Колегія суддів Вищого адміністративного суду України в складі :

Пасічник С.С.,

Стародуба О.П.,

Швеця В.В.,

розглянувши в порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_4 на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 26.02.2015 р. та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 26.05.2015 р. у справі за позовом ОСОБА_4 до Відділу державної виконавчої служби Радивилівського районного управління юстиції про визнання бездіяльності протиправною, зобов'язати вчинити дії,

В грудні 2014 року ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом до Відділу державної виконавчої служби Радивилівського районного управління юстиції про визнання протиправною бездіяльності Відділу державної виконавчої служби Радивилівського районного управління юстиції щодо ненадсилання йому копії постанови про відкриття виконавчого провадження; зобов'язання Відділу державної виконавчої служби Радивилівського районного управління юстиції надати йому копію постанови про відкриття виконавчого провадження; визнання протиправними та скасування постанов державного виконавця Відділу державної виконавчої служби Радивилівського районного управління юстиції про накладення арешту на рахунки боржника та про відкриття виконавчого провадження.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 26.02.2015 р., залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 26.05.2015 р., в задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись з рішеннями судів, позивач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судами норм матеріального і процесуального права, просив рішення судів скасувати та прийняти нове рішення про задоволення позовних вимог.

Обговоривши доводи касаційної скарги та перевіривши за матеріалами справи правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин у справі, колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що на виконанні у Відділі державної виконавчої служби Радивилівського районного управління юстиції знаходились дві вимоги Управління Пенсійного фонду України в Радивилівському районі Рівненської області про сплату недоїмки зі сплати єдиного внеску суб'єктом підприємницької діяльності - фізичною особою ОСОБА_4, а саме: вимога від 06.03.2013 р. № Ф-066 на суму 617,94 грн. та вимога від 30.05.2013 р. № Ф-066 на суму 1194,03 грн., а також два рішення Управління Пенсійного фонду України в Радивилівському районі Рівненської області про застосування штрафних санкцій за неподання, несвоєчасне подання, неподання за встановленою формою звітності, передбаченої Законом України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" (2464-17) , суб'єктом підприємницької діяльності ОСОБА_4 від 11.04.2013 р. № 063.05 та № 064.05 на суму 170,00 грн. кожне.

Державним виконавцем Відділу державної виконавчої служби Радивилівського районного управління юстиції 18.03.2014 р. було винесено постанову про відкриття виконавчого провадження ВП № 42517959 з примусового виконання вимоги УПФУ в Радивилівському районі Рівненської області від 30.05.2013 р. № Ф-066 про стягнення з ОСОБА_4 суми недоїмки зі сплати єдиного внеску у розмірі 1194,03 грн., а 09.07.2014 р. в зв'язку з несплатою ОСОБА_4 недоїмки - винесено постанову ВП № 42517959 про арешт коштів боржника (про що останнього повідомлено 18.07.2014 р.), якою накладено арешт на кошти на всіх рахунках, вклади ОСОБА_4 в межах суми 2622,17 грн.

В подальшому, 16.07.2014 р. державним виконавцем винесено постанову ВП № 42517959 про повернення виконавчого документа стягувачу, оскільки у боржника відсутнє майно, на яке можна звернути стягнення, і подальший розшук такого майна виявився безрезультатним, а також припинено чинність арешту майна боржника та скасовано інші заходи примусового виконання рішення.

