Колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного

Суду України в складі:

розглянувши в судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_1, ОСОБА_2 до Комунального підприємства "Червонограджитлокомунсервіс", Державного підприємства "Львіввугілля", ОСОБА_3 про визнання договору й заповіту недійсними, за касаційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Червоноградського міського суду Львівської області від 26 вересня 2007 року та рішення Апеляційного суду Львівської області від 17 березня 2008 року, касаційною скаргою Державного підприємства "Львіввугілля" на рішення Апеляційного суду Львівської області від 17 березня 2008 року,

У листопаді 2001 року ОСОБА_1 і ОСОБА_4 звернулися до суду з позовом до ОСОБА_3 про визнання недійсним договору купівлі-продажу житлового будинку.

Зазначали, що вони перебувають у шлюбі з 1981 року, від якого мають двох дітей: дочку ОСОБА_2, 1986 року народження та сина ОСОБА_5, 1990 року народження.

Наймачем житлового будинку АДРЕСА_1, в якому мешкала їх сім'я та який знаходився на балансі Червоноградського управління житлово-комунального господарства, був батько позивача та відповідача - ОСОБА_6 .

У серпні 2001 року ОСОБА_1 стало відомо, що власником вказаного будинку ще в червні 1992 року став тесть ОСОБА_6, який склав заповіт на належне йому майно на ім'я ОСОБА_3

Відповідач ще за життя ОСОБА_6 запропонував їм виселитися з будинку в добудовану ними, але не оформлену прибудову до будинку, а після смерті ОСОБА_6, яка настала ІНФОРМАЦІЯ_1, взагалі перестав допускати їх до будинку.

Оскільки договір купівлі-продажу спірного будинку було укладено між ОСОБА_6 і Червоноградським управлінням житлово-комунального господарства з порушенням їх і їхніх неповнолітніх дітей житлових прав, позивачі просили визнати його недійсним з підстав, передбачених ст. 48 ЦК УРСР 1963 року, та анулювати свідоцтво про право власності на спірний будинок, видане на ім'я ОСОБА_6

В липні 2002 року ОСОБА_4 подав до суду заяву про відмову від позову.

В грудні 2005 року ОСОБА_1 (після смерті її чоловіка ОСОБА_4) в своїх інтересах і в інтересах неповнолітнього ОСОБА_5, а також ОСОБА_2 доповнили позов вимогою про визнання недійсним заповіту, який був складений ОСОБА_6 на ім'я відповідача.

При цьому зазначали, що договір купівлі-продажу спірного будинку було укладено 3 червня 1992 року між ОСОБА_6 і Червоноградським управлінням житлово-комунального господарства без їх згоди, тобто з порушенням норм Положення про продаж громадянам в особисту власність квартир у будинках державного і громадського житлового фонду, їх утримання і ремонт, затвердженого постановою Ради Міністрів УРСР від 19 травня 1989 року № 142.

Судом залучено до участі у справі як співвідповідачів Комунальне підприємство (далі - КП) "Червонограджитлокомунсервіс" і Державне підприємство (далі - ДП) "Львіввугілля".

Рішенням Червоноградського міського суду Львівської області від 26 вересня 2007 року позов задоволено частково: договір купівлі-продажу будинку АДРЕСА_1, укладений між Західно-Українським виробничим об'єднанням по видобутку вугілля "Укрзахідвугілля" в особі Червоноградського управління житлово-комунального господарства та ОСОБА_6, визнано недійсним; реєстраційне свідоцтво від 9 червня 1992 року про право власності ОСОБА_6 на цей будинок анульовано; стягнуто з КП "Червонограджитлокомунсервіс" на користь ОСОБА_3 156550 грн., а будинок передано у власність КП "Червонограджитлокомунсервіс"; заповіт ОСОБА_6 від 20 листопада 2000 року в частині передання у спадщину спірного будинку ОСОБА_3 визнано недійсним. В позові до ДП "Львіввугілля" відмовлено.

Рішенням Апеляційного суду Львівської області від 17 березня 2008 року рішення місцевого суду змінено: спірний будинок повернуто у власність ДП "Львіввугілля", з якого стягнуто на користь ОСОБА_3 156550 грн., а в решті рішення суду залишено без змін.

В обґрунтування касаційних скарг ОСОБА_3 і ДП "Львіввугілля" посилаються на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, у зв'язку з чим ставлять питання про скасування судових рішень та передачу справи на новий розгляд до місцевого суду.

Колегія суддів вважає, що касаційні скарги підлягають задоволенню з таких підстав.

Задовольняючи позов, місцевий суд виходив із того, що спірний житловий будинок був викуплений ОСОБА_6 з порушенням прав позивачки і її неповнолітніх дітей, а тому договір купівлі-продажу має бути визнаний недійсним з підстав, передбачених ч. 1 ст. 48 ЦК УРСР 1963 року; строк позовної давності позивачками пропущено з поважних причин; при вирішені питання про повернення сторін у попередній стан слід виходити з вартості спірного майна, визначеного на час вирішення справи.

Змінюючи рішення місцевого суду в частині повернення сторін у попередній стан, апеляційний суд дійшов висновку, що правонаступником Західно- Українського виробничого об'єднання по видобутку вугілля "Укрзахідвугілля", яке було продавцем за договором купівлі-продажу спірного будинку, є ДП "Львіввугілля", а тому йому слід повернути будинок і стягнути з нього на користь ОСОБА_3 вартість будинку, визначену на час вирішення справи.

Проте повністю погодитися з такими висновками судів не можна.

Відповідно до чч. 1 і 2 ст. 213 ЦПК України рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Згідно з вимогами ст. 214 цього Кодексу під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

При вирішенні справи місцевий суд виходив із того, що ОСОБА_6 був наймачем житлового будинку АДРЕСА_1, який знаходився на балансі Червоноградського управління житлово-комунального господарства Західно-Українського виробничого об'єднання по видобутку вугілля "Укрзахідвугілля".

ОСОБА_1 після одруження з ОСОБА_4 (сином ОСОБА_6) та їх діти ОСОБА_2, 1986 року народження й ОСОБА_5, 1990 року народження проживали в цьому будинку, а з лютого 1991 року були зареєстровані в ньому.

Рішенням Західно-Українського виробничого об'єднання по видобутку вугілля "Укрзахідвугілля" від 13 травня 1992 року № 36 було вирішено питання про продаж цього будинку ОСОБА_6, а 3 червня 1992 року між ними укладено договір купівлі-продажу будинку.

Висновок суду про недійсність цього договору обґрунтовано тим, що в порушення п. 9 Положення про продаж громадянам в особисту власність квартир у будинках державного і громадського житлового фонду, їх утримання і ремонт, затвердженого постановою Ради Міністрів УРСР від 19 травня 1989 року № 142 (142-89-п) , чинного на час виникнення спірних правовідносин, ОСОБА_1 від свого імені та від імені неповнолітніх дітей не давала згоди на його укладення.

Проте відповідно до ст. 1 ЦПК України завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно з вимогами ч. 1 ст. 48 ЦК УРСР 1963 року недійсною є та угода, що не відповідає вимогам закону, в тому числі ущемлює особисті або майнові права неповнолітніх дітей.

Стаття 48 ЦК УРСР застосовується при порушенні встановленого порядку вчинення громадянами і організаціями дій, спрямованих на встановлення, зміну чи припинення цивільних прав і обов'язків, при ущемленні угодою особистих або майнових прав неповнолітніх дітей, а також в інших випадках їх невідповідності вимогам чинного законодавства, якщо для них не встановлені особливі правила визнання угод недійсними (статті 45- 47, 49- 58 ЦК УРСР).

Задовольняючи позов, місцевий суд в порушення вимог ст.ст. 213, 214 ЦПК України не взяв до уваги, що позов за життя власника спірного будинку ОСОБА_6 до суду не пред'являвся, що такий позов було пред'явлено після його смерті в зв'язку з наявністю заповіту на ім'я відповідача, та не вирішив питання, які саме права позивачки чи її неповнолітніх дітей були порушені ОСОБА_6 на час укладення договору купівлі-продажу спірного будинку.

Крім того, місцевий суд не звернув уваги на те, що первісний позов було подано від імені ОСОБА_1 і ОСОБА_4, що останній в липні 2002 року подав до суду заяву про відмову від позову, в зв'язку з тим, що викладені в позові факти не відповідають дійсності (а.с. 23), а в грудні 2004 року - помер, та в порушення вимог процесуального закону ( ЦПК України 1963 (1501-06) року і ЦПК України (1618-15) 2004 року) не вирішив питання про закриття провадження у справі в частині заявлених ним вимог або процесуальне правонаступництво щодо цих вимог.

Згідно з вимогами ст. 76 ЦК УРСР 1963 року, який діяв на час виникнення спірних правовідносин, перебіг строку позовної давності починається з дня виникнення права на позов. Право на позов виникає з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення свого права.

Відповідно до роз'яснень, що містяться в п. 6 постанови Пленуму Верховного Суду України № 11 від 29 грудня 1976 року "Про судове рішення" (v0011700-76) , встановивши, що строк для звернення з позовом пропущений без поважної причини, суд у рішенні зазначає про відмову в позові з цих підстав, крім випадків, коли позов не доведений.

Вирішуючи питання про поновлення строку позовної давності, суд першої інстанції лише вказав на відсутність підстав вважати, що позивачці було відомо про порушення її права та прав її неповнолітніх дітей ще у 1992 році.

Таким чином місцевий суд не встановив, коли позивачка дізналася або повинна була дізнатися про порушення свого права чи прав її неповнолітніх дітей при викупі спірного будинку, з якого часу почався перебіг строку позовної давності та які поважні причини є підставою для поновлення пропущеного строку.

Висновок апеляційного суду з цього питання про те, що позивачці стало відомо про договір купівлі-продажу спірного будинку лише після смерті ОСОБА_6 суперечить фактам, викладеним у самій позовній заяві.

Вирішуючи питання про повернення сторін у попередній стан шляхом стягнення на користь ОСОБА_3 вартості будинку, визначеної на час вирішення

справи, суди не врахували правило, передбачене ч. 2 ст. 48 ЦК УРСР, за яким по

недійсній угоді кожна зі сторін зобов'язана повернути другій стороні все одержане за угодою, а при неможливості повернути одержане в натурі - відшкодувати його вартість у грошах, якщо інші наслідки недійсності угоди не передбачені законом.

Оскільки договір купівлі-продажу спірного будинку було укладено в червні 1992 році за 3068 крб., які на той час були грошовою одиницею України, суд першої інстанції не навів правових підстав для стягнення вартості спірного будинку, визначеної на час розгляду справи.

За таких обставин місцевий суд не повністю визначився з характером спірних правовідносин і правовими нормами, що підлягали застосуванню, не встановив обставин, що мають значення для правильного вирішення справи та дійшов передчасного висновку про наявність підстав для задоволення позову.

Апеляційний суд у порушення вимог ст. 303 ЦПК України на зазначені обставини уваги не звернув та належним чином не перевірив доводів апеляційних скарг ОСОБА_3 і КП "Червонограджитлокомунмервіс".

З огляду на наведене, ухвалені у справі судові рішення не можна визнати законними й обґрунтованими, тому вони підлягають скасуванню з підстав, передбачених ч. 2 ст. 338 ЦПК України, з передачею справи на новий розгляд до суду першої інстанції.

Керуючись ст.ст. 336, 338 ЦПК України, колегія суддів Судової палати у цивільних справах Верховного Суду України

Касаційні скарги ОСОБА_3 і Державного підприємства "Львіввугілля" задовольнити.

Рішення Червоноградського міського суду Львівської області від 26 вересня 2007 року та рішення Апеляційного суду Львівської області від 17 березня 2008 року скасувати, а справу передати на новий розгляд до того ж суду першої інстанції.

Ухвала оскарженню не підлягає.