Колегія суддів Судової палати у цивільних справах

Верховного Суду України в складі:

головуючого Григор'євої Л.І.,

суддів: Балюка М.І., Данчука В.Г.,

Барсукової В.М., Луспеника В.Г.,-

розглянувши в судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, третя особа – приватний нотаріус Чаладзе Гія Отарійович, про зобов’язання вчинити певні дії та за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1, треті особи: Дніпропетровське районне комунальне підприємство "Бюро технічної інвентаризації", приватний нотаріус Чаладзе Гія Отарійович, про визнання права власності та зобов’язання вчинити певні дії за касаційною скаргою ОСОБА_2 на рішення апеляційного суду Дніпропетровської області від 4 лютого 2009 року,

У лютому 2007 року позивач звернувся до суду з позовом, в якому просив зобов’язати ОСОБА_2. прийняти від нього 150 тис. грн. на виконання зобов’язання за договором позики від 30 березня 2006 року, посвідченого приватним нотаріусом Чаладзе Г.О. та забезпеченого договором іпотеки від 30 березня 2006 року, за яким він передав в іпотеку приміщення клубу, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1. Указував, що ОСОБА_2. відмовляється прийняти від нього кошти в сумі 150 тис. грн., змінивши умови договору в частині суми боргу.

ОСОБА_2. звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1., в якому просив визнати за ним право власності на предмет іпотеки – приміщення клубу, що розташоване за адресою: АДРЕСА_1, і зобов’язати ОСОБА_1. надати правовстановлюючі документи та технічну документацію на це приміщення, оскільки ОСОБА_1. до цього часу зобов’язання не виконав.

Рішенням Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 3 червня 2008 року в задоволенні позову ОСОБА_1. відмовлено. Позов ОСОБА_2. задоволено. Визнано за ОСОБА_2. право власності на приміщення клубу, що розташоване за АДРЕСА_1 і складається з приміщення клубу цегляного площею 662, 4 кв.м та огорожі із залізобетонних плит. Зобов’язано ОСОБА_1. передати ОСОБА_2. технічну документацію на приміщення клубу. Стягнуто з ОСОБА_1. на користь ОСОБА_2 судовий збір у сумі 1 500 грн., 30 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи та 2 тис. грн. витрат на правову допомогу.

Рішенням апеляційного суду Дніпропетровської області від 4 лютого 2009 року рішення суду першої інстанції в частині задоволення позову ОСОБА_2. та стягнення з ОСОБА_1. на користь ОСОБА_2. судових витрат скасовано, у задоволенні позову в цій частині відмовлено. У решті – рішення районного суду залишено без змін.

У поданій до Верховного Суду України касаційній скарзі ОСОБА_2. просить скасувати рішення апеляційного суду та залишити в силі рішення суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права.

Касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Судами встановлено, що 30 березня 2006 року сторони уклали договір позики, відповідно до якого ОСОБА_2. передав ОСОБА_1 150 тис. грн. зі строком поверненням коштів до 30 червня 2006 року (а.с. 16)

З метою забезпечення виконання зобов’язання, що виникло на підставі вказаного договору позики, 30 березня 2006 року між сторонами було укладено договір іпотеки, відповідно до якого іпотекодавець ОСОБА_1. передав, а іпотекодержатель ОСОБА_2. прийняв у заставу нерухоме майно, яке належить ОСОБА_1 на праві приватної власності згідно з до договором дарування від 27 травня 2004 року, а саме приміщення клубу, що знаходиться за адресою АДРЕСА_1. (а.с.17).

Згідно із ч. 2 п. 3.2 договору іпотеки від 30 березня 2006 року іпотекодержатель вправі вимагати від іпотекодавця звернення стягнення на предмет іпотеки у разі, якщо в момент настання кінцевого терміну виконання зобов’язання, забезпеченого іпотекою, воно не було виконано, а також в інших випадках, передбачених чинним законодавством та цим договором.

Відмовляючи в задоволенні позову ОСОБА_1. та задовольняючи позов ОСОБА_2., суд першої інстанції правильно виходив із того, що ОСОБА_1. не виконав зобов’язання за договором позики від 30 березня 2006 року до виникнення спору в суді – вересень 2007 року, а нотаріус не посвідчував виконавчий напис на заставлене майно через відсутність документів (а.с. 37).

Скасовуючи рішення суду першої інстанції в частині задоволення позову ОСОБА_2. та відмовляючи йому в задоволенні позову, апеляційний суд виходив із того, що відповідно до ст. 37 Закону України "Про іпотеку" (у редакції від 22 грудня 2005 року, яка була чинною на момент виникнення спірних правовідносин) правовою підставою для набуття права власності на предмет іпотеки є договір про задоволення вимог іпотекодержателя, який передбачає передачу права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов’язання і який сторонами не укладався.

Однак з таким висновком апеляційного суду не можна погодитись, оскільки суд дійшов його з порушенням норм закону та без врахування умов договору іпотеки, укладеного сторонами.

Так, відповідно до ч. 1 ст. 575 ЦК України іпотекою є застава нерухомого майна, що залишається у володінні заставодавця або третьої особи.

Статтею 589 ЦК України передбачено, що у разі невиконання зобов'язання, забезпеченого заставою, заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави. За рахунок предмета застави заставодержатель має право задовольнити в повному обсязі свою вимогу, що визначена на момент фактичного задоволення, включаючи сплату процентів, неустойки, відшкодування збитків, завданих порушенням зобов'язання, необхідних витрат на утримання заставленого майна, а також витрат, понесених у зв'язку із пред'явленням вимоги, якщо інше не встановлено договором.

Однак п. 3.3 договору сторін передбачено, що звернення стягнення на заставлене майно здійснюється на підставі виконавчого напису нотаріуса з подальшим переоформленням права власності на майно на користь іпотекодержателя (а.с. 17).

Відповідно до ч. 1 ст. 37 Закону України "Про іпотеку" іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання.

Ураховуючи те, що договір іпотеки містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя, шляхом передачі йому права власності на предмет іпотеки, суд першої інстанції обґрунтовано задовольнив позовні вимоги ОСОБА_2., оскільки, виходячи з аналізу змісту норм ст. ст. 16 ЦК України ст. ст. 36, 37 Закону України "Про іпотеку" можна зробити висновок про те, що передбачені законом позасудові способи реалізації прав іпотекодержателя не виключають можливості захисту його права у судовому порядку при наявності такого застереження.

За таких обставин, ураховуючи те, що апеляційним судом частково скасовано судове рішення, ухвалене згідно із законом, рішення апеляційного суду підлягає скасуванню в частині відмови у задоволенні позову ОСОБА_2. із залишенням у силі в цій частині рішення суду першої інстанції.

Керуючись ст.ст. 336, 339 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України

Касаційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити.

Рішення апеляційного суду в частині відмови у задоволенні позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1, треті особи: Дніпропетровське районне комунальне підприємство "Бюро технічної інвентаризації", приватний нотаріус Чаладзе Гія Отарійович про визнання права власності та зобов’язання вчинити певні дії, скасувати, залишити в цій частині рішення Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 3 червня 2008 року.

В решті рішення апеляційного суду залишити без змін.

Ухвала оскарженню не підлягає.