У зв'язку з повторним надходженням до Відділу державної виконавчої служби Радивилівського районного управління юстиції виконавчих документів, серед яких: вимога УПФУ в Радивилівському районі Рівненської області від 30.05.2013 р. № Ф-066 про стягнення з ОСОБА_4 заборгованості зі сплати єдиного внеску в сумі 1194,03 грн. та два рішення УПФУ в Радивилівському районі Рівненської області про застосування до ОСОБА_4 штрафних санкцій за неподання, несвоєчасне подання, неподання за встановленою формою звітності, передбаченої Законом України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" (2464-17) , від 11.04.2013 р. № 063.05 та № 064.05 на суму 170,00 грн. кожне, відповідачем було розпочато виконавчі дії щодо їх примусового виконання та, зокрема, постановами від 03.11.2014 р. відкрито виконавчі провадження відповідно ВП № 45266857, ВП № 45266663, ВП № 45266768.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суди попередніх інстанцій прийшли до висновку про правомірність накладення державним виконавцем в межах здійснюваного ним виконавчого провадження арешту на кошти позивача (боржника); до того ж останній був припинений постановою про повернення виконавчого документа стягувачу; що ж до тверджень ОСОБА_4 про ненадіслання йому копії постанови про відкриття виконавчого провадження, то листом № 2075 від 14.08.2014 р. за підписом начальника Відділу державної виконавчої служби Радивилівського районного управління юстиції йому було роз'яснено право на ознайомлення з матеріалами виконавчого провадження; крім того, копія постанови про відкриття виконавчого провадження отримана позивачем 08.10.2014 р.; позовна ж вимога щодо зобов'язання відповідача видати позивачу копію постанови про відкриття виконавчого провадження є формою втручання в дискреційні повноваження відповідача та виходить за межі завдань адміністративного судочинства.

Колегія ж суддів Вищого адміністративного суду України вказує на таке.

Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку визначає Закон України "Про виконавче провадження" від 21.04.1999 р. № 606-XIV (606-14) (далі - Закону № 606), відповідно до ст.1 якого виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню (далі - рішення).

Згідно із ч.1 та п.8 ч.2 ст.17 Закону № 606 примусове виконання рішень здійснюється державною виконавчою службою на підставі виконавчих документів, визначених цим Законом; відповідно до цього Закону підлягають виконанню державною виконавчою службою рішення інших органів державної влади, якщо їх виконання за законом покладено на державну виконавчу службу.

При цьому, в ч.4 ст.25 Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" від 08.07.2010 р. № 2464-VI закріплено, що вимога про сплату недоїмки є виконавчим документом.

За змістом ч.1 та ч.2 ст.11 Закону № 606 державний виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів примусового виконання рішень, неупереджено, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії, здійснювати заходи, необхідні для своєчасного і в повному обсязі виконання рішення, зазначеного в документі на примусове виконання рішення (далі - виконавчий документ), у спосіб та в порядку, встановленому виконавчим документом і цим Законом.

Відповідно до ч.1-ч.2 та ч.5 ст.25 Закону № 606 державний виконавець зобов'язаний прийняти до виконання виконавчий документ і відкрити виконавче провадження, якщо не закінчився строк пред'явлення такого документа до виконання, він відповідає вимогам, передбаченим цим Законом, і пред'явлений до виконання до відповідного органу державної виконавчої служби. Державний виконавець протягом трьох робочих днів з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження. У постанові державний виконавець вказує про необхідність боржнику самостійно виконати рішення у строк до семи днів з моменту винесення постанови (у разі виконання рішення про примусове виселення боржника - у строк до п'ятнадцяти днів) та зазначає, що у разі ненадання боржником документального підтвердження виконання рішення буде розпочате примусове виконання цього рішення із стягненням з боржника виконавчого збору і витрат, пов'язаних з організацією та проведенням виконавчих дій, передбачених цим Законом. За заявою стягувача державний виконавець одночасно з винесенням постанови про відкриття виконавчого провадження може накласти арешт на майно та кошти боржника, про що виноситься відповідна постанова. Копії постанови про відкриття виконавчого провадження надсилаються не пізніше наступного робочого дня стягувачу та боржникові.

Копії постанов державного виконавця та інші документи виконавчого провадження (далі - документи виконавчого провадження), що державний виконавець зобов'язаний довести до відома сторін та інших учасників виконавчого провадження, надсилаються адресатам із супровідними листами простою кореспонденцією, крім постанов про відкриття виконавчого провадження або відмову у відкритті виконавчого провадження, про повернення виконавчого документа стягувачу відповідно до статті 47 цього Закону, що надсилаються рекомендованим листом з повідомленням про вручення. Боржник вважається повідомленим про відкриття виконавчого провадження, якщо йому надіслано постанову про відкриття виконавчого провадження за адресою, зазначеною у виконавчому документі (ч.1 ст.31 Закону № 606).

При цьому, ч.4 ст. 11 КАС України закріплено обов'язок суду вживати передбачених законом заходів, необхідних для з'ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи.

Однак, суди попередніх інстанцій, з'ясувавши в процесі розгляду справи про наявність чотирьох виконавчих проваджень, що перебували на виконанні у Відділі державної виконавчої служби Радивилівського районного управління юстиції та у яких ОСОБА_4 виступав боржником (про що вони зазначили в приймаємих рішеннях), всупереч приписам наведеної статті не вжили заходів для з'ясування дат оскаржуваних позивачем постанов та номерів виконавчих проваджень, виклавши в рішеннях суперечливі висновки з цього приводу.

Разом з тим, зазначаючи в рішеннях про встановлене ст.12 Закону № 606 право позивача на ознайомлення з матеріалами виконавчого провадження (яке було йому роз'яснено листом № 2075 від 14.08.2014 р. за підписом начальника Відділу державної виконавчої служби Радивилівського районного управління юстиції), суди залишили поза увагою приписи ст.ст. 25, 31 Закону № 606 щодо обов'язку державного виконавця не пізніше наступного робочого дня після їх винесення надіслати копії постанови про відкриття виконавчого провадження стягувачу та боржникові рекомендованим листом з повідомленням про вручення.

До того ж, як зазначив апеляційний суд, копія постанови про відкриття виконавчого провадження ВП № 45266857 з примусового виконання повторно поданої для виконання вимоги Управління Пенсійного Фонду України в Радивилівському районі Рівненської області від 30.05.2013 р. № Ф-066 про стягнення суми недоїмки зі сплати єдиного внеску в сумі 1194,03 грн. була направлена на адресу позивача засобами поштового зв'язку 30.09.2014 р. та отримана останнім 08.10.2014 р., разом з тим в матеріалах справи міститься лише копія постанови державного виконавця про відкриття виконавчого провадження за вказаною (повторно поданою) вимогою від 03.11.2014 р., яка, з огляду на дату її винесення, не могла надсилатись та отримуватись позивачем відповідно 30.09.2014 р. та 08.10.2014 р.

Крім того, як наслідок, суди не дослідили й питання дотримання (недотримання) позивачем встановленого ч.2 ст. 181 КАС України та ч.6 ст.25 Закону № 606 десятиденного строку звернення до суду з позовом у даній справі та в разі пропуску - не встановили причин, що до цього призвели, як і не застосували відповідних передбачених законом наслідків.

Водночас, суд першої інстанції в своєму рішенні прийшов до помилкового висновку про встановлення в постанові (постановах) про відкриття виконавчого провадження строку для добровільного виконання виконавчого документу боржником, оскільки останньою (останніми) лише передбачено наслідки невиконання боржником рішення в наданий для добровільного виконання строк (без фактичного встановлення останнього), чим порушено вимоги ч.2 ст.25 Закону № 606; суд же апеляційної інстанції зазначеного недоліку не усунув.

Відповідно до ст. 159 КАС України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

За правилами ч.2 ст. 227 КАС України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, які унеможливили встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

Зважаючи на те, що допущені судами порушення норм процесуального права не можуть бути усунуті судом касаційної інстанції, який процесуальним законом позбавлений можливості досліджувати докази і встановлювати обставини, рішення судів першої та апеляційної інстанцій підлягають скасуванню, а справа - направленню на новий розгляд до суду першої інстанції, якому слід дослідити усі обставини і прийняти обґрунтоване і законне судове рішення.

Керуючись статтями 210, 220, 222, 223, 227, 230, 231 КАС України, колегія суддів

Касаційну скаргу ОСОБА_4 задовольнити частково.

Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 26.02.2015 р. та ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 26.05.2015 р. скасувати, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала набирає законної сили в порядку статті 254 КАС України і оскарженню не підлягає.