Колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного

Суду України в складі:

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1до ОСОБА_2про поділ майна подружжя, за касаційною скаргою ОСОБА_1на рішення Апеляційного суду Черкаської області від 20 травня 2008 року,

У листопаді 2007 року ОСОБА_1. звернулася до суду з названим позовом.

Зазначала, що з 5 вересня 1997 року до 8 травня 2006 року перебувала з ОСОБА_2. у зареєстрованому шлюбі.

Під час шлюбу 9 квітня 2001 року ОСОБА_2. на підставі договору купівлі-продажу придбав 3/50 часток житлового будинку (що становить квартиру АДРЕСА_1

Оскільки відповідач після розлучення в добровільному порядку не бажає провести поділ спірної квартири, ОСОБА_1. просила суд провести її поділ в натурі.

В подальшому, уточнивши позовні вимоги, позивачка просила суд в порядку поділу спільного майна подружжя стягнути з ОСОБА_2. на її користь грошову компенсацію за частку спірної квартири, яка є неподільною, в сумі 53850 грн.

Рішенням Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 19 лютого 2008 року позов задоволено: стягнуто з ОСОБА_2. на користь ОСОБА_1. грошову компенсацію за частку спільно набутої квартири АДРЕСА_1 в сумі 53850 грн.

Рішенням Апеляційного суду Черкаської області від 20 травня 2008 року рішення місцевого суду скасовано та ухвалено нове рішення, яким у позові відмовлено.

В обґрунтування касаційної скарги ОСОБА_1. посилається на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, в зв'язку з чим ставить питання про скасування рішення суду апеляційної інстанції та залишення в силі рішення суду першої інстанції.

Колегія суддів вважає, що касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Задовольняючи позов, місцевий суд виходив із того, що спірна квартира була набута відповідачем під час шлюбу з позивачкою, а тому є спільною сумісною власністю подружжя.

Скасовуючи рішення місцевого суду та ухвалюючи нове рішення про відмову в позові, апеляційний суд дійшов висновку, що спірна квартира набута відповідачем за рахунок його особистих коштів, отриманих від продажу належної йому особисто частки іншої квартири, а тому не є об'єктом спільної сумісної власності подружжя.

Проте повністю погодитися з цими висновками судів не можна.

Відповідно до чч. 1 і 2 ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Згідно з вимогами ст. 214 цього Кодексу під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

При вирішенні справи суди виходили з того, що ОСОБА_2. і ОСОБА_1. з 5 вересня 1997 року до 8 травня 2006 року перебували у зареєстрованому шлюбі.

27 березня 2001 року ОСОБА_3 (мати відповідача) та ОСОБА_2. продали належну їм на праві спільної власності двокімнатну квартиру за 20350 грн.

Через два дні, 29 березня 2001 року, ОСОБА_3 придбала на своє ім'я за 18870 грн. квартиру АДРЕСА_2

В свою чергу, ОСОБА_2. 9 квітня 2001 року на підставі договору купівлі-продажу придбав квартиру АДРЕСА_1, що складає 3/50 часток цього будинку. Купівлю спірної квартири вчинено за 7000 грн., з яких 5900 грн. було сплачено до підписання договору, а решту суми: 1100 грн. покупець зобов'язувався сплатити продавцю до 9 жовтня 2001 року.

Згідно з вимогами п. 2 ч. 1 ст. 57 СК України особистою приватною власністю дружини, чоловіка є майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто.

Аналогічне правило передбачалося й ст. 24 КпШС України (2006-07) .

Однак місцевий суд при розгляді справи в порушення вимог ст.ст. 213, 214 ЦПК України не повністю визначився з характером спірних правовідносин, не взяв до уваги, що спірна квартира була придбана відповідачем за 7000 грн. через 12 днів після продажу ним і його матір'ю за 20350 грн. приватизованої ними квартири, з якихОСОБА_2. належало особисто 10175 грн.

Переглядаючи справу, апеляційний суд в порушення вимог ст. 303 ЦПК України не врахував, що спірна квартира була придбана відповідачем в період шлюбу з позивачкою з розстрочкою платежу, та що залишкову частину коштів (1100 грн.) за придбану квартиру, як встановив суд першої інстанції, було сплачено продавцеві не ОСОБА_2., а батьком позивачки - ОСОБА_4. Не спростувавши цю встановлену місцевим судом обставину, апеляційний суд дійшов передчасного висновку про належність спірної квартири до роздільного майна подружжя.

Таким чином, вирішуючи справу, суди не вирішили питання, яка саме частка спірної квартири була набута за особисті кошти відповідача, а яка - за спільні кошти колишнього подружжя.

З огляду на наведене, ухвалені в справі судові рішення не можна визнати законними й обґрунтованими, тому вони підлягають скасуванню з підстав, передбачених ч. 2 ст. 338 ЦПК України, з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись ст.ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України

Касаційну скаргу ОСОБА_1задовольнити частково.

Рішення Уманського міськрайонного суду Черкаської області від 19 лютого 2008 року та ухвалу Апеляційного суду Черкаської області від 20 травня 2008 року скасувати, а справу передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.