБА_1, ОСОБА_2 на додаткове рішення Тернопільського міськрайонного суду від 6 листопада 2006 року заявниками не надано.

Таким чином, зміст зазначених заявниками ухвал не дає підстав для висновку про наявність неоднакового застосування судом касаційної інстанції одного й того самого положення закону при розгляді касаційної скарги ОСОБА_1 та ОСОБА_2

З урахуванням наведеного та керуючись ст. ст. 354, 357, 358 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України

Скаргу ОСОБА_1, ОСОБА_2 відхилити.

Рішення Тернопільського міськрайонного суду від 19 жовтня 2006 року, додаткове рішенням цього ж суду від 6 листопада 2006 року, ухвалу апеляційного суду Тернопільської області від 6 березня 2007 року та ухвалу колегії суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України від 5 грудня 2007 року залишити без змін.

Ухвала оскарженню не підлягає